Олександр Биструшк╕н, народний артист Укра╖ни
Доля актора Олександра Биструшк╕на - це пост╕йн╕ злети ╕ пад╕ння. Спортивну стезю зм╕нила акторська, на зм╕ну як╕й згодом прийшов чиновницький пер╕од життя. У кожн╕й сфер╕ в╕н був на сво╓му м╕сц╕. ╤ вийшов ╕з цих перипет╕й Переможцем. Бо, попри труднощ╕, не зламався, а прийшов до Бога, вир╕с як високо духовна особист╕сть. Про св╕й звивистий шлях в╕н розпов╕в в ╕нтерв'ю телеканалу ?Глас?.
- У 2005 роц╕ Ви як начальник Управл╕ння культури при Ки╖вськ╕й м╕ськ╕й держадм╕н╕страц╕╖ особисто випробовували автобуси, як╕ ки╖вська м╕ська влада подарувала трьом столичним театрам. Чи не згадували Ви тод╕ той автобус без в╕кон, яким ╖здили у Коломи╖ з трупою Василя ╤лл╕ча Симчича?
- Згадував, зв╕сно. Адже коломийський пер╕од мого життя ? це час, коли я вийшов на сцену. Я був початк╕вцем, слухняним учнем, який придивлявся ╕ думав, як йому стати, що сказати, як повернутись, як зробити так, аби бути почутим. Для мене це була найперша школа. Я придивлявся до Василя ╤лл╕ча, до колег по народному театру. Там було зовс╕м ╕нше? Був отой автобус без лампочок, без св╕тла, без в╕кон, з перегаром в╕дпрацьованого бензину, яким заповнювався салон. Але ус╕ ц╕ незгоди забувалися, коли ми при╖здили в будинок культури у село чи райцентр ╕ приходили глядач╕. От тут для мене найпершим було, з яким ставленням люди йшли у театр. Коли я дивлюся, як сьогодн╕ приходять в оперний театр у чоботях, джинсах, захламленому одяз╕, у якому я б на вулицю не вийшов, мен╕ ста╓ соромно. Ми багато чого недопрацювали у вихованн╕ п╕дростаючого покол╕ння. Хоча не можна говорити так про загал. Але якби ви бачили, як у т╕ часи люди приходили з поля, б╕гли додому переодягнутися. Причому одягали красив╕ сорочечки, кептарики, плахти. До нас приб╕гав директор клубу ╕ просив: ?Зачекайте, бо люди мають вбратися у театр?. Глядач╕ для мене були головними.
- Ми сьогодн╕ живемо у "споживацькому сусп╕льств╕", де мистецтво ста╓ одним ╕з вид╕в товар╕в. Як Ви ставитеся до такого сприйняття мистецтва?
- Звичайно, вкрай негативно. Старше покол╕ння чудово пам'ята╓ с╕мдесят╕ роки. Тод╕ на екранах йшов польський ф╕льм ?Усе на продаж? Там було ч╕тко сказано, що в мистецтв╕ прода╓ться все ╕ дуже р╕дко залишаються митц╕, як╕ не продаються. Така ?непродажн╕сть?, мабуть, в╕д Бога. Коли людина в╕дчува╓ сво╓ покликання, доц╕льн╕сть свого ╕снування у цьому св╕т╕.
- П╕д час л╕кв╕дац╕╖ авар╕╖ на ЧАЕС була сформована так звана театрально-концертна ?фронтова бригада?. ╤ Ви разом з ╕ншими акторами були в Чорнобил╕ у склад╕ ц╕╓╖ бригади в╕д Театру Франка. Чому Ви туди по╖хали? Ви ж могли зруйнувати сво╓ здоров'я, життя, сво╓ майбутн╓?
- Звичайно, можна було ╕ в╕дмовитися. Але тод╕ люди розум╕ли, що це потр╕бно. Був ╕нший р╕вень в╕дпов╕дальност╕, сов╕ст╕. Н╕хто не думав, куди ми ╖демо ╕ що там буде. Я був у склад╕ парт╕йно╖ орган╕зац╕╖ в╕д Театру Франка ╕ в мо╖ обов?язки входила орган╕зац╕я концерт╕в. ╤ тому, коли стався Чорнобиль, питань не було. Нам поставили завдання провести концерти для тих, хто працю╓ у Чорнобил╕. Тож я почав формувати бригаду.
- Що найб╕льше запам'яталося ╕з т╕╓╖ по╖здки?
- Надзвичайн╕ умови перестороги. Нас справд╕ намагалися вберегти. Коли ми були в зон╕ рад╕ац╕йного забруднення, робилося все, аби дози, як╕ ми там отримували, були м╕н╕мальними. Я надзвичайно вдячний сво╖м колегам, як╕ розум╕ли, нав╕що ми туди ╖демо. Запам'яталися оч╕ людей, перед якими ми виступали. У них була вдячн╕сть.
- Як зм╕нило Ваше життя знайомство з дружиною?
- Вона, можна сказати, кардинально зм╕нила мо╓ життя. Це зараз я в╕руюча людина, а тод╕ ж ус╕ ми виховувалися на жорсткому ате╖зм╕. Але, коли мен╕ вже минуло 25 рок╕в, я подумав, що шарпання туди-сюди, вл╕во-вправо до добра не доведе. ╤ я став просити Бога: Господи, ось якби я одружився, уже час наблизився. Так воно ╕ трапилося. Господь послав мен╕ Тетяночку. П╕д самий театр ╖╖ прив╕в. Щоб я не помилився, не проминув. Скоро 35 рок╕в, як ми разом. Але з кожним роком я все б╕льше ╕ б╕льше люблю цю ж╕нку. Я дякую Господу Богу, що В╕н мен╕ ╖╖ подарував.
- Уяв╕мо стан сучасно╖ активно╖ людини, яка заробля╓ грош╕, обтяжена кредитом, втомлена заторами на дорогах. ╥╖ св╕т перетворився на свого роду карцер. Вона н╕би й руха╓ться уперед, але в житт╕ жодних зм╕н не в╕дбува╓ться. А натом╕сть знев╕ра через негатив та безлад довкола. Що б Ви сказали ц╕й людин╕?
- Коли я п╕шов з управл╕ння культури КМДА, я п╕шов у н╕куди. Але в мене за 13 рок╕в виробилася впевнен╕сть у соб╕. Я в╕дчував увагу до сво╓╖ особи ╕ думав, що мене роз╕рвуть на шматки, скажуть: давай, ╕ди до нас, працюй, допоможи оце, оце, оце зробити?
╤ раптом ? вакуум. М╕сяць, два, три. ╤ ось тут уже стало погано. Ти в╕дчува╓ш, що н╕кому не потр╕бний, окр╕м с╕м?╖.
На стол╕ у мене лежав ?Кобзар?. Безвих╕дних ситуац╕й нема╓, Господь та ангели тоб╕ що-небудь запропонують все одно. Т╕льки треба в╕рити у те, що ти потр╕бний у цьому житт╕. Що ти для чогось прийшов у цей св╕т. Адже у кожного з нас ╓ м╕с╕я ╕ ми ма╓мо ╖╖ виконати. ╤ от я розгорнув ?Кобзар?, я нарешт╕ став читати його, як належить. Мен╕ в╕дкрилася така глибина болю ╕ страждань поета, про яку н╕хто не говорить. Я перен╕с це на себе. Чи маю я право опускати руки, коли людина не зламалася в таких умовах? Я спробував осмислити, що Тарас Григорович пов╕дав нам сво╓ю творч╕стю. Пот╕м я створив сценар╕й, орган╕зував людей, композитора, студ╕ю, художника. За п╕вроку ми випустили компакт-диск, присвячений Тарасу Григоровичу, п╕д назвою "Монолог самоти". Тод╕ я в╕дчув, що у цьому св╕т╕ я потр╕бен перш за все соб╕.
╤ тому я кожному можу сказати: ось ти працював увесь час ╕ у тебе тут н╕чого не вийшло - пошукай, подумай, зупинись! Можливо, десь поруч ╕з тобою ╓ те, що тоб╕ допоможе.
- Що б Вам хот╕лося додати на завершення нашо╖ розмови?
- Якби в╕д мене реально залежало щось у так╕й галуз╕, як культура, я, напевно, п╕дняв би к╕но╕ндустр╕ю. Не тому що к╕но ?най-най-най?, а тому що воно найб╕льш вплива╓ на людей, це ?най╕деолог╕чн╕ший? вид мистецтва. Американц╕ з н╕чого, з вестерну зробили сильний образ американця, ковбоя, який перемага╓ усе ╕ самостверджу╓ться.
У нас багатюща ╕стор╕я, величезний фольклорний матер╕ал! Легенди! Нам н╕чого не треба вигадувати. Зна╓те, тут треба встати, впертися ╕ не сходити з трибуни, не в╕дходити в╕д каб╕нет╕в, просити вс╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ об'╓днатися ╕ сказати: давайте ми повернемо Укра╖н╕ к╕но!