ДЕНЬ СВЯТО╥ ТР╤ЙЦ╤. П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ. Тлумачення ╢вангел╕я та Апостола
30.05.2015
╢вангел╕╓
(╤н. 7, 37-52; 8, 12)
Останнього великого дня свята стояв ╤сус ╕ проголосив, кажучи: Хто спраглий, ╕ди до Мене ╕ пий. Хто в╕ру╓ в Мене, у того потечуть р╕ки живо╖ води з нутра його.
П╕д час свята Кущ╕в, встановленого на згадку про благод╕яння Бож╕ ╓вреям п╕д час ╖хн╕х сорокар╕чних мандр╕в пустелею ╕, зокрема, на згадку про диво вибивання Мойсе╓м води з каменя, ╤сус Христос з'явля╓ться у храм╕. Це було в найурочист╕ший, останн╕й великий день свята, коли народ, залишивши кущ╕ (намети), збирався у храм╕, щоб зв╕дти роз╕йтися по сво╖х дом╕вках.
Жертва виливання води, що зд╕йснювалася первосвящеником, дала прив╕д ╤сусов╕ Христов╕ урочисто - стояв ╕ проголосив - повчати народ про благодатн╕ дари Святого Духа п╕д виглядом води живо╖. "Хто полум'ян╕╓ бажанням, - каже святитель ╤оанн Златоуст про ц╕ слова Спасителя, - спраглий ╕стини ╕ благодат╕ (тобто духовних потреб), ╕ди до Мене. Хто п'╓ в╕д Мене з в╕рою, сам отрима╓ задоволення, ╕ з нутра (тобто серця; Пс. 39, 9) його потечуть р╕ки води живо╖; в╕руючий стане джерелом, з якого черпатимуть щедр╕ дари - р╕ки - благодат╕ Святого Духа - води живо╖.
Це сказав В╕н про Духа, Котрого мали прийняти т╕, як╕ ув╕рували в Нього; бо ще не було на них Духа Святого, тому що ╤сус ще не був прославлений. ╢вангел╕ст поясню╓, що п╕д водою ╤сус Христос розум╕в дари Святого Духа, як╕ в ус╕й повнот╕ в╕руюч╕ повинн╕ отримати п╕сля прославлення, тобто п╕сля спокутування через хрест, яким, за словами святого ╤оанна Златоуста, людство примирене з Богом ╕ по в╕р╕ стало здатним приймати дари благодат╕.
Особист╕сть ╕ слова вчення Господа пробудили у багатьох в╕ру в ╤суса Христа як в Мес╕ю або як у пророка - предтечу Мес╕╖. ╤нш╕ не визнавали Його за Мес╕ю, оск╕льки Мес╕я прийде, на ╖хню думку, не з Гал╕ле╖, а з В╕фл╕╓ма. ╤ деяк╕ серед них хот╕ли схопити ╤суса Христа. Але нав╕ть слуги фарисе╖в, послан╕ схопити Христа, не насм╕лилися п╕дняти на Нього руку, виправдовуючись перед тими, хто послав ╖х, що н╕хто так не говорив, як говорить Цей Чолов╕к.
Народ цей, тобто неосв╕чений, неук у закон╕, сво╖м сп╕вчуттям ╤сусов╕ так дратував "осв╕чених" фарисе╖в, що вони у лют╕ хоча й вибухають прокляттям на натовп, який не зна╓ закону, однак розходяться по дом╕вках. Цього разу вони не зробили зла ан╕ Христу, ан╕ сп╕вчуваючому Йому та╓мному учнев╕ Його Никодиму.
Як╕ ж дари благодат╕, за якими кличе до Себе ╤сус Христос? По-перше, християнська ╕стина, яка, п╕знана розумом, стане ц╕лком доступна для розум╕ння лише тод╕, коли пот╕м, по-друге, проникне глибше за розум - у саме серце, стане надбанням серця ╕ вол╕. Тобто коли полюблять ╖╖, стануть жити за нею. ╤сус Христос прин╕с у св╕т нов╕ благодатн╕ вчення ╕ життя. У волод╕ння цим новим духовним св╕том нас вводить Дух Святий, в╕дроджуючи через Церкву наш╕ розум ╕ серце.
Цей новий св╕т ╓ св╕том св╕тла й ╕стини, св╕том правди, миру ╕ радост╕ про Дух Святий (Рим. 14, 17), або св╕том духовним, Божественним. На противагу цьому духовному св╕тов╕ ╓ св╕т земний, дружною з яким ╓ ворожнеча супроти Бога (Як. 4, 4; Рим. 8, 7; ╤н. 15, 19).
ДЕНЬ СВЯТОГО ДУХА
Понед╕лок
╢вангел╕╓ (Мф. 18, 10-20)
Гляд╕ть, щоб не було у вас презирства до одного з малих оцих; бо кажу вам, що Ангели ╖хн╕ на небесах завжди бачать обличчя Отця Мого Небесного.
Царство Христове на земл╕ в╕дкритися повинно було внутр╕шньо, духовно (Лк. 17, 20; 21, 31), у з?яв╕ Духа ╕ сили (1 Кор. 2, 4). А учн╕ Христа все ще не в╕дмовилися в╕д тод╕шн╕х юдейських мр╕янь, що ╤сус як Мес╕я стане основою могутнього земного царства на кшталт мирських царств, у якому будуть ╕ мирськ╕ почест╕. Так налаштован╕, вони заклопотан╕ питанням: Хто б╕льший у Царств╕ Небесн╕м? (Мф. 18, 1). Це питання дало Христов╕ прив╕д навчити учн╕в, а через них ╕ ус╕х нас, смиренню, яким в╕др╕зняються д╕ти з ╖хньою чистою душею ╕ незлобив╕стю.
За словами святителя ╤оанна Златоуста, дитя для Бога дорожче за ц╕лий св╕т. Зрозум╕ло, що ╤сус Христос був суворий до тих, хто спокуша╓ одного з малих оцих, а також суворо судив ╕ ус╕х, хто зневажа╓ тих, "як╕ зменшили себе до подоби дитяти заради Царства Божого", як╕ "багатьма сприймаються" б╕дними, незнатними ╕ зневаженими. Не зневажайте малих оцих, тобто принижених ╕ б╕дних, бо ╖м завжди служать ╕стоти вищ╕ й благородн╕ш╕, пост╕йно близьк╕ Царю Небесному, - Ангели-хранител╕ (╢вр. 1, 14; Д╕ян. 12, 15). Кр╕м того, заради них (Мф. 11, 28) прийшов на землю Син Людський, щоб знайти ╕ врятувати загибле. Коли хто-небудь ╕з гр╕шник╕в спаса╓ться, то рад╕сть на неб╕ бува╓ под╕бна до радост╕ господаря, який заради одн╕╓╖ в╕вц╕, що заблукала, залиша╓ дев'яносто дев'ять ╕ йде в╕дшукувати ту одну заблукалу, а коли знайде ╖╖, то рад╕╓ про не╖ б╕льше, н╕ж про дев'яносто дев'ять тих, що не заблукали. Под╕бно цьому ╕ Бог п╕клу╓ться про навернення гр╕шник╕в ╕ рад╕╓ про них б╕льше, н╕ж про тих, хто утвердився в доброчесност╕.
При цьому ╤сус Христос навча╓ розсудливому поводженню з тими, хто гр╕шить, дозволяючи в╕длучати ближнього (брата) п╕сля низки поступово випробуваних заход╕в: викриття наодинц╕, умовляння при св╕дках ╕, нарешт╕, оголошення в церкв╕ приходським зборам, або, як пояснюють Златоуст ╕ блаженний Феоф╕лакт, "представникам" Церкви - пастирям ╕ учителям. Якщо ╕ п╕сля того гр╕шник затято стоятиме у сво╓му, то буде в╕н тоб╕, як язичник ╕ митар, тобто не вважай затятого сво╖м братом, як заскн╕лого ╕ невил╕ковно хворого, припини з ним християнсько-братське сп╕лкування, щоб не заразитися його духовною хворобою.
Прото╕╓рей Григор╕й Дьяченко
ПРОСТЕ ╢ВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО
Апостол (Д╕ян. II, 1-11)
1. Коли ж настав день П?ятидесятниц╕, вс╕ вони були однодушно разом.
2. Аж раптом зчинився шум ╕з неба, наче в╕д бурев╕ю, ╕ виповнив увесь д╕м, де вони були.
3. ╤ з?явилися ╖м розд╕лен╕ язики, неначе полум?я вогню, ╕ спочили по одному на кожному з них.
4. ╤ виповнилися вс╕ Духом Святим ╕ почали говорити ╕ншими мовами, як Дух давав ╖м пров╕щати.
5. А в ╢русалим╕ були юде╖, люди побожн╕, ╕ в╕д усякого роду п╕д небом.
6. Коли зчинився цей шум, з╕брався народ, ╕ сталося зам╕шання, бо кожний чув ╖х, що говорили його власною мовою.
7. ╤ вс╕ вражалися ╕ дивувалися, й гомон╕ли пом╕ж собою: Оц╕, що говорять, х╕ба не вс╕ гал╕леяни?
8. Як же це так, що ми чу╓мо ? кожний! ? власну мову, з якою народилися?
9. Парфяни ╕ м╕дяни, елам╕ти, а також мешканц╕ Месопотам╕╖, Юде╖ та Каппадок╕╖, Понту й Аз╕╖,
10. Фр╕г╕╖ та Памф╕л╕╖, ╢гипту й л╕в╕йських земель, що належали до К╕рени, ╕ зайшл╕ римляни, юде╖ та прозел╕ти,
11. Кр╕тяни й арав╕йц╕, ? ус╕ бо чу╓мо ми, що говорять про велик╕ д╕яння Бож╕ нашими мовами!
П╕сля вт╕лення ╕ воскрес╕ння Сина Божа з╕шестя Святого Духа ╕ заснування Церкви ╓, безперечно, найвизначн╕шою в ╕стор╕╖ та найщедр╕шою за насл╕дками под╕ю, яка, будучи сама - диво, в╕дбувалася у св╕т╕ в супровод╕ дивовижних явищ. Так, ми бачимо у н╕й не якусь в╕дособлену ╕ безсл╕дну под╕ю, але чудесну житт╓ву под╕ю - джерело незл╕ченних божественних д╕янь ╕ одкровень в ╕стор╕╖, джерело житт╓вого потоку, що струменить кр╕зь в╕ки ╕ поглина╓ться в╕чн╕стю.
Дух Святий, що в пер╕од старозав╕тний осявав лише час в╕д часу ╕ у визначеному м╕сц╕, ╕ до того ж т╕льки дек╕лькох особливих людей, п╕сля вознес╕ння Христа на небо назавжди вселився в сп╕льноту в╕руючих у Спасителя ╕ в╕дтод╕ д╕╓ в Церкв╕ Христов╕й Сво╖ми благодатними дарами, захищаючи ╖╖ в╕д ворог╕в ╕ спрямовуючи ╖╖ до сво╓╖ к╕нцево╖ мети.
Господь перед Сво╖м в╕дходом до Отця об╕цяв Сво╖м учням послати Духа ╕стини, Який буде з ними завжди. При цьому В╕н не дозволив ╖м в╕длучатися з ╢русалима до тих п╕р, поки не викона╓ться об╕цянка ╕ доки вони не будуть осяян╕ Духом Святим (Д╕ян. I, 4-5), тому що з С╕ону, за пророцтвом ╤са╖, повинен вийти для св╕ту закон, ╕ слово Господн╓ - з ╢русалима (╤с. II, 3).
Аби така р╕дк╕сна под╕я, яка слугувала початком епохи, стала враз в╕дома усьому св╕ту, Бог обрав одне з трьох великих свят ╓врейських, на яке зг╕дно ╕з законом звичайно приходили в ╢русалим юде╖ з усього св╕ту ╕ яке притому було прообразом заснування Церкви християнсько╖. Це було свято П'ятидесятниц╕. Воно мало у юде╖в двояке значення - ф╕зичне ╕ ╕сторичне.
П'ятидесятниця була рад╕сним, подячним за нов╕ жнива святом ╕ згадуванням Синайського законодавства, що було через с╕м тижн╕в п╕сля виходу з ╢гипту. ╤ те, ╕ ╕нше значення вкладене ╕ у християнське свято - П'ятидесятницю, оск╕льки цього дня в╕дбулися перш╕ жнива душ, що склали першу християнську Церкву, ╕ цього ж дня посл╕довники Христов╕ отримали благодатну силу для виконання нового, ╓вангельського закону.
Гл. II, ст. 1. У свято П'ятидесятниц╕, п╕сля воскрес╕ння ╕ вознес╕ння Господнього (у 34 р. по Р. X.), у нед╕льний день, Божа Мати, апостоли й ╕нш╕ учн╕ та учениц╕ Христов╕ (ус╕х сто двадцять ос╕б) (Д╕ян. 1,14, 16; II, 1) з благогов╕нням з╕бралися у звичайному сво╓му м╕сц╕ молитви, тобто, ймов╕рно, у як╕йсь частин╕ храмово╖ буд╕вл╕, можливо, у притвор╕ Соломоновому, де ╕ Христос бував ╕ навчав народ (╤н. X, 23), ╕ сам╕ апостоли згодом збиралися (Д╕ян. V, 12).
Ст. 2. Раптом о перш╕й годин╕ молитви, тобто о дев'ят╕й ранку, шум ╕з неба спов╕стив про урочисто об╕цяне ╕ гаряче оч╕куване сходження ╕ з╕слання Святого Духа, про заснування ново╖ сп╕льноти, що ма╓ св╕дчити про Христа всьому св╕тов╕. Як божественний закон на Сина╖ був урочисто проголошений серед грому, блискавиц╕ ╕ гучних трубних звук╕в (Вих. XIX, 16), так щось под╕бне сталося ╕ в день П'ятидесятниц╕. Шум ╕з неба, наче в╕д бурев╕ю, раптом виповнив святий д╕м молитви ╕, мовби в╕сник, пров╕стив про близьк╕сть надприродно╖ сили Божо╖.
Ст. 3. Дух Божий з╕йшов на молитовне з╕брання у вигляд╕ вогняних, розд╕лених один в╕д одного, язик╕в, як╕ ╕ спочили по одному на кожному з них.
В╕тер ╕ вогонь тут, очевидно, символи очищаючо╖, осяйно╖ й живильно╖ сили Божо╖ ╕ та╓мнич╕ передв╕сники об╕цяного хрещення Духом ╕ вогнем (Мф. III, 11), ╕ водночас вони ?передзображали? високе натхнення пропов╕дник╕в в╕ри Христово╖ та житт╓дайну силу в ╖хн╕й майбутн╕й д╕яльност╕.
Ст. 4. Серед таких знаменних символ╕в ус╕ сто двадцять учн╕в, присутн╕ разом, виповнилися Духом Святим. Цим виразом визнача╓ться, власне, суть ╕ головна под╕я П'ятидесятниц╕. Учн╕ Христов╕ не лише були осяян╕, але вони стали органами Духа Святого.
У цю-от хвилину в╕дбулося, власне, саме богодухновення, яке просяка╓ не лише написан╕ згодом твор╕ння апостол╕в ╕ ╓вангел╕ст╕в, але й ус╕ ╖хн╕ усн╕ настанови, що д╕йшли ╕ до нас через благогов╕йне передавання в╕д покол╕ння до покол╕ння, з роду в р╕д, в╕ками, тобто шляхом передання. Тому що вони в пропов╕д╕ говорили, писали та д╕яли в╕д повноти Духа Святого (Мф. X, 20). Це надприродне натхнення було для них урочистою посвятою й призначенням на апостольське служ╕ння.
Дух ╕стини, що з╕йшов на апостол╕в, наставля╓ ╖х на всяку ╕стину, що стосу╓ться освячення, спас╕ння людини ╕ людства, тож апостоли у цьому в╕дношенн╕ були непогр╕шними пропов╕дниками, що збер╕гали, вт╕м, свободу ╕ в мисленн╕, ╕ в житт╕.
Перше з╕брання посл╕довник╕в Христових виповнилося Духа Святого. В╕дтод╕ воно ╕ склало першу християнську Церкву. З т╕╓╖ мит╕ Дух Святий не залиша╓ Церкву Христову, живучи у н╕й Сво╖ми дарами, як╕ В╕н дос╕ розда╓ кому, як ╕ коли хоче. Ц╕ дари Духа Святого збер╕гають, п╕дтримують, живлять Церкву Христову ╕ сприяють ╕ ╖╖ внутр╕шньому розвитку, ╕ зовн╕шньому поширенню через р╕зних ос╕б, що одержують ╖х в неоднаков╕й м╕р╕ й у р╕зних видах.
Перша д╕я Святого Духа в посл╕довниках Христових виявилася в необх╕дному для в╕ропропов╕дник╕в дар╕ мов, у митт╓в╕й здатност╕ говорити на р╕зних доти ╖м не знайомих мовах.
Ст. 4. Учн╕ Христов╕ почали говорити ╕ншими мовами, як Дух давав ╖м пров╕щати. Цей дар мов слугу╓ неодм╕нним, д╕╓вим засобом пропов╕дування ╕стини Христово╖ р╕зним народам. Але разом ╕з даром говорити р╕зними мовами апостоли, як вселенськ╕ учител╕, отримали ╕ дар сказання мов, тобто дар тлумачення [?] того, що говорилося мовою ╕ноземною. Кр╕м того, розум апостол╕в ╕ перших пропов╕дник╕в отримав в╕д Духа Святого ╕ дар премудрост╕ ? тобто дар научання ╕нших людей в╕р╕; слово розуму - дар якнайглибшого розум╕ння та╓мниць в╕ри; дар розр╕знення дух╕в - людей з добрим чи поганим спрямуванням духу. Воля ╖х сподобилася дару управляти Церквою, а також дару зц╕лень ╕ чудес. Нарешт╕, п╕сля з╕шестя Святого Духа апостоли об'╓дналися ╕ пройнялися союзом досконалост╕ - любов'ю до Христа ╕ людства, викупленого кров'ю Христа. Цю любов у них не могли похитнути ан╕ скорботи й утиски, ан╕ гон╕ння, ан╕ катування, ан╕ сама смерть. Апостоли, богодухновенн╕ такими дарами, були ╕стинними в╕сниками вчення Христового ╕ в╕дданими буд╕вничими Церкви Божо╖ на земл╕ серед людей.
Ст. 5 ╕ 6. Богодухновенн╕ апостоли, що на свят╕ П'ятидесятниц╕ у хвал╕ Бога виявили дар мов, здивували людей, як╕ з╕бралися довкола них. Набожн╕ юде╖, що прийшли в ╢русалим на свято з р╕зних кра╖н св╕ту: з Аз╕╖, Африки ╕ ╢вропи, з╕ всякого ╕сторичного народу п╕д небом - раптом почули, як гал╕леяни, люди, що за природою не вир╕знялися знанням мов, говорили р╕зними мовами, ╕ здивувалися цьому
(ст. 7) ╕, здивован╕ та спантеличен╕, говорили м╕ж собою: Оц╕, що говорять, х╕ба не вс╕ гал╕леяни?
(ст. 8) Як же це так, що ми чу╓мо з ╖х вуст кожний власну мову, у як╕й ╕ з якою народилися? (ст. 9) Ми, Парфяни ╕ м╕дяни, елам╕ти, а також мешканц╕ Месопотам╕╖, Юде╖ та Каппадок╕╖, Понту й Аз╕╖,
(ст. 10) Фр╕г╕╖ та Памф╕л╕╖, ╢гипту й л╕в╕йських земель, що належали до К╕рени, ╕ зайшл╕ римляни, юде╖ та прозел╕ти,
(ст. 11) кр╕тяни й арав╕йц╕, ? ус╕ бо чу╓мо ми, що говорять, пропов╕дують, про велик╕ д╕яння Бож╕ нашими мовами!
Ст. 12. Ус╕ дивувалися; ╕ одн╕ не розум╕ючи казали: Що це означа╓? Не знали вони, як пояснити те, що чують ╕ бачать, ╕ тому з благогов╕нням чекали, що буде.
Ст. 13. А ╕нш╕ ╕накше поглянули на це дивне д╕ло. Як завжди ╕ скр╕зь ╓ люди, схильн╕ глумитися з предмета та явища, що викликають загальне благогов╕ння, так ╕ в день П'ятидесятниц╕ знайшлися зухвальц╕, що кепкували, мовляв, вони, тобто апостоли й ╕нш╕ разом з ними, напилися солодкого вина. Ймов╕рно, ц╕ насм╕шники були або люди, що стояли далеко в╕д богодухновенних ос╕б ╕, отже, не мали можливост╕ розр╕зняти звук╕в у мов╕ апостол╕в, або це були ╓русалимляни ╕ взагал╕ палестинськ╕ юде╖, як╕, не розум╕ючи ╕ноземних мов, сприйняли апостол╕в за нестямних, котр╕ втратили св╕дом╕сть.
Чому, православн╕, в╕дбува╓ться ╕ дос╕ проявля╓ться зл╕сне блюзн╕рство або легковажне осм╕яння в╕ри Христово╖, православно╖, - ╖╖ статут╕в, ╖╖ суголосних духов╕ вчення Христового обряд╕в, що мають св╕й початок в апостольських часах? Чому? Передус╕м - в╕д легковажного, не ц╕лком християнського у християн, с╕мейного виховання в молод╕ роки. По-друге, в╕д зумисно╖ антихристиянсько╖ або позахристиянсько╖ осв╕ти науково╖, внасл╕док чого душевна людина, ц╕лком в╕ддана св╕тов╕, матер╕╖, сповна не розум╕╓ того, що в╕д Духа Божого (I Кор. II, 14). Усе священне вида╓ться так╕й людин╕ юродством, дивакуватою, зайвою, безц╕льною, марною справою. При цьому ще не такий тяжкий гр╕х блюзн╕рства, якщо в╕н допуска╓ться через легковажн╕сть, через незлобиве неуцтво, а не з горд╕стю ╕ не з╕ зл╕сним вироком того, хто нахапався земно╖ мудрост╕. По-трет╓, осм╕яння священних ╕стин ╕ предмет╕в бува╓ в╕д з╕псованого серця й погано╖ моральност╕. Людин╕ розбещен╕й, що не бажа╓ виправитися, непри╓мно бачити ╕ чути про загробне життя, про суд, про муки. Ось вона ╕ почина╓ заглушати голос сво╓╖ сов╕ст╕, принижувати ╕ нав╕ть в╕дкидати Христове вчення, церковн╕ статути. По-четверте, ╓ блазн╕ й т╕, хто дозволя╓ соб╕ кепкування над священними Д╕ями ╕ над вченням християнським власне для того, аби покрасуватися перед сво╖ми знайомими, показати свою дотепн╕сть, свою грайлив╕сть ╕ пот╕шити публ╕ку. Але горе, горе тим, через яких спокуса у св╕т приходить (Лк. XVII, 1) ╕ розходиться далеко, далеко... Суд Божий рано чи п╕зно над такими виявиться; правда в╕зьме сво╓; брехня буде викрита. ╤ тим краще, чим швидше. ╤ св. апостол Петро, щойно дов╕дався про осуд ╖хнього надзвичайного стану, одразу ж став пояснювати, що з ними сталося, ╕ спок╕йно викрив несправедлив╕сть та недоречн╕сть кепкування над ними. Плодом пропов╕д╕ апостола Петра було навернення до Христа трьох тисяч чолов╕к того ж достопам'ятного дня П'ятидесятниц╕.
Таким чином, уже в перший день християнського життя склалася велика сп╕льнота в╕руючих у Христа. Деяк╕ з навернених, а також ╕ решта богомольц╕в-╓вре╖в, роз╕йшовшись п╕сля свята по дом╕вках в р╕зн╕ кра╖ни, стали розпов╕дати про чудесну под╕ю на свят╕ ╕ таким чином посприяли подальшому християнському благов╕стуванню далеко за межами ╢русалима. Таким-от шляхом Царство Боже на земл╕ - благодать Духа Святого - поширювалася ус╕ма просторами земл╕ та поселялася у серцях людей.
Не зм╕л╕ла ╕ нин╕ благодать Духа Святого. Вона ╕ сьогодн╕ проявля╓ться у надзвичайних дарах зц╕лення в╕д св. мощей, св. ╕кон по в╕р╕ прохач╕в. Вона ж сподобля╓ прозорлив╕стю душ╕ усам╕тнен╕, що зреклися св╕ту, прост╕, юродив╕, Христа ради. Без благодат╕ Духа Святого ми не творимо жодно╖ добро╖ справи. Усе чинить у нас В╕н ╕ бажання доброго, ╕ д╕яння доброго (Флп. II, 13). Сам Дух Святий допомага╓ нам ╕ молитися належно (Рим. VIII, 26). При всьому цьому В╕н же ╕ нагороджу╓ нас п╕д час молитви ╕ п╕сля не╖ рад╕стю, неземним миром у наш╕й душ╕.
Будемо ж з╕ смиренням приймати благодатн╕ знамення Духа Святого ╕, не приписуючи доброчесностей особисто соб╕, взиватимемо до Духа Святого, щоб В╕н не зневажив нами, очистив нас в╕д усяко╖ скверни.
?Царю Небесний, Ут╕шителю, Душе ╕стини, що всюди ╓си ╕ все наповня╓ш? Скарбе добра ╕ життя Подателю, прийди ╕ вселися в нас, ╕ очисти нас в╕д усяко╖ скверни, ╕ спаси, Благий, душ╕ наш╕?.
Прото╕╓рей Васил╕й Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ