Тиждень 16-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

22.09.2012

Євангеліє

(Мф. 25, 14-30)

Один заможний чоловік, вирушаючи у чужу країну, доручив керування своїм маєтком рабам своїм; і оскільки він знав здібності й сили кожного з них, то одному дав п?ять талантів, другому ? два й третьому ? один, а сам відразу ж вирушив у путь. Ті, що одержали два й п?ять талантів, пустили їх в обіг і до повернення пана свого подвоїли хазяйське майно. Той же, що отримав один талант, мабуть, образившись на те, що йому мало дали порівняно з іншими, однак, боячись суворого пана, подбав лише зберегти даний талант і зарив його в землю. Через довгий час вернувся пан і зажадав звіту від рабів своїх. Похвалив пан першого й другого раба, які принесли подвоєне число талантів, обіцяв їм велику нагороду й наблизив до себе, запропонувавши розділити з ним радість його. Підходить той, що одержав один талант і, не знаючи, чим виправдати своє недбальство, починає обвинувачувати самого пана. Він нібито так говорить: я вірний тобі, не розтратив твого добра, але якщо я не придбав іншого таланта, то не я винуватий, а ти: ти хочеш жати, де не сіяв, і збирати, де не розсипав, ти ? пан жорстокий. Але пан відразу викриває цього раба, визначаючи причину його бідності в лінощах і лукавстві (хитрості). Візьміть же в нього, говорить він, один талант і віддайте тому, який має десять, тому що той, що має обдаровання і охоче застосовує його до діла, тим самим удосконалює й підсилює його, і йому немов знову дається; а ледачий, що не бажає приносити користь даними йому від Бога обдарованнями, доходить до того, що ці дарування згладжуються, затираються і ніби віднімаються. А негідного раба викиньте звідси, нехай він залишається поза чертогом веселощів і радості, у тьмі, нехай там мучиться й скрегоче зубами!
Цією притчею Господь зобразив зустріч Спасителя при Його другому пришесті віруючими, тому що й ледачий раб вірує у необхідність відзвітувати своєму Панові. Але на цього віруючого, що залишився лише із цією безплідною, не виявленою в добрих ділах вірою, очікує сумна доля.
Як же помиляються протестанти й сектанти, які вчать, що однієї віри досить для спасіння! Зміст притчі Господньої ясний. Людина, що не створила по вірі своїй добрих справ, які саму віру зміцнювали б, вивергнеться геть із Царства Небесного.

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол

(2 Кор. VI, 1?10)

1. Ми ж, як співпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.
2. Бо сказано: ?У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі? (Іс. 49, 8). Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.
3. Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним,
4. але в усьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тіснотах,
5. у ранах, у в?язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах,
6. у очищенні, у розумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові,
7. у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і лівій руці,
8. у славі і безчесті, у ганьбі і похвалах: як обманщики, але ми правдиві;
9. як незнані, але пізнані; як ті, що помирають. але ось ми живі; як карані, та не вбиті;
10. як сумні, але завжди радіємо; як бідні, але багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.
Православні! Бог багатий на милості. Він їх посилає вдосталь незаслужено з боку людини. Так було й у Коринфській Церкві. З перших християнських громад ні про одну не відомо, щоб у них у такому достатку, славі й просторості передавалися віруючим дари Духа Святого, як, наприклад, дар мов, дар тлумачення їх, дар пророцтва, дар вчення, дар розрізнення духів, тобто душ добромисних або злих. При такому благоліпному стані Церкви Коринфської тим більше повинні піклуватися самі коринфяни про збереження своєї слави, про підтримку й розвиток свого благочестя й гідне використання надприродних і природніх дарів Божих. Ось про це й просить коринфян св. апостол Павло.
Гл. VI, 1. Ми ж, як співпрацівники, як співробітники Богу, співслужителі Христу, слуги для вас, заради вашого ж порятунку, благаємо вас про те, щоб благодать Божу, отриману вами в достатку, ви прийняли не марно. Що ж таке благодать? Благодать є така сила Божа, яка подається слабкій істоті ? людині ? для того, щоб вона досягала призначеної йому від Бога мети. Наприклад, людина створена для праведності, але вона впала; Господь бажає її спасти й посилає їй Свою благодать, Свої сили, при яких грішник, якщо захоче, може спастися. Такі-от сили дані були й коринфянам. Вони стали християнами, одержали зовнішні знамення вищої допомоги Божественної. Їм залишалося бути тільки слухняними знаряддями волі Божої. Але вони скоро стали зловживати дарами Духа Святого: даром мов, пророцтва, зневажили даром любові. А тому св. апостол і став вмовляти християн бути вдячними до Бога й дорожити отриманими благами, як талантами; уживати їх на користь душі своєї й ближнього. Трапитися може, що через нашу жорстокість і лінощі благодать Божа відступить від нас. А без неї людина ? загибла істота. Отже, поки є можливість, користуйтеся всім, що служить до спасіння нашої душі. Багатства Бог посилає? Не скуплячись, ділися ними з бідними. Здоров?я Бог дарує? Трудися, поки є сили. У церкву кличуть? Квапся в неї. Викладають св. вчення, проповідь? Не пропускай нагоди почути. Літургія відбувається? Не відкладай покаяння у своїх гріхах і св. прилучення до поста на невизначений час. Настане збідніння слова пастирського (а Господь на кару віруючим іноді дійсно віднімає проповідників своїх від народу завзятого) або сили тілесні зрадять тебе й не дозволять відвідувати храм і чути живе слово пастиря. Або відніме Бог багатство. Що тоді буде з тобою? Упадеш духом, ослабшаєш тілом; підтримки й розради від навколишніх не чекай, якщо сам не був доброчесним. На багатство не сподівайся. Тоді будеш шкодувати про минулі красні дні, про золоті часи, та пізно. А ось тепер ще час сприятливий, ось тепер ще триває день спасіння.
В. 2. Отже, поки є час, сприятливий для покаяння, виправлення життя й для чеснот; поки Господь терпить нас, слухає нас і в теперішні дні, зручні для порятунку, Своєю благодаттю допомагає нам (Іс. 49, 8), потурбуємося, православні, скористатися надаваними засобами до спасіння, як-от: богослужінням, святими таїнствами, проповіддю, просвітою розуму й серця, нагодами до благотворності. Сам же Господь із радістю готовий освятити душу нашу; Він стоїть при дверях її серця й чекає, коли ми відкриємо її для благодатного віяння, для святих відчуттів. Але ми часто лінуємося, відкладаємо виправлення до майбутнього часу, а в благодіяннях відмовляємо. Раптом смерть нас захопить зненацька, а ми не готові для Царства Небесного. Тоді нас, як непотрібних, недбалих рабів, що не мають одіяння шлюбного, справ любові, не допустить Господь розділяти блаженства раю, а засудить у тьму кромішню. Повчимося ж у св. апостола, як він, після навернення до Христа, цінував отриману ним благодать. Він говорить про себе й своїх співробітників:
В. 3. Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, тобто нічого в житті своєму не робимо негожого, щоб служіння апостольське було бездоганним.
В. 4. Але у всьому виявляємо себе, як служителі Божі, у великому терпінні, перенесенні образ і скорбот як першої необхідної чесноти, у чесному виконанні своєї посади, у бідах звідусіль, у нестатках, у тіснотах.
В. 5. Безмірно й багаторазово в ранах (2 Кор. XI, 23?25; Діян. XVI, 23), не раз у в?язницях, в кайданах, у темних і сморідних місцях, у вигнаннях за правду, у трудах для прогодування себе, у безперестанному проповіданні слова Божого, у неспанні серед проповіді, як він усю ніч провів у Троаді в богослужінні, і також апостол день і ніч працював, щоб мати собі хоч убогий шматок хліба; в постах, іноді мимоволі він потерпав через брак їжі, а здебільшого в пості добровільному, у помірності й тілесній, і духовній. Такі були зовнішні, обтяжливі обставини у св. апостола Павла. Але це ще не все. Він намагався бути істинним служителем Божим.
В. 6. І у очищенні душевному, і в зовнішньому бездоганному житті, в розумі, у якому й надприродні дари перебувають у доброму і корисному розпорядженні людини (1 Кор. XIV, 32?33; 2 Пет. I, 5) і у якому життя своє ? цей великий дарунок Божий ? св. апостол Павло зберігав, не напрошуючись на мучення й катування; у великодушному, покірливому, навіть радісному перенесенні нещасть, ударів, уз, у незлобивості до ворогів, у спокійному поводженні з тяжкими грішниками, із заклятими ворогами Христовими; у доброті, у душевності, що проявлялася в милостині людям бідним, у Дусі Святому, Який просвіщає наш розум і зігріває наше серце, робить його особливо чутливим і велелюбним; чому св. апостол і каже, що Він проявляв своє звання в нелицемірній любові. Властивості ж цієї любові зображені в нього так: істинно християнська любов довготерпить, милосердствує, ...не заздрить, ...не вихваляється, ...не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, ... усе терпить (1 Кор. XIII, 4?7).
В. 7. Дух Святий ? Дух істини ? просвіщає розум людини. А тому св. апостол Павло, одержавши благодать Духа Святого, виявляв свою любов до Нього у слові істини, у силі Божій, ратував зі зброєю правди в правій і лівій руці. Істина ? це сила незламна, як би не намагалися її придушити, закрити або вигнати. Істинне вчення Христове, охопивши серце апостольське, збуджувало в ньому всюди ревність велику, так що він присвятив Христу всі свої сили й духу, і тіла й затверджував правду Божу, незважаючи ні на які перешкоди, відбиваючись із усіх боків і праворуч, і ліворуч. Він ратував зі зброєю правди, як сказано, у правій і лівій руці. Цей вираз нагадує нам прадавній спосіб військового озброєння й самозахисту. Воїн виходив у стародавності на ворога, тримаючи в лівій руці щит і захищаючись ним від стріл або списів вражих, а в правій руці мав меч або стрілу й нею відбивав ворога або навіть нападав на нього. У такому озброєнні людина одною рукою захищала себе, а другою вражала ворога. Так і апостолові доводилося й захищатися від ворогів, і відбивати їхні наклепи на нього й на християн, і в той самий час наступально діяти проти язичеських мудрувань і єврейських мріянь. Він намагався всім усюди й завжди сповіщати усю волю Божу, незважаючи на те, славлять його або сварять.
Ми, говорить апостол, ревно виконуємо своє служіння.
В. 8. У славі ми або безчесті, у ганьбі і похвалах: як обманщики, але ми правдиві перед Богом.
В. 9. Ми для інших незнані, не знамениті, не заслуговуємо на увагу; але інші чесні або безсторонні люди нас пізнають і визнають у нас силу Божу, мають нас за посланників Божих (Діян. XVI, 17). Як ті, що помирають, близькі до смерті від побоїв, посту й неспання; але ? ось ми живі; як карані з наміром відняти в нас життя; та не вбиті, тому що життя й смерть у руках Божих. Воістину, православні, сила Божа виявляється в немочі (2 Кор. XII, 9).
В. 10. Як сумні через побиття й кайдани, і наклепи, але завжди радіємо, тому що за ім?я Христове сподобилися прийняти безчестя. Як бідні, тобто в нас немає нічого свого доброго, а все Боже; але ми, однак, багатьох збагачуємо: тобто ми, одержавши дари Духа Святого, і інших уводимо в Церкву Христову для одержання благ духовних; повідомляємо їм рятівні істини, ведемо до Царства Небесного, яке вони й одержать, якщо будуть слухати Слова Божого.
Братіє! Людині в житті й для життя небагато потрібно. Потрібно тільки мати вдоволення тим, що Бог посилає, і вбогість духовну. При цих обмеженнях у житті нашому ми уникнемо всіх тих захоплень і бажань, які нерідко приводять людину до найжалюгідніших наслідків, які зовсім недоступні були душі святого апостола при великому його терпінні й убогості духовній.
Подай, Господи, і нам дух невинності, смиренномудрості, терпіння, любові!

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ