Головна сторінка
Зараз в еф╕р╕ 17:33

23:45

Чудотворний Касперівський образ Божої Матері

23:05

Місце під сонцем. Художник Олена Клименко. Не бійтеся малювати

23:00

Молитва Небесним силам

22:35

Камені Єрусалима, сурдопереклад

22:05

Вовняна феєрія Тетяни Долубекової, сурдопереклад

22:00

Молитва Ангелу-Хранителю

21:45

Десятинна церква (м. Київ)

21:30

Літопис

21:20

Територія добра

21:00

Церква і суспільство

20:30

Православний вісник

20:25

Автограф. Листик (В. Ходасевич)

20:20

Територія добра

20:10

Вечір у Шишкиному лісі

20:00

Добре слово

19:45

Історія одного київського пам'ятника

19:35

Територія добра

19:30

Літопис

19:25

Автограф. Зимнее утро (А. Майков)

19:00

Перлина Адріатики

18:35

Легенди грецьких островів

18:10

Варлаам Печерський - учень і предтеча

18:05

Лавра Небесна

18:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

17:40

Вальс крилатих машин

17:00

Місце під сонцем. Гостя з майбутнього. Винахідник Яна Жабура

16:50

Літопис

16:40

Автограф. Старий годинникар (Л. Костенко)

16:35

Повість минулих літ

16:25

День у Шишкиному лісі

16:20

Казки та історії

16:10

Добре слово

16:00

Дивосвіт

15:50

Образ доброчинності

15:20

Земля заповідна. Коростишівський каньйон

15:10

Територія добра

15:05

Літопис

15:00

Молитва про примноження любові

14:35

Тріполі. Православне свідчення на зрізі часів

14:20

Місто миру. Іудейська війна (Єрусалим)

14:00

Чужа війна (М. Гончаренко)

13:40

Моє звірятко

13:25

Ікона Казанської Божої Матері

13:00

Джерело мистецтв

12:50

Літопис

12:35

Духовні бесіди з професором О. І. Осиповим

12:20

Румунська обитель полтавського старця

12:15

Лавра Небесна

12:10

Територія добра

12:05

Образ доброчинності

12:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

11:50

Літургія св. Іоанна Златоуста

11:40

Слово Пастиря

11:30

Територія добра

11:00

Світ Православія

10:55

Літопис

10:35

Віктор Івченко. Майстер і його муза, сурдопереклад

10:00

Віктор Івченко. Стопкадри долі, сурдопереклад

09:50

Територія добра

09:35

Скит Пречистої

09:05

Камо грядеши

09:00

Молитва за мир в Україні

08:45

Закон Божий

08:35

Ранок у Шишкиному лісі

08:25

Добре слово

08:20

Дивосвіт

08:05

Два світи Панаса Мирного

08:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

07:20

Святогірська Успенська Лавра

07:05

Літопис

07:00

Молитва перед початком доброї справи

06:50

Автограф. Дано мне тело. (О. Мандельштам)

06:10

Храми душі Адріана Прахова

06:05

Лавра Небесна

06:00

Молитва Оптинських старців

05:50

Літургія св. Іоанна Златоуста

05:20

Святогірська Успенська Лавра

05:05

Карпатський біосферний заповідник

05:00

Молитва Отче наш

04:20

Так починався великий Купрін, сурдопереклад

04:00

Моє звірятко, сурдопереклад

03:45

Окраса київської Пріорки (Покровський храм)

03:20

Творити добро (Г. Галаган)

03:00

Іспит на милосердя (сестринське служіння)

02:40

Купіль нашого Хрещення (Крим, Херсонес)

02:35

Загадка давнього образа (Київський музей ім. Богдана і Варвари Ханенків)

02:25

Обитель на Червоній горі (м. Золотоноша)

02:00

Зодчество

01:15

Місце під сонцем. Собача робота. Кінолог Віталій Голота

00:00

Молитва над обрієм

Архів новин
2018
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2017
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2016
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2014
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2013
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2012
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2011
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2010
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2008
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2007
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
Останні новини

Нед╕ля про розслабленого. Тлумачення ╢вангел╕я та Апостола

01.05.2018

╢вангел╕╓ (Ин. 5, 1-15)

Зц╕лення розслабленого б╕ля Овечо╖ купальн╕

Була в ╢русалим╕ купальня, яка називалася по-╓врейськи В╕фезда, тобто Будинок милосердя. Вона була тим прикметною, що Ангел Господн╕й часами спускався до не╖ ╕ порушував воду: ╕ той хворий, який входив у купальню першим п╕сля Ангела, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу.
Одного разу ╤╕сус Христос був у ╢русалим╕ п╕д час свята Пасхи. Проходячи повз купальню, В╕н побачив коло не╖ багато хворих. Тут були кульгав╕, сл╕п╕, сух╕; ╕ кожен ╕з них чекав хвилини, коли Ангел порушить воду, щоб першому вв╕йти в не╖. Серед цих нем╕чних був один, який тридцять в╕с╕м рок╕в лежав у розслабленн╕. Спаситель побачив його, зглянувся над ним ╕ сказав йому: Хочеш бути здоровим? В╕дпов╕в Йому хворий: Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальн╕ всадила мене. А коли я приходжу, то перед╕ мною вже ╕нший входить. ╤╕сус сказав йому: Уставай, в╕зьми ложе сво╓ та й ходи! (пор╕вн.: ╤н. 5, 6–8). Хворий одразу видужав, взяв пост╕ль свою й п╕шов. ╤уде╖, що були поруч, обурилися ╕ сказали зц╕леному, що не сл╕д йому брати постел╕ сво╓╖, тому що день був святковий.
Але в╕н в╕дпов╕дав ╖м: Хто мене вздоровив, Той до мене сказав: В╕зьми ложе сво╓ та й ходи. (пор╕вн.: ╤н. 5, 11).
«А хто Та Людина?» — запитали вони. Але в╕н не знав; ╤╕сус зник у народ╕.
Через якийсь час ╤╕сус зустр╕в цю людину в храм╕ й сказав йому: Ось видужав ти. Не гр╕ши ж уже б╕льше, щоб не сталось тоб╕ чого г╕ршого! (пор╕вн.: ╤н. 5, 12–14).
Ось про що ми повинн╕ повсякчас дбати, коли Бог ряту╓ нас в╕д хвороби. П╕д час хвороби ми часто просимо допомоги в Бога; а пот╕м, коли одужу╓мо, не дума╓мо про те, як би догодити Йому; з поверненням наших сил ми забува╓мо про молитву й вда╓мося до колишн╕х гр╕х╕в, зам╕сть того, щоб виправитися й почати нове, б╕льш благочестиве життя.
Четверта нед╕ля п╕сля Великодня назива╓ться Нед╕лею про розслабленого, на згадку того чуда, про яке ми тут розпов╕ли. У цю нед╕лю сп╕ва╓ться така п╕сня: «Душу мою, Господи, расслабленную всякими грехами и неправедными делами, воздвигни Божественною Твоею силою, как некогда Ты воздвиг расслабленного, чтобы и мне, спасенному Тобой, воспевать: слава, Христе, державе Твоей».

Покаяння ╕ молитва – л╕кування наших хвороб

Слова Спасителя адресован╕ зц╕леному б╕ля Овечо╖ купальн╕ розслабленому: Ось видужав ти. Не гр╕ши ж уже б╕льше, щоб не сталось тоб╕ чого г╕ршого! (пор╕вн.: ╤н. 5, 14), — ясно вказують на те, який т╕сний зв'язок ╕сну╓ м╕ж гр╕хом ╕ хворобами нашими. Пристраст╕ гр╕ховн╕ — перша й головна причина наших хвороб.
Якби ми жили по-християнському, стримано, у пом╕рн╕й прац╕, якби ми перемагали в соб╕ гн╕в, заздр╕сть, зл╕сть й ╕нш╕ пороки, що зменшують дн╕ людського життя, то доживали б до безбол╕сно╖ старост╕. Тож, православний християнине, коли сп╕тка╓ тебе хвороба, насамперед шукай соб╕ уздоровлення й допомоги в ╓диного Л╕каря душ ╕ т╕лес. ╤ до Мене поклич в день недол╕, Я тебе порятую, говорить Сам Господь вустами царя й пророка Давида (Пс. 49, 15).
╤ як зручно це для кожного з нас! Не виходячи з дому, не п╕дводячись ╕з постел╕, хворий може призвати соб╕ на допомогу Господа, пов╕дати Йому сво╖ хвороби, в╕дкрити Йому сво╖ немоч╕. Не сумн╕вайся, що ти будеш почутий; Л╕кар Небесний завжди готовий з╕ Сво╓ю всесильною допомогою, т╕льки чека╓ нашого заклику. Ось Я стою п╕д дверима та стукаю: коли хто почу╓ М╕й голос ╕ двер╕ в╕дчинить (Апок. 3, 20), говорить В╕н. Господь завжди перебува╓ б╕ля дверей нашого серця й чека╓ мит╕, коли ми згада╓мо про Нього, в╕дкри╓мо Йому наше серце. В╕н, Премилосердний, невидимо й повсякчас зц╕лю╓ вс╕х, хто приходить до Нього ╕з твердою в╕рою й щирим каяттям у сво╖х гр╕хах.
╤з ц╕╓ю метою Спаситель наш ╤╕сус Христос поставив пресв╕тер╕в, яким запов╕в завжди приймати в╕д Його ╕мен╕ тих, хто приходить до них за душевним зц╕ленням. Чи хвор╕╓ хто з вас? – навча╓ апостол ╤аков, – хай покличе пресв╕тер╕в Церкви, ╕ над ним хай помоляться, ╕ молитва в╕ри вздоровить недужого (пор╕вн.: ╤ак. 5, 14-15).
Тож якщо ти в╕ру╓ш у Христа ╕ Його милосердя, стражда╓ш у хворобах т╕лесних, запроси до себе священика, розкажи йому вс╕ гр╕хи й, д╕ставши через нього в╕дпущення гр╕х╕в, долучися животворних Христових Та╖н для зц╕лення душ╕ й т╕ла. Ск╕льки ╓ в житт╕ випадк╕в, коли п╕сля щирого покаяння й прийняття животворного Т╕ла й Кров╕ Христових видужують хвор╕, яким людськ╕ л╕ки не могли дати зц╕лення в ╖хн╕х тяжких стражданнях!
Ось один ╕з таких випадк╕в, про який розпов╕в православний священик. У м╕ст╕ Брацлав╕ занедужала на пропасницю дружина одного поважного чиновника. П╕д час страждань, коли вона приходила до пам’ят╕, то часто запитувала домашн╕х: «Чи кликали батюшку в╕дв╕дати й благословити мене?» Так минуло п╕вм╕сяця; увесь цей час священик за кожним богослуж╕нням молився про хвору. Л╕кар╕ в╕дмовилися в╕д усякого л╕кування й присудили ╖╖ до смерт╕.
╤ от у церкву до священика прийшов слуга, присланий чолов╕ком хворо╖, ╕ попросив його поквапитися в д╕м для напуття Святими Та╖нствами Покаяння й Причащання його господин╕.
З'явившись у дом╕, священик спочатку попросив ус╕х вийти з к╕мнати, а пот╕м, вислухавши щире каяття хворо╖ в ╖╖ гр╕хах, уже в присутност╕ вс╕х, причастив ╖╖ Святими Тайнами. Невдовз╕ п╕сля цього хвора заснула, а прокинувшись, сказала вс╕м: «Мен╕ легше, я не помру». ╤ справд╕, вона стала швидко одужувати, так що через м╕сяць у супровод╕ всього с╕мейства прийшла в храм ╕ тут, упавши навкол╕шки перед ╕коною Спасителя, проливала гаряч╕ сльози вдячност╕.
Щоправда, Господь не завжди чудод╕╓ у зц╕ленн╕ наших т╕лесних недуг, але чи може це втримувати нас в╕д навернення на шлях життя й св╕тла? Якщо хвороба з вол╕ Божо╖ ╕ не матиме усп╕шного результату, то все-таки спод╕вання християнське да╓ тверд╕сть духу, що полегшу╓ т╕лесн╕ страждання.
Отже, возлюблений у Христ╕ брате, остер╕гайся гр╕ха, як найб╕льш згубно╖ отрути для нашого життя. У хворобах, що сп╕ткають тебе, шукай насамперед л╕кування духовного в покаянн╕ й Святому Причащанн╕.
Усв╕дом св╕й гр╕х, пошкодуй про те, що ти сво╖ми пороками образив Всеблагого Бога, дай об╕цянку в серц╕ сво╓му й перед дух╕вником виправитися, ╕ Господь вибачить тв╕й гр╕х. ╤з прощенням же гр╕х╕в Господь може дарувати тоб╕ й видужання.

Про причини хвороб
Святитель Ф╕ларет, митрополит Московський

П╕сля того ╤╕сус стр╕в у храм╕ його,
та й промовив до нього:
Ось видужав ти. Не гр╕ши ж уже б╕льше,
щоб не сталось тоб╕ чого г╕ршого!
╤н. 5, 14.

Це сказано було одн╕й людин╕ в ╢русалим╕, б╕ля Овечо╖ купел╕, яка тридцять в╕с╕м рок╕в лежала у розслабленн╕ ╕ марно чекала на уздоровлення водою, яку раз на р╕к для одного хворого робив ц╕лющою дотик ангельсько╖ сили, аж доки не з'явився Владика час╕в, стих╕й ╕ Ангел╕в ╕, не вимагаючи н╕ часу, н╕ води, н╕ Ангела, зц╕лив розслабленого словом: Уставай, в╕зьми ложе сво╓ та й ходи! (╤н. 5, 8). Зц╕литель не все встигнув зак╕нчити, тому що, т╕каючи слави, поквапився зникнути в народ╕. Через дек╕лька дн╕в, ймов╕рно на свято, зц╕лений прийшов у храм, можливо, щоб подякувати Богов╕ за сво╓ видужання. Тод╕ Зц╕литель знову знайшов його ╕, як колись у слов╕ подав йому л╕кування ц╕люще, так ╕ тепер у слов╕ пода╓ л╕кування застережливе: Ось видужав ти. Не гр╕ши ж уже б╕льше, щоб не сталось тоб╕ чого г╕ршого! (╤н. 5, 14).
Якби ми почули, як хороший л╕кар каже хворому, якого в╕н вил╕кував, наприклад: «Не вживай надал╕ тако╖ чи тако╖ страви», — що б ми подумали? Звичайно, ми б подумали: очевидно, уздоровлений колись вживав цю ╖жу ╕ вона, ймов╕рно, ╕ стала причиною хвороби; мабуть, л╕кар передбача╓, що й знову вона запод╕╓ хворобу, якщо та людина не перестане вживати ╖╖. Под╕бно до цього, що повинн╕ ми подумати, чуючи слово Господн╓ до зц╕леного: Ось видужав ти. Не гр╕ши ж уже б╕льше, щоб не сталось тоб╕ чого г╕ршого! (╤н. 5, 14)? Очевидно, зц╕лений колись гр╕шив; очевидно, гр╕хи стали причиною його хвороби; очевидно, провидить Божественний Л╕кар, що, коли в╕дновляться гр╕хи, то в╕дновиться ╕ зло у ще б╕льш╕й сил╕.
Тут можна запитати: чи т╕льки про долю одн╕╓╖ людини йдеться в ╢вангельськ╕й розпов╕д╕ про розслабленого, чи разом з тим в╕дкрива╓ться загальний закон суду над гр╕хом, що частково вкарбований у природ╕, частково приводиться в д╕ю Провид╕нням, хоча й не завжди очевидно, не завжди швидко, не завжди однаково щодо вид╕в, ступен╕в ╕ обставин гр╕ха? Хто може вим╕ряти глибину, досл╕джувати шляхи Божих доль? Хто зважиться кожного хворого визнати засудженим ╕ всяку хворобу вив╕скою провини? Страждав ╕ праведний ╤ов хворобою, ╕ до того ж досить тяжкою. Але не можна не визнати й того, що н╕би на одного т╕льки ╓русалимського гр╕шника й спрямована була сувор╕сть суду за гр╕хи юност╕, що скували його на тридцять в╕с╕м рок╕в в пута хвороби й за можлив╕ гр╕хи старост╕, що загрожувала йому ще б╕льш тяжким жеребом.
Сл╕д такого суду видно у дол╕ ╕ншого розслабленого, зц╕люючи якого Господь сказав: в╕дпускаються гр╕хи тво╖ (Мк. 2, 5). Очевидно, що як мудрий л╕кар, В╕н зц╕ляв в╕д хвороби, д╕ючи на причини хвороби. Чи не про говорить ╕ слово апостольське: вв╕йшов до св╕ту гр╕х, а гр╕хом смерть (Рим. 5, 12). Бо ж що ╓ хвороба як не галузка древа смерт╕, або обмежений, неповний прийом з╕лля смерт╕? Отже, разом з╕ смертю й хвороба прийшла по дороз╕, яку проклав гр╕х; а тому дуже природно, якщо вона й нин╕ приходить т╕╓ю ж дорогою.

 

Прото╕╓рей Григор╕й Дьяченко
ПРОСТЕ ╢ВАНГЕЛЬСКЕ СЛОВО

Апостол (Д╕ян. IX, 32–42)

32. Трапилось, що Петро, коли обходив ус╕х, прийшов до святих, як╕ жили в Л╕дд╕.
33. Там знайшов в╕н одного чолов╕ка, на ╕м’я Еней, який уже в╕с╕м рок╕в лежав на постел╕ ╕ був розслаблений.
34. Петро сказав йому: Енею! зц╕ля╓ тебе ╤╕сус Христос; встань з постел╕ тво╓╖. ╤ в╕н зараз же встав.
35. ╤ бачили його вс╕ жител╕ в Л╕дд╕ ╕ Сарон╕, як╕ навернулися до Господа.
36. В ╤опп╕╖ ж була одна учениця, на ╕м’я Тав╕фа, що значить «серна»; вона була сповнена добрих д╕л ╕ творила багато милостин╕.
37. Сталося ж у т╕ дн╕, що вона занедужала й померла, ╖╖ обмили ╕ поклали в горниц╕.
38. Л╕дда ж була поблизу ╤опп╕╖, тому ученики, почувши, що Петро перебува╓ там, послали до нього двох чолов╕к просити, щоб в╕н не забарився прийти до них.
39. Петро, вставши, п╕шов з ними; ╕ коли в╕н прийшов, завели його в горницю, ╕ вс╕ вдовиц╕ ╕з сл╕зьми стали перед ним ╕ показували сорочки та плаття, що ╖х робила Серна, живучи з ними.
40. Петро вислав ус╕х ╕, ставши на кол╕на, помолився, ╕, звернувшись до т╕ла, сказав: Тав╕фо, встань. ╤ вона в╕дкрила оч╕ сво╖ ╕, побачивши Петра, с╕ла.
41. В╕н подав ╖й руку, п╕дв╕в ╖╖, ╕, покликавши святих ╕ вдовиць, поставив ╖╖ перед ними живою.
42. Це стало в╕домим по вс╕й ╤опп╕╖, ╕ багато хто ув╕рував у Господа.

Святий ╓вангел╕ст Лука у виголошених нин╕ на свят╕й л╕тург╕╖ словах говорить нам, що св. апостол Петро з╕ свого обов'язку обходив ус╕х християн, нер╕дко в╕дв╕дував ╖хн╕ будинки, спостер╕гав за ╖хн╕м с╕мейним життям, впорядковував його, рад╕в процв╕танню у них благочестя. ╤ в╕руюч╕ християни з рад╕стю приймали до себе св. апостола як посланця Божого, як дорогого гостя, як Самого ╤╕суса Христа. Тому таку гостинн╕сть з боку приймаючих ╕ благословляв Бог.
╤ пастир╕ Православно╖ Церкви нин╕ мають сво╓ право та обов'язок в╕дв╕дувати свою паству у ╖хньому дом╕, спостер╕гати за ╖хн╕м життям, стежити за с╕мейним ╖хн╕м побутом, за згодою м╕ж членами с╕м'╖ ╕ чесною ╖хньою працею.
Така премудра настанова, що зобов'язу╓ пастир╕в в╕дв╕дувати свою паству не т╕льки тод╕, коли у пастир╕ крайня, ледь не смертна потреба, а й в ╕нш╕ часи, це розпорядження могло б мати сильний вплив на вза╓мосп╕лкування м╕ж паствою ╕ пастирем, на усунення з параф╕╖ багатьох грубих порок╕в, с╕мейних чвар ╕ незгод, ╕ нав╕ть судово╖ тяжби, та на б╕льш правильне виконання християнином щотижневих обов'язк╕в. Але що доводиться бачити ╕ чути?
Священика, нав╕ть у скупчен╕й параф╕╖, б╕льша частина параф╕ян допуска╓, запрошу╓ у д╕м лише з двох крайн╕х потреб: на початку життя людини ╕ в к╕нц╕, тобто коли народиться дитина – для молитви про пород╕ллю ╕ народженого ╕ перед смертю ледь живого, ╕нод╕ й безпам'ятного родича. Кр╕м цих випадк╕в, д╕м ╕ с╕мейне життя параф╕ян у великих м╕стах закрит╕ для погляду пастирського; ╕ вуха деяких параф╕ян не в╕дкриваються для умовлянь ╕ порад християнських. А пастир╕ зобов'язан╕ й готов╕ надавати благословення кожному дому й освячувати його молитвою церковною ╕ св. хрестом. Питання рел╕г╕йн╕, с╕мейний розлад, нер╕вном╕рне, не однакове ставлення до д╕тей – ц╕ питання не ставляться перед св╕точем християнським, а без Церкви та ╖╖ служител╕в вир╕шуються або педагог╕кою, тобто наукою про виховання, або судом. Так, поза Церквою, йде життя багатьох дом╕в. Куди ж под╕лася та давня гостинн╕сть християн? Де т╕ християни, як╕ не т╕льки називалися, а й були при апостолах святими, богобоязливими, перед владою церковною благогов╕йними?
Ст. 32. Св. апостол Петро, коли в╕дв╕дував ╕ обходив ус╕х, прийшов до святих, тобто християн, як╕ жили в Л╕дд╕, у давньому великому м╕ст╕. Тут християни, освячен╕ ╕ побожн╕ люди, з благогов╕нням та гостинно прийняли апостола, появивши тверду в╕ру в Христа. Тому-то св. апостол ╕ явив ╖м дивну мил╕сть в особ╕ ╖хнього сп╕вгромадянина, розслабленого Енея. Роби добро – ╕ тоб╕ буде добро.
Ст. 33. Там, у Л╕дд╕, апостол Петро знайшов одного чолов╕ка, на ╕м’я Еней, який уже в╕с╕м рок╕в лежав на постел╕ ╕ був розслаблений. Св. апостол, значить, не в╕дразу як прийшов, зц╕лив розслабленого, а спочатку в╕н подивився на жител╕в, д╕знався про ╖хн╓ життя ╕ в╕ру ╕ при цьому знайшов хворого, г╕дного особливо╖ милост╕ Божо╖ в славу Христову, на рад╕сть ус╕х, хто знав нещасного восьмир╕чного страждальця, ╕ у спас╕ння самого зц╕леного.
Ст. 34. Петро сказав йому (Енею): Енею! зц╕ля╓ тебе ╤╕сус Христос; встань з постел╕ тво╓╖. ╤ в╕н зараз же встав. Чи потр╕бно казати про те, яку вражаючу д╕ю мало це чудо на св╕дк╕в його?
Ст. 35. Не т╕льки свят╕, що жили в Л╕дд╕, тобто правов╕рн╕ у Христа, прославили Його, а й ус╕ ╕нш╕, що жили в Л╕дд╕ ╕ Сарон╕, як╕ ще не в╕рували в Христа, щойно побачили Енея здоровим, на ногах, що в╕н ходять ╕ д╕╓, теж навернулися до Господа.
Про чудо, звершене у Л╕дд╕, скоро стало в╕домо жителям долини Саронсько╖, звичайно, воно не могло бути довго нев╕домим у м╕ст╕, що сус╕дить з Л╕ддою, б╕льш багатолюдним, яке лежало, так би мовити, на велик╕й дороз╕. Ми говоримо про м╕сто ╤опп╕ю, або, як нин╕ воно назива╓ться, Яффу.
Ст. 36. У м╕ст╕ ж ╤опп╕╖ у цей самий час, коли апостол Петро зц╕ляв Енея, була одна учениця, на ╓врейське ╕м’я Тав╕фа, що значить “серна”; вона була сповнена добрих д╕л ╕ творила багато милостин╕. Ця самотня ж╕нка знаходила соб╕ в╕драду, як видно, у доброчесному житт╕, у готовност╕ ц╕лком служити Господу ╕ бути корисною людям у всьому доброму. Але ╕ ╖╖ життю прийшов к╕нець.
Ст. 37. Сталося ж у т╕ дн╕, що вона занедужала й померла, ╖╖ обмили ╕ поклали в горниц╕. Важко опускати в могилу доброчесних людей. ╥х так небагато на св╕т╕. Добреньких на св╕т╕ ╓ чимало. Це – т╕ люди, як╕ ╕нколи здаються ласкавими до вас, часом послужливими, поблажливими, а ╕нший раз дивляться на вас зверхньо або зовс╕м не визнають вас, залежно в╕д того, зв╕дки подме на вас ╕ який в╕тер, як вас н╕жить життя ╕ люди, як╕ влаштовують нашу долю. Але так╕ добреньк╕ люди, за висловом Апокал╕псису, то пост╕йно тепл╕, то пост╕йно холодн╕. За це така ╖хня й доля, як у потомств╕, так ╕ за гробом (Апок. III, 16). Дорог╕ для розвитку ╕стинно християнського життя в людях ╕ для ╖х п╕дбадьорення так╕ християни, як Тав╕фа, як╕ поставили за мету свого життя добро ╕ добро без розрахунку, без самолюбства, а лише на вт╕ху сво╓╖ душ╕ ╕ на користь нужденним. За те ╕ пам'ять про таких доброд╕йних бува╓ довгов╕чна, ╕ любов до них м╕цна ╕ зворушлива. Див╕ться, як п╕клуються про померлу Тав╕фу вс╕. А вона була самотня.
Ст. 38. Як т╕льки померла Тав╕фа, ученики, тобто християни Яффськ╕, почувши, що Петро перебува╓ в Л╕дд╕, що поблизу ╤опп╕╖, послали до Петра двох чолов╕к просити, щоб в╕н не забарився прийти до них.
Ст. 39. Петро, вставши, п╕шов з ними; ╕ коли в╕н прийшов, завели його в горницю, ╕ вс╕ вдовиц╕ ╕з сл╕зьми стали перед ним ╕ показували сорочки та плаття, що ╖х робила Серна, живучи з ними.
Ус╕ вдовиц╕ з╕ сл╕зьми стали перед апостолом Петром. Вдовиц╕ оточили Петра. Видно, не було у пок╕йно╖ Тав╕фи р╕дних, вона була, мабуть, безр╕дна сирота. Та, на щастя, вона при╓дналася до товариства доброчесних вдовиць. Що це була за громада? Це – громада строгих ж╕нок, як╕ добров╕льно, ц╕лком присвятили себе Богу ╕ добру в св╕т╕, стримано жили сво╓ю працею ╕ в╕д сво╖х труд╕в праведних давали б╕дним або в храм Господн╕й. Так, займаючись рукод╕ллям, шиттям ╕ в'язанням, вони зроблен╕ реч╕ в╕ддавали б╕дним родинам, де д╕ти, наприклад, ╕ при чесних працьовитих батьках недостатньо одягнен╕ ╕ з╕гр╕т╕. Така пост╕йна дбайлив╕сть про нужду ближнього вт╕ша╓ життя само╖ благод╕йниц╕ й особливо благословля╓ться Господом. Серед ц╕╓╖ громади пок╕йна Тав╕фа, видно, особливо вир╕знялася сво╓ю працьовит╕стю ╕ людинолюбством; тому-то про не╖ ╕ плакали вс╕.
Ус╕ вдовиц╕ ╕з сл╕зьми стали перед апостолом Петром, показували сорочки та плаття, що ╖х ╕ншим робила ╕ дарувала Серна, живучи з ними. Так добра подруга краща за ╕ншу р╕дню.
Нам уявля╓ться при цьому наше повсякденне життя одиноких вд╕в чи ще не влаштованих, але повнол╕тн╕х д╕вчат. Чи схож╕ вони у сво╓му житт╕ на Тав╕фу?
Ось, наприклад, залиша╓ться вдова безд╕тна. Як життя ╕ смерть у руках Божих, так, значить, ╕ вд╕вство не без вол╕ Божо╖, премудро╖, премилосердно╖. Правда, вд╕вство ╓ хрест, але вд╕вство безд╕тно╖ – ще не особливо важкий хрест. Одна голова не б╕дна. ╤ потр╕бно в╕д самого початку вд╕вства удовиц╕ зрозум╕ти у сво╖й дол╕ руку ╕ волю Божу ╕ благодушно, терпляче п╕дкоритися ╖й. Що ж ╖й залиша╓ться на самот╕ робити? Падати духом? – Безчесно ╕ гр╕шно. Бажати зам╕жжя другого? – Передчасно ╕ необдумано йти проти щойно виявленого у смерт╕ чолов╕ка визначення Божого. Але для душ╕ самотньо╖, похмуро╖, сумуючо╖ у вд╕вств╕, перша справа – чесна праця ╕ християнська д╕яльн╕сть, що в╕дпов╕да╓ становищу у сусп╕льств╕, осв╕т╕, силам ╕ засобам вдовиц╕. У цих заняттях – в╕драда для душ╕, запорука ╕ перешкода в╕д спокус ╕ потяг╕в св╕ту, у цьому – завдання ╕ мета вд╕вства. Другий шлюб – це теж д╕ло Боже, яке влаштову╓ться поза людськими м╕ркуваннями. А тому, вдовиця, в╕р, над╕йся ╕ молись. Справжня вдовиця ╕ одинока над╕╓ться на Бога ╕ перебува╓ день ╕ н╕ч у благаннях та молитвах (1 Тим. V, 5).
Ще к╕лька сл╕в про повнол╕тн╕х одиночок-д╕вчат. Вони отримали осв╕ту; досягли повнол╕ття. Одн╕ живуть вдома – в родин╕ р╕дн╕й, ╕нш╕ розселилися по чужих хатах, на чужий хл╕б за сво╖ власн╕ зароб╕тки. Негарна доля останн╕х. Та й невизначена, темна мета ╖хнього життя. Звичайна мета, тобто зам╕жжя, для невлаштовано╖ д╕виц╕, Бог зна╓, кому ╕ коли судилася? А час ╕ розвиток да╓ сво╖ запити. С╕м'я чека╓ в╕д одиночно╖ зд╕йснення сво╖х бажань ╕, так би мовити, сердечно╖ нагороди за любов ╕ п╕клування. Що ж робити д╕вчин╕? Куди ╖й голову схилити? Чи поринути у мирську су╓ту? Чи забути домашн╓, с╕мейне вогнище? Чи стати вище сво╓╖ р╕дно╖ с╕м'╖ ╕ тягти день за днем у непростимих мр╕ях розвинено╖ ╕ роздратовано╖ уяви? Чи будувати пов╕трян╕ замки з╕ сво╖м майбутн╕м щастям?.. Нер╕дко з такими мр╕ями ╕ входять у життя, ╕ повертаються в р╕дну с╕м'ю, без сп╕вчуття до прац╕ р╕дних, до повсякденних занять, без бажання почути поради досв╕дчених, трудящих р╕дних. Щаслив╕ батьки, якщо бачать у сво╖х дочок повагу, послух, бажання трудитися в родин╕, для с╕м'╖; якщо дочки не нехтують скромною обстановкою батьк╕вського даху над головою ╕ спок╕йно, терпляче, з молитвою в серц╕ ╕ на устах втягуються у життя. Але при цьому одн╕╓ю з головних думок д╕виц╕ повинна бути думка, що вона християнка, ╕, як повнол╕тня християнка, повинна мати вже пост╕йне правило в християнському житт╕: бути корисною кожному в усьому доброму або вибрати якусь д╕яльн╕сть, особливу, близьку, властиву ╖╖ серцю. Та кожна така риса християнського життя ма╓ бути пост╕йною чеснотою ц╕╓╖ душ╕. ╢ ж ╕ сьогодн╕ доброд╕йн╕ д╕виц╕ в св╕т╕! Д╕виця, яка привчили себе до розумного, доброчесного життя, буде набожною ╕ впливовою дружиною ╕ мат╕р'ю. Шукайте ж, д╕вчата ╕ вдови, спершу Царства Божого ╕ правди Його, а ╕нше все додасться вам (Мф. VI, 33).
 

Прото╕╓рей Васил╕й Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСКИХ ЧИТАНЬ