ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ. П'ЯТИДЕСЯТНИЦЯ. Тлумачення Євангелія та Апостола

30.05.2015

Євангеліє
(Ін. 7, 37-52; 8, 12)
 

Останнього великого дня свята стояв Ісус і проголосив, кажучи: Хто спраглий, іди до Мене і пий. Хто вірує в Мене, у того потечуть ріки живої води з нутра його.

Під час свята Кущів, встановленого на згадку про благодіяння Божі євреям під час їхніх сорокарічних мандрів пустелею і, зокрема, на згадку про диво вибивання Мойсеєм води з каменя, Ісус Христос з'являється у храмі. Це було в найурочистіший, останній великий день свята, коли народ, залишивши кущі (намети), збирався у храмі, щоб звідти розійтися по своїх домівках.
Жертва виливання води, що здійснювалася первосвящеником, дала привід Ісусові Христові урочисто - стояв і проголосив - повчати народ про благодатні дари Святого Духа під виглядом води живої. "Хто полум'яніє бажанням, - каже святитель Іоанн Златоуст про ці слова Спасителя, - спраглий істини і благодаті (тобто духовних потреб), іди до Мене. Хто п'є від Мене з вірою, сам отримає задоволення, і з нутра (тобто серця; Пс. 39, 9) його потечуть ріки води живої; віруючий стане джерелом, з якого черпатимуть щедрі дари - ріки - благодаті Святого Духа - води живої.
Це сказав Він про Духа, Котрого мали прийняти ті, які увірували в Нього; бо ще не було на них Духа Святого, тому що Ісус ще не був прославлений. Євангеліст пояснює, що під водою Ісус Христос розумів дари Святого Духа, які в усій повноті віруючі повинні отримати після прославлення, тобто після спокутування через хрест, яким, за словами святого Іоанна Златоуста, людство примирене з Богом і по вірі стало здатним приймати дари благодаті.
Особистість і слова вчення Господа пробудили у багатьох віру в Ісуса Христа як в Месію або як у пророка - предтечу Месії. Інші не визнавали Його за Месію, оскільки Месія прийде, на їхню думку, не з Галілеї, а з Віфлієма. І деякі серед них хотіли схопити Ісуса Христа. Але навіть слуги фарисеїв, послані схопити Христа, не насмілилися підняти на Нього руку, виправдовуючись перед тими, хто послав їх, що ніхто так не говорив, як говорить Цей Чоловік.
Народ цей, тобто неосвічений, неук у законі, своїм співчуттям Ісусові так дратував "освічених" фарисеїв, що вони у люті хоча й вибухають прокляттям на натовп, який не знає закону, однак розходяться по домівках. Цього разу вони не зробили зла ані Христу, ані співчуваючому Йому таємному учневі Його Никодиму.
Які ж дари благодаті, за якими кличе до Себе Ісус Христос? По-перше, християнська істина, яка, пізнана розумом, стане цілком доступна для розуміння лише тоді, коли потім, по-друге, проникне глибше за розум - у саме серце, стане надбанням серця і волі. Тобто коли полюблять її, стануть жити за нею. Ісус Христос приніс у світ нові благодатні вчення і життя. У володіння цим новим духовним світом нас вводить Дух Святий, відроджуючи через Церкву наші розум і серце.
Цей новий світ є світом світла й істини, світом правди, миру і радості про Дух Святий (Рим. 14, 17), або світом духовним, Божественним. На противагу цьому духовному світові є світ земний, дружною з яким є ворожнеча супроти Бога (Як. 4, 4; Рим. 8, 7; Ін. 15, 19).

ДЕНЬ СВЯТОГО ДУХА
Понеділок
Євангеліє (Мф. 18, 10-20)

Глядіть, щоб не було у вас презирства до одного з малих оцих; бо кажу вам, що Ангели їхні на небесах завжди бачать обличчя Отця Мого Небесного.

Царство Христове на землі відкритися повинно було внутрішньо, духовно (Лк. 17, 20; 21, 31), у з?яві Духа і сили (1 Кор. 2, 4). А учні Христа все ще не відмовилися від тодішніх юдейських мріянь, що Ісус як Месія стане основою могутнього земного царства на кшталт мирських царств, у якому будуть і мирські почесті. Так налаштовані, вони заклопотані питанням: Хто більший у Царстві Небеснім? (Мф. 18, 1). Це питання дало Христові привід навчити учнів, а через них і усіх нас, смиренню, яким відрізняються діти з їхньою чистою душею і незлобивістю.
За словами святителя Іоанна Златоуста, дитя для Бога дорожче за цілий світ. Зрозуміло, що Ісус Христос був суворий до тих, хто спокушає одного з малих оцих, а також суворо судив і усіх, хто зневажає тих, "які зменшили себе до подоби дитяти заради Царства Божого", які "багатьма сприймаються" бідними, незнатними і зневаженими. Не зневажайте малих оцих, тобто принижених і бідних, бо їм завжди служать істоти вищі й благородніші, постійно близькі Царю Небесному, - Ангели-хранителі (Євр. 1, 14; Діян. 12, 15). Крім того, заради них (Мф. 11, 28) прийшов на землю Син Людський, щоб знайти і врятувати загибле. Коли хто-небудь із грішників спасається, то радість на небі буває подібна до радості господаря, який заради однієї вівці, що заблукала, залишає дев'яносто дев'ять і йде відшукувати ту одну заблукалу, а коли знайде її, то радіє про неї більше, ніж про дев'яносто дев'ять тих, що не заблукали. Подібно цьому і Бог піклується про навернення грішників і радіє про них більше, ніж про тих, хто утвердився в доброчесності.
При цьому Ісус Христос навчає розсудливому поводженню з тими, хто грішить, дозволяючи відлучати ближнього (брата) після низки поступово випробуваних заходів: викриття наодинці, умовляння при свідках і, нарешті, оголошення в церкві приходським зборам, або, як пояснюють Златоуст і блаженний Феофілакт, "представникам" Церкви - пастирям і учителям. Якщо і після того грішник затято стоятиме у своєму, то буде він тобі, як язичник і митар, тобто не вважай затятого своїм братом, як заскнілого і невиліковно хворого, припини з ним християнсько-братське спілкування, щоб не заразитися його духовною хворобою.

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО
 

Апостол (Діян. II, 1-11)

1. Коли ж настав день П?ятидесятниці, всі вони були однодушно разом.
2. Аж раптом зчинився шум із неба, наче від буревію, і виповнив увесь дім, де вони були.
3. І з?явилися їм розділені язики, неначе полум?я вогню, і спочили по одному на кожному з них.
4. І виповнилися всі Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.
5. А в Єрусалимі були юдеї, люди побожні, і від усякого роду під небом.
6. Коли зчинився цей шум, зібрався народ, і сталося замішання, бо кожний чув їх, що говорили його власною мовою.
7. І всі вражалися і дивувалися, й гомоніли поміж собою: Оці, що говорять, хіба не всі галілеяни?
8. Як же це так, що ми чуємо ? кожний! ? власну мову, з якою народилися?
9. Парфяни і мідяни, еламіти, а також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту й Азії,
10. Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель, що належали до Кірени, і зайшлі римляни, юдеї та прозеліти,
11. Крітяни й аравійці, ? усі бо чуємо ми, що говорять про великі діяння Божі нашими мовами!

Після втілення і воскресіння Сина Божа зішестя Святого Духа і заснування Церкви є, безперечно, найвизначнішою в історії та найщедрішою за наслідками подію, яка, будучи сама - диво, відбувалася у світі в супроводі дивовижних явищ. Так, ми бачимо у ній не якусь відособлену і безслідну подію, але чудесну життєву подію - джерело незліченних божественних діянь і одкровень в історії, джерело життєвого потоку, що струменить крізь віки і поглинається вічністю.
Дух Святий, що в період старозавітний осявав лише час від часу і у визначеному місці, і до того ж тільки декількох особливих людей, після вознесіння Христа на небо назавжди вселився в спільноту віруючих у Спасителя і відтоді діє в Церкві Христовій Своїми благодатними дарами, захищаючи її від ворогів і спрямовуючи її до своєї кінцевої мети.
Господь перед Своїм відходом до Отця обіцяв Своїм учням послати Духа істини, Який буде з ними завжди. При цьому Він не дозволив їм відлучатися з Єрусалима до тих пір, поки не виконається обіцянка і доки вони не будуть осяяні Духом Святим (Діян. I, 4-5), тому що з Сіону, за пророцтвом Ісаї, повинен вийти для світу закон, і слово Господнє - з Єрусалима (Іс. II, 3).
Аби така рідкісна подія, яка слугувала початком епохи, стала враз відома усьому світу, Бог обрав одне з трьох великих свят єврейських, на яке згідно із законом звичайно приходили в Єрусалим юдеї з усього світу і яке притому було прообразом заснування Церкви християнської. Це було свято П'ятидесятниці. Воно мало у юдеїв двояке значення - фізичне і історичне.
П'ятидесятниця була радісним, подячним за нові жнива святом і згадуванням Синайського законодавства, що було через сім тижнів після виходу з Єгипту. І те, і інше значення вкладене і у християнське свято - П'ятидесятницю, оскільки цього дня відбулися перші жнива душ, що склали першу християнську Церкву, і цього ж дня послідовники Христові отримали благодатну силу для виконання нового, євангельського закону.
Гл. II, ст. 1. У свято П'ятидесятниці, після воскресіння і вознесіння Господнього (у 34 р. по Р. X.), у недільний день, Божа Мати, апостоли й інші учні та учениці Христові (усіх сто двадцять осіб) (Діян. 1,14, 16; II, 1) з благоговінням зібралися у звичайному своєму місці молитви, тобто, ймовірно, у якійсь частині храмової будівлі, можливо, у притворі Соломоновому, де і Христос бував і навчав народ (Ін. X, 23), і самі апостоли згодом збиралися (Діян. V, 12).
Ст. 2. Раптом о першій годині молитви, тобто о дев'ятій ранку, шум із неба сповістив про урочисто обіцяне і гаряче очікуване сходження і зіслання Святого Духа, про заснування нової спільноти, що має свідчити про Христа всьому світові. Як божественний закон на Синаї був урочисто проголошений серед грому, блискавиці і гучних трубних звуків (Вих. XIX, 16), так щось подібне сталося і в день П'ятидесятниці. Шум із неба, наче від буревію, раптом виповнив святий дім молитви і, мовби вісник, провістив про близькість надприродної сили Божої.
Ст. 3. Дух Божий зійшов на молитовне зібрання у вигляді вогняних, розділених один від одного, язиків, які і спочили по одному на кожному з них.
Вітер і вогонь тут, очевидно, символи очищаючої, осяйної й живильної сили Божої і таємничі передвісники обіцяного хрещення Духом і вогнем (Мф. III, 11), і водночас вони ?передзображали? високе натхнення проповідників віри Христової та життєдайну силу в їхній майбутній діяльності.
Ст. 4. Серед таких знаменних символів усі сто двадцять учнів, присутні разом, виповнилися Духом Святим. Цим виразом визначається, власне, суть і головна подія П'ятидесятниці. Учні Христові не лише були осяяні, але вони стали органами Духа Святого.
У цю-от хвилину відбулося, власне, саме богодухновення, яке просякає не лише написані згодом творіння апостолів і євангелістів, але й усі їхні усні настанови, що дійшли і до нас через благоговійне передавання від покоління до покоління, з роду в рід, віками, тобто шляхом передання. Тому що вони в проповіді говорили, писали та діяли від повноти Духа Святого (Мф. X, 20). Це надприродне натхнення було для них урочистою посвятою й призначенням на апостольське служіння.
Дух істини, що зійшов на апостолів, наставляє їх на всяку істину, що стосується освячення, спасіння людини і людства, тож апостоли у цьому відношенні були непогрішними проповідниками, що зберігали, втім, свободу і в мисленні, і в житті.
Перше зібрання послідовників Христових виповнилося Духа Святого. Відтоді воно і склало першу християнську Церкву. З тієї миті Дух Святий не залишає Церкву Христову, живучи у ній Своїми дарами, які Він досі роздає кому, як і коли хоче. Ці дари Духа Святого зберігають, підтримують, живлять Церкву Христову і сприяють і її внутрішньому розвитку, і зовнішньому поширенню через різних осіб, що одержують їх в неоднаковій мірі й у різних видах.
Перша дія Святого Духа в послідовниках Христових виявилася в необхідному для віропроповідників дарі мов, у миттєвій здатності говорити на різних доти їм не знайомих мовах.
Ст. 4. Учні Христові почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати. Цей дар мов слугує неодмінним, дієвим засобом проповідування істини Христової різним народам. Але разом із даром говорити різними мовами апостоли, як вселенські учителі, отримали і дар сказання мов, тобто дар тлумачення [?] того, що говорилося мовою іноземною. Крім того, розум апостолів і перших проповідників отримав від Духа Святого і дар премудрості ? тобто дар научання інших людей вірі; слово розуму - дар якнайглибшого розуміння таємниць віри; дар розрізнення духів - людей з добрим чи поганим спрямуванням духу. Воля їх сподобилася дару управляти Церквою, а також дару зцілень і чудес. Нарешті, після зішестя Святого Духа апостоли об'єдналися і пройнялися союзом досконалості - любов'ю до Христа і людства, викупленого кров'ю Христа. Цю любов у них не могли похитнути ані скорботи й утиски, ані гоніння, ані катування, ані сама смерть. Апостоли, богодухновенні такими дарами, були істинними вісниками вчення Христового і відданими будівничими Церкви Божої на землі серед людей.
Ст. 5 і 6. Богодухновенні апостоли, що на святі П'ятидесятниці у хвалі Бога виявили дар мов, здивували людей, які зібралися довкола них. Набожні юдеї, що прийшли в Єрусалим на свято з різних країн світу: з Азії, Африки і Європи, зі всякого історичного народу під небом - раптом почули, як галілеяни, люди, що за природою не вирізнялися знанням мов, говорили різними мовами, і здивувалися цьому
(ст. 7) і, здивовані та спантеличені, говорили між собою: Оці, що говорять, хіба не всі галілеяни?
(ст. 8) Як же це так, що ми чуємо з їх вуст кожний власну мову, у якій і з якою народилися? (ст. 9) Ми, Парфяни і мідяни, еламіти, а також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту й Азії,
(ст. 10) Фрігії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель, що належали до Кірени, і зайшлі римляни, юдеї та прозеліти,
(ст. 11) крітяни й аравійці, ? усі бо чуємо ми, що говорять, проповідують, про великі діяння Божі нашими мовами!
Ст. 12. Усі дивувалися; і одні не розуміючи казали: Що це означає? Не знали вони, як пояснити те, що чують і бачать, і тому з благоговінням чекали, що буде.
Ст. 13. А інші інакше поглянули на це дивне діло. Як завжди і скрізь є люди, схильні глумитися з предмета та явища, що викликають загальне благоговіння, так і в день П'ятидесятниці знайшлися зухвальці, що кепкували, мовляв, вони, тобто апостоли й інші разом з ними, напилися солодкого вина. Ймовірно, ці насмішники були або люди, що стояли далеко від богодухновенних осіб і, отже, не мали можливості розрізняти звуків у мові апостолів, або це були єрусалимляни і взагалі палестинські юдеї, які, не розуміючи іноземних мов, сприйняли апостолів за нестямних, котрі втратили свідомість.

Чому, православні, відбувається і досі проявляється злісне блюзнірство або легковажне осміяння віри Христової, православної, - її статутів, її суголосних духові вчення Христового обрядів, що мають свій початок в апостольських часах? Чому? Передусім - від легковажного, не цілком християнського у християн, сімейного виховання в молоді роки. По-друге, від зумисної антихристиянської або позахристиянської освіти наукової, внаслідок чого душевна людина, цілком віддана світові, матерії, сповна не розуміє того, що від Духа Божого (I Кор. II, 14). Усе священне видається такій людині юродством, дивакуватою, зайвою, безцільною, марною справою. При цьому ще не такий тяжкий гріх блюзнірства, якщо він допускається через легковажність, через незлобиве неуцтво, а не з гордістю і не зі злісним вироком того, хто нахапався земної мудрості. По-третє, осміяння священних істин і предметів буває від зіпсованого серця й поганої моральності. Людині розбещеній, що не бажає виправитися, неприємно бачити і чути про загробне життя, про суд, про муки. Ось вона і починає заглушати голос своєї совісті, принижувати і навіть відкидати Христове вчення, церковні статути. По-четверте, є блазні й ті, хто дозволяє собі кепкування над священними Діями і над вченням християнським власне для того, аби покрасуватися перед своїми знайомими, показати свою дотепність, свою грайливість і потішити публіку. Але горе, горе тим, через яких спокуса у світ приходить (Лк. XVII, 1) і розходиться далеко, далеко... Суд Божий рано чи пізно над такими виявиться; правда візьме своє; брехня буде викрита. І тим краще, чим швидше. І св. апостол Петро, щойно довідався про осуд їхнього надзвичайного стану, одразу ж став пояснювати, що з ними сталося, і спокійно викрив несправедливість та недоречність кепкування над ними. Плодом проповіді апостола Петра було навернення до Христа трьох тисяч чоловік того ж достопам'ятного дня П'ятидесятниці.

Таким чином, уже в перший день християнського життя склалася велика спільнота віруючих у Христа. Деякі з навернених, а також і решта богомольців-євреїв, розійшовшись після свята по домівках в різні країни, стали розповідати про чудесну подію на святі і таким чином посприяли подальшому християнському благовістуванню далеко за межами Єрусалима. Таким-от шляхом Царство Боже на землі - благодать Духа Святого - поширювалася усіма просторами землі та поселялася у серцях людей.
Не зміліла і нині благодать Духа Святого. Вона і сьогодні проявляється у надзвичайних дарах зцілення від св. мощей, св. ікон по вірі прохачів. Вона ж сподобляє прозорливістю душі усамітнені, що зреклися світу, прості, юродиві, Христа ради. Без благодаті Духа Святого ми не творимо жодної доброї справи. Усе чинить у нас Він і бажання доброго, і діяння доброго (Флп. II, 13). Сам Дух Святий допомагає нам і молитися належно (Рим. VIII, 26). При всьому цьому Він же і нагороджує нас під час молитви і після неї радістю, неземним миром у нашій душі.
Будемо ж зі смиренням приймати благодатні знамення Духа Святого і, не приписуючи доброчесностей особисто собі, взиватимемо до Духа Святого, щоб Він не зневажив нами, очистив нас від усякої скверни.
?Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш? Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші?.

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ