Тиждень 6-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

14.07.2012

Євангеліє  
(Мф. 9, 1-8)

І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Іісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!
?Причиною розслаблення членів тілесних і самої душі, ? говорить святий Іоанн Кронштадтський, ? були гріхи, тому що Лікар душ і тілес говорить хворому: ?Чадо! прощаються тобі гріхи твої?. Усе Євангеліє, улюблені брати й сестри, наповнене розповіддю про чудесні справи милосердя Господа Іісуса Христа до людей, що помиляються, що бідують; і там же всюди сповіщається, що головною причиною майже всіх хвороб, лих і нещасть із людьми бувають гріхи ? це найбільше зло, нещастя роду людського, цей жахливий корінь усіх зол і самого великого зла ? смерті тимчасовий і вічної. Тому Господь, лікуючи розслабленого, лікує колись болящу гріхами душу, а потім уже тіло. А це значить те... що у хворобах наших ми повинні смиренно й глибоко усвідомлювати гріхи свої й щиро каятися в них і просити в Господа прощення їх, з наміром надалі не согрішати. Тому що головна частина істоти нашої є душа, істота по образу Божому, розумна, з вільним зволенням, безсмертна, але істота занепала, що болить гріхом і тлінням і покутувана від гріха й смерті смертю Сина Божого; про неї, про порятунок її потрібно всіма силами піклуватися, ? про бажане Богу, про виконання святих і блаженних Його заповідей, про її правоту й святість?.
За що ж зцілив Господь розслабленого? За віру носильників і його самого. ?Бачите, як сильна віра! ? вигукує отець Іоанн Кронштадтський. ? За одну віру рятування від стількох зол. Майте ж віру Божу; якщо хто не має, то проси її в Бога, що дає всім просто й без докорів,? і дасться йому (Як. 1, 5). З вірою ? блаженне життя, без віри ? важке й безвідрадне. Маючи віру, можна всякий день сімдесят разів по сім позбуватися від гріхів і вдостоюватися стільки ж разів миру Божого й правди Божої, а без віри легко загинути зовсім у гріхах, як і гинуть багато. ...Віра є... нетлінний скарб небесний; подбаємо ж всі здобути цей скарб. Хто вірує, той живе у світлі, той намагається жити свято, ? усіляко бережеться від гріха, якщо ж согрішає по немочі людській, то негайно приносить Богу покаяння сердечне й удостоюється помилування?.
Віра без діл мертва?. Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою? (Як. 2, 20, 24). Святитель Іоанн Златоуст говорить: ?Не станемо вважати одну віру достатньою для порятунку. Будемо опікуватися й про поведінку, будемо вести й найкраще життя, щоб те й інше сприяло досягненню досконалості... Одна віра не може ввести нас у Царство Небесне. Напроти, через неї особливо й будуть засуджені ті, які ведуть порочне життя?. Які ж справи віри? Це виконання заповідей Божих, головна з яких ? любов до Бога й ближніх. Якщо маю дар пророцтва... і маю всяке пізнання й усю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, ? то я ніщо (1 Кор. 13, 2).
Протестанти говорять: ?Увіруй у Христа, і в ту саму хвилину, як ти увіруєш, одержиш спасіння?. Але чи так це?
?Не думай, ? говорить преподобний Ісидор Пилусійський, ? що віра, якщо тільки можна назвати вірою твою віру, що викривається справами, зможе врятувати тебе, тому що віра, що виправдала спочатку, вимагає однакових з нею справ, без яких урятуватися неможливо... Віру... повинні проповідувати більш справи, ніж слова... Тому що справами, а не словами повинне має виявлятися таємне?.
Якби, далі, християнин мав усю віру, але не мав би любові, то він був би ? ніщо (1 Кор. 13, 1? 3). З вірою повинна з'єднатися любов (Гал. 5, 6), яка здатна зростати (2 Фес. (2 Сол.) 1, 3; Флп. 1, 9), досягати досконалості (1 Ін. 4, 17). Звідси ? особистий порятунок кожного з нас є постійна боротьба, зусилля, праця, подвиг.
Царство Небесне силою здобувається, хто докладає зусилля, той здобуває його (Мф. 11, 12). Наприклад, филип?яни ввірували в Христа, однак апостол Павло закликає їх самих зі страхом і трепетом дбати про своє спасіння (Флп. 2, 12). До чого цей заклик, якщо филип?яни вже отримали спасіння? Виходить, крім віри в Христа для отримання особистого спасіння кожному з нас потрібно самому трудитися й щиро братися до добрих справ (Тит. 3, 8).
Отже, на запитання: чи спасенний тепер кожний з нас? ? ми відповідаємо: Ми спаслися в надії (Рим. 8, 24), А сектантам, що говорять, що вони тепер уже спаслися,? ми скажемо словами апостола Павла: Браття, я не вважаю, що я вже досяг, а тільки, забуваючи те, що позаду, я пориваюсь вперед. Прагну до мети, до почести вишнього покликання Божого в Христі Іісусі (Флп. 3, 13?14).

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

6. І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри;
7. якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, -- у навчанні;
8. якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простоті; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю.
9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра;
10. будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю;
11. у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господу служіть;
12. утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні;
13. у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх.
14. Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте.
Немає в природі нічого такого, що живе, рухається або зростає, щоб складалося з одного тільки члена. Для правильного життя як у царстві тварині, так і рослинному різні знаряддя або органи різними шляхами й заходами сприяють одній, загальній життєвій меті. Рослина, наприклад, для плину й розвитку свого життя має корінь, стебло, кору, галузі, бруньки, листи, плоди, у плодах насіння для нового покоління. Тварини мають інші члени, дуже численні, але всі доцільні: одні для харчування, інші для кровообігу, треті для руху, четверті для подиху або для відчуттів. При рівномірному відношенні членів друг до друга тече в порядку й життя тваринної істоти. Ті самі умови правильного життя ? і в суспільстві людському, і в Церкві Христовій, у якій є безліч членів різнохарактерних, але всі повинні жити для однієї небесної мети під проводом Самого Христа й Духа Святого (I Кор. XII, 11). Ця мета ? мир на землі й блаженство на небі. Для досягнення цих двох, ? що становлять одне ціле, ? цілей св. апостол і переконує римських християн знати кожному свої обов'язки, чесно їх виконувати, не втручатися в діяльність чужу, не заважати іншому.
Але при всіх цих окремих, так би мовити, службово-церковних і різних інших обов'язках у віруючого, у ньому повинні постійно діяти й керувати ним дві заповіді Божі: на службі й у приватному житті люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і ближнього твого ? як самого себе (Лк. X, 27).
Св. апостол Павло знав, що й між римськими християнами бували порушення обов'язків, і вони любили втручатися не у свою справу або, виконуючи обов'язки, виявляли зайву ретельність, сувору правду без людинолюбства. Саме тому він і переконує мати братню любов, поблажливість, знати кожному своє місце й свої межі; а інакше вийде безладдя, плутанина. Своєї справи порядком не зробиш ? чужого не виправиш, а тільки зашкодиш, і, таким чином, піде життя суспільне неправильно, так і сяк.
Гл. XII, в. 6. За даною нам благодаттю всі ми, кожний з нас, маємо різні дарування, тому служіть один одному, кожен тим даром, який прийняв від Бога (1 Пет. IV, 10); наприклад, якщо маєш ти пророцтво, пророкуй за мірою віри.
Що називається пророцтвом? Пророцтвом називається: по-перше, дар пророкувати майбутнє, по-друге, дар відкривати не тільки майбутнє, але й сьогодення, наприклад плани Божі, таємниці Св. Писання, таємні стани людського серця, безодню гріха й славу спокути. Цей дар пророцтва взагалі виявлявся в одушевленій мові із прямим відношенням до суспільства, яке він збуджує, перестерігає й утішає. Але тому що цей захоплений стан пророка повинний бути узгоджений з потребою суспільства й з місцем і тому що дар пророцтва і його використання залежить від розсудливості людини, що пророкує, і його любові до близьких, пророкуючи, не слід надміру надихатися, забувати своє положення, і час, і місце, і поняття своїх слухачів. За нерозумне вживання дару той, що пророкує, підлягає відповідальності перед Богом. Тому й св. апостол попереджає: чи маєш ти пророцтво, тобто релігійне натхнення, що іноді супроводжується словом, пророкуй у міру віри, згідно з віруванням Церкви Христової, у межах твого дару (2 Кор. X, 13), який подається в міру твоєї віри. За велике не берися, і чого тобі не дане, тим не похваляйся. Будь розсудливий і обережний у слові перед громадою віруючих. Тим більше звичайний проповідник не повинен вибачати непереборним потягом духу, особливим релігійним захватом свої перебільшення й різкості у своїх проповідях або безладдя, бешкет, взаємну тисняву, шум, лемент, штовханину між своїми слухачами і молільниками в церкві, наприклад під час прийняття освяченої верби на всеношній перед Вербною неділею, або перед самим прийняттям Св. Дарів, або при цілуванні св. Євангелія або образа на всеношній в храмі.
В. 7. Якщо маєш служіння, перебувай у служінні. Тобто, якщо маєш ти дияконську посаду, будь дияконом чесним, смиренним, старанним, швидким, не двоязиким, без пристрасті до вина, не корисливим і зберігай таїнство віри в чистій совісті (1 Тим. III, 8-9) ? так учить той же св. апостол Павло дияконів у посланні до Тимофія. А дійсно, диякони віддавна силкувалися стати вище свого звання: одні з них намагалися причащатися раніше священиків і навіть єпископів, доторкалися Євхаристії й зі своїх рук підносили св. Дари священикам; інші не виявляли поваги до вищого сану священного, зухвало дозволяли собі сидіти в присутності пастирів Церкви. Проти такого зарозумілого відношення дияконів до пастирів і ухвалені були правила на Всесвітніх Соборах.
Якщо маєш служіння, перебувай чесний і старанний, слухняний у служінні. Ці слова св. апостола, що стосуються дияконської посади, цілком придатні й повчальні для всякої челяді. Челядь! Слухайтеся господарів своїх у плоті зі страхом і трепетом, у простоті серця вашого, ...служіть щиро, як Господу, а не як людям, знаючи, що кожен одержить від Господа в міру добра, яке зробив, чи раб, чи вільний (Еф. VI, 5?8).
Втім, і всі ми у своєму роді й місці є слуги один одному. Вищий, більший з нас хай буде всім слуга, по слову Христовому (Мф. XXIII, 11), і має піклування про всі підлеглих. Людина службова, але з меншою владою у своєму колі, служить помічником йому. Усі ми один від одного залежимо, один одного потребуємо: вищий нижчого, багатій трудящого бідняка, начальник підлеглого. Отже, кожний, бажаючи бачити служіння собі старанне й своєчасне, сам теж повинен виконувати свої обов'язки, свою службу строго, чесно, по совісті. Так, наприклад:
(в. 7) якщо вчитель ти ? будь розумний, зрозумілий і повчальний у навчанні. Дар навчання передбачає й вимагає попереднього знання. Потрібно знати те, чому вчити, потрібно знати, кого і як учити. Тим часом, як пророча мова у хвилини натхнення говорить від серця серцю і головним чином буває спрямована на пробудження й пожвавлення почуття, повчальна проповідь, викладена більш зрозумілою мовою, стосується перш за все розуму й сприяє вдосконаленню й благоустрою суспільства. Тому від учителя ? від проповідника ? потрібно, щоб він гарненько сам потрудився, поспостерігав за людьми, запасся різнорідними відомостями, щоб бути готовим до відповіді всякому, хто запитує, вимагає звіту в нашому віросповіданні. Служіння нелегке! Це служіння слова повинне супроводжуватися й підтверджуватися життям самого проповідника. Але хто цілком задоволений, задовільний і гідний?! Принаймні, учитель, не пишайся собою, але будь смиренний і велелюбний, дорожи й часом для навчання інших, оплачуваним тобі. У всякому разі, учи інших добра й розуму, роз'ясняй їм зрозуміло, просто, від серця волю Божу, Його святий Закон, таємниці Царства Божого і його справ у житті й природі; не пропускай жодної нагоди до повчання. Жодне гниле слово нехай не виходить з уст твоїх, але тільки добре слово, повчальне й втішне благочесній душі ближнього (Еф. IV, 29). Погодитеся, що обов'язок учителя віри дуже обтяжлива; тому не всякий і береться за неї. А хто прийняв це звання, той більш тяжку відповідальність віддасть перед Богом, ніж простий мирянин-християнин, що слухає. Тому, православні, не забувайте у своїх щоденних молитвах і ваших учителів віри ? ваших батьків духовних. З них багато чого стягнеться перед Богом, хай помилує й урятує їх Господь. Моліться й за всякого вчителя істини й добра, за всіх добрих людей, які поширюють знання через друковане слово або управляють вами по даній їм влади, творять суд і розправу серед вас необразливо.
В. 8. Якщо утішитель, утішай і умовляй. Якщо ти, будучи чесним християнином, не маєш церковної посади, але маєш добру душу й почуваєш у собі покликання бути корисним силою свого вмовляння, то не пропускай нагоди сказати вчасно свою пораду, своє добре слово. От ідеш ти по вулиці, бачиш: хлопчик лається кепськими словами, іноді не розуміючи їх змісту; от школярі вирвалися зі стін школи й на вулиці серед перехожих б'ються, пересипаючи бійку лайкою; от п'яний лається кепсько-матірними словами, або чоловік б'є дружину перед очима у люду; хто-небудь пригноблює безневинного ? яви тут своє співчуття християнське, навчи добру по-дружньому, без запальності, дай умовляння християнське. І як знати, вчасно зупинена, від зла утримана людина, можливо, опам'ятається, порозумнішає й буде обережніше поводитися згодом. Слово, сказане вчасно, іноді робить перелом і переворот у житті. Жалко, що досі члени суспільства християнського не цілком усвідомлюють цей свій обов'язок, звалюючи весь обов'язок на нижчі власті, що обертаються серед повсякденних явищ життя, й уникаючи витрати часу через зволікання, наслідки і свідчення. Люди часто бувають скоріше згодні подати допомога матеріальну, ніж вчасно сказати слово, яке дорожче рублів.
Втім, якщо ти роздаєш, то роздавай у простоті, тобто якщо ти приставлений від суспільства для роздачі бідним грошей, одягу, їжі, навчальних посібників або нагород гідним, то роздавай у простоті, роздавай по справедливості, по чесності; не май на увазі тільки своє споріднення, своїх знайомих або свої самолюбні розрахунки; не кривдь і сторонніх ? будь справедливий до всіх. Адже доручене тобі для роздачі не твоє, не скупися, роздавай із привітністю в простоті, а не з хитрістю. Не минай тих чесних, але бідних трудівників, які гідні суспільного сприяння й допомоги; не закривай від них очей своїх ? їх труди помітні й поважні, і суспільство бачить їх; але тому що ти приставлений до засобів суспільних для роздачі їх, то й будь ласка без упереджених думок, без затаєного злого почуття.
Якщо начальник ти ? начальствуй зі старанністю. Одержавши владу, ти, начальник, зі смиренністю дякуй Богу за те, що Він тобі дає більш великі можливості для добродійності й через те більш випадків до здобування собі нагороди на небесах за справи милосердя. Тому начальствуй з ретельністю не для того, щоб тебе тільки нагороджували й прославляли, щоб тобі було добре одному, але старанний будь заради підлеглих тобі людей або при виконанні доручених тобі справ. Вникай у положення тобі довірених людей: відрізняй гідних від невартих, заохочуй чесних слуг, позбав від кривдження гноблених, безпомічну бідність, полегши положення голодних і холодних, безпритульних сиріт і слабих старих. Будь для всіх батьком-заступником і утішником. Будь доступний для всіх, вислухуй і дізнавайся правду спокійно, уважно й дай їй торжество над неправдою й підступом; виявляй більше милості, ніж твердої суворості. Не затримуй, не затягуй справ, тобі доручених. Зволікання стомлює дух і здоров'я шукаючих захисту, применшує їхні життєві сили, губить багато дорогого часу на очікування вирішення в справі.
Хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю. Якщо ти добродійник і ще є членом різних благодійних установ, організацій і людинолюбних рад, то благодій із привітністю, не очікуй собі нагороди земної за твоє пожертвування; допомагай, не даючи почувати опікуваному залежності від тебе; не докоряй, допомагаючи, а допомагай з радістю за те, що маєш і можливості до допомоги, і тих, яким можеш бути корисний; завжди будь привітний, ласкавий при благодіяннях. Така чеснота більш зворушлива й для бідних, що потребують допомоги, і хвали гідна в очах Божих.
Але скажуть: ?чи можливо бути постійно привітним добродійником? От жебраки позамучували і в дорозі, і вдома, і притім такі злиденні, які за життям відомі лінощами, пияцтвом і іншими непристойними справами. Чи можливо благодіяти їм із привітністю?? Безсумнівно, що такі жебраки обурюють почуття, чужу совість і здоровий глузд. Вони як суспільне зло і повинні бути об'єктом особливих турбот влади суспільної; вони повинні бути силою закону примушені до праці й чесної постійної діяльності. Але розумний добродійник віддасть перевагу не цим злиденним, а істинно бідним трудящим, наприклад бідні родини, де або батько працьовитий, але обтяжений малолітньою родиною, або мати хвороблива, або де бідні сироти, каліки й старі. Отут і має всю силу правило апостола. Але з іншого боку, не можна не пожаліти нещасних і зі слабою моральністю жебраків; важко не допомогти й тим жебракам, які на холоді довго благають про їжу й тепло. Є ще особливий рід тих, хто має потребу в людинолюбстві, ? це в'язні, що справедливо несуть вирок. Про їхнє життя і їх моральне виправленні подбати є обов'язок суспільний, християнський. Таким чином, і нещасним втішно допомагати, тому що ця добродійність, особливо таємна, є справа зовсім безкорислива. За таку благотворність найкраща вища нагорода в спокої совісті, у радості щиросердечній і у вдячній молитві до Господа за те, що Він дав можливість бути корисним.
Св. апостол Павло, зобразивши деякі приватні й службові обов'язки християнина як члена суспільства, повчає римських християн і нас, що при виконанні цих і інших обов'язків християнин повинен керуватися взагалі любов'ю до Бога й любов'ю до близького, як до самого себе; ніколи не робити іншим того, чого собі не бажає. А кожний з нас любить, щоб йому було добре, щоб йому постійно скрізь ? і вдома, і на шляху, і на чужій стороні ? виявляли добро й були щирі, привітні й запобігливі. Св. апостол те ж заповідає і нам робити стосовно інших.
В. 9. Взагалі, любов нехай буде щиросерда, нелицемірна, не на словах тільки; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра.
В. 10. Будьте братолюбні один до одного з ніжністю, а не із брутальними жартами або глузуваннями, не з похмурими видами й докорами. При взаємній любові поважайте один одного, випереджайте один одного шанобливістю.
В. 11. У такій старанності, у такій любові до ближнього, яка є самопожертва, ви не лінуйтесь, хоча в житті й будуть вам важкі хвилини спокуси й розчарування в людях, не вдячних вам за ваше ж добро. Але ви духом палайте, підносьте ваші помисли до Бога, думайте про небесне, а не про земні почесті або подяку вам від людей; стійте вище дріб'язків і суєти життєвих. При виконанні своїх християнських обов'язків майте в серце своєму слово Боже, волю Христову й Господу служіть, не звертаючи уваги на те, що вам будуть робити люди, що про вас будуть говорити, чим вас вшанують.
В. 12. Утішайтеся надією не на земні почесті й нагороди, а на нагороду небесну. У скорботі будьте терплячі; однаково в житті доводиться ж страждати; так краще переносити неприємності з терпінням, твердо, чим сумувати, нарікати; зневірою й ремством лиху своєму не допоможеш. А краще будьте в молитві постійні. Покладайте на Господа турботу свою; до Нього звертайтеся й знайте, що скорботи посилають нам не без волі ж Божої.
В. 13. При своїх власних скорботах ви беріть участь й у потребах святих інших, тобто християн. Співчувайте їх скорботам, моліться про них, утішайте їх, допомагайте їм і своїми матеріальними засобами; радійте з радіючими й плачте із плачучими (Рим. XII, 15). Будьте гостинні до чужинців, тобто не тільки не відмовляйте мандрівникам і прочанам від притулку у своєму будинку, коли просять у вас нічлігу або відпочинку, але й самі запобігливо, подібно Аврааму, приймайте до себе чужинців, особливо однодумних вам, або, принаймні, самі пропонуйте й указуйте їм засоби до відпочинку й зміцненню себе.
В. 14. Якщо при всьому вашому доброму настрої й доброчинності до людей вам роблять неприємності й навіть женуть, принижують вас за ваше чесне життя, за те, що ви не збочуєте від правди, боїтеся Бога, то при всіх ваших важких обставинах, піднімаючись духом, жалійте кривдників своїх, благословляйте гонителів ваших, між іншим, за те, що вони ? винуватці рятівних, необхідних вашої душі скорбот; не говорить злих слів про ваших ворогів ? благословляйте їх, а не проклинайте. Христос серед усіх своїх страждань не вимовив жодного докірливого слова ні Іуді, що по-зрадницькому цілував Його, ні воїнам, що били Його, ні юрбі, що плювала на Нього, ні Своїм розпинателям. Він і з хреста молився Отцеві Своєму: Отче! вибач їм, тому що вони самі не знають, що роблять (Лк. XXIII, 34). Христос у всьому, у всьому Своєму житті й у стражданні, і в любові до ворогів залишив нам образ, приклад. Так підемо ж стопам Його (1 Пет. II, 21?23)!
Нікому не відплачуйте злом за зло (Рим. XII, 17); не мстіться за себе, улюблені (Рим. XII, 19). Якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому... Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром (Рим. XII, 20?21).

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ