Тиждень 7-й по П'ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

21.07.2012

Євангеліє 

(Мф. 9, 27?35)

Коли йшов Іісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Іісусе, Сину Давидів! Божественний Чудотворець, воскресивши дочку Іаіра, вийшов з його будинку, супроводжуваний юрбами народу, який, незважаючи на заборону розголошувати, що відбулося чудо, уже знав про те, що відбулося в будинку начальника синагоги (Мф. 18?26; Мк. 5, 22? 43). За Господом невідступно випливали два сліпі, що довідалися про Його чудотворення, і, жадаючи одержати від Нього зцілення, голосно кричали: Помилуй нас, Іісусе, Сину Давидів! Називаючи Спасителя Сином Давидовим, вони висповідали свою віру в те, що Він є очікуваний Месія, тому що вираження ?Син Давидів? рівнозначно слову ?Месія?. Але Господь начебто не звертав на них уваги, поки не прийшли в той будинок, куди Спаситель направив Свій шлях.
?Для чого так Христос змушує сліпих іти за Собою? ? запитує святий Златоуст. ? Для того, щоб і в цьому випадку навчити нас тікати людської слави. Він веде їх у будинок у намірі зцілити наодинці. Це видно з того, що Він не велів нікому казати. Чимало також це викриває іудеїв: сліпі, позбавлені зору, приймають віру лише на слух, а іудеї бачать чудеса й запевняються у дійсності їхній власним зором, але чинять інакше?. А для сліпих мовчання Господа служило випробуванням їх віри.
Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Іісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Господь Іісус Христос як Серцевідець Бог знав і їх віру й бачив їхнє благоговіння; однак запитував ? для того, щоб ми навчилися, що без віри не дається людині ніякої благодаті. ?Не сказав, ? говорить Златоуст, ? чи віруєте, що Я можу вблагати Батька Мого... але сказав: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Від усього серця віруємо, що для Тебе, Воскресителя мертвих, усе можливо. Уже називають Його не Сином Давидовим, але ширяють думкою вище й сповідують Його владицтво?.
Тоді Він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. І відкрилися очі їхні...
?Наскільки віри, ? пише святитель Феофан Затворник, ? настільки Божої сили. Віра приймач, вуста й вмістище благодаті. Як легені в одного бувають більші, а в іншого маленькі, і ті більше приймають повітря, а ці менше, так і віра в одного більша, в іншого менша, і та більше приймає дарів від Господа, а ця менше. Бог усюди є, усе охоплює і містить, і любить жити в душах людських; але входить у них не силоміць, хоч всемогутній, а наче за запрошенням, тому що не прагне порушувати дарованої Ним людині влади над собою або права хазяйнування в собі. Хто відчиняє себе вірою, того сповнює Бог, а хто зачинив невір'ям, у того не входить, хоч і поблизу є.
Господи! Приклади ж нам віру, тому що й віра Твій же дар. З нас же всякий повинен висповідати: А я немічний і убогий (Пс. 69, 6)?.

Протоієрей Григорій Дьяченко

ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол

(Рим. XV, 1?7)

1. Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих, а не собі догоджати.
2. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.
3. Бо й Христос не Собі догоджав, але, як написано: ?Лихослів?я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене?.
4. А все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію.
5. Бог же терпіння і втіхи нехай дарує вам бути в однодумності між собою, за вченням Христа Іісуса,
6. щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Іісуса Христа.
7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої.
Нині в апостольському читанні ми чули напучення св. апостола Павла до римських християн про взаємну допомогу, про доброзичливе ставлення і співчуття сильних до слабких. Він говорить:
(гл. XV, в. 1) ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих, а не собі догоджати. Це говорить апостол з того приводу, що в Римі деякі християни тримали себе так вільно, що обурювали інших богомільних своєю поведінкою. Наприклад, вкушали таку їжу, яку інший християнин нізащо не погоджувався або ніколи, або у певний день споживати. Отже той, хто дозволив собі необачно вільність, недоречну свободу серед інших набожних людей, але недовірливих і малоосвічених, спокушав їхні душі ? виходить, шкодив їм. Але горе такій людині, через яку приходить спокуса(Мф. XVIII, 7).
Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих. Є між християнами люди, сильні вірою діяльною, благочестям. Таким людям навряд чи треба й нагадувати про поблажливість до ближнього. Усе життя їх є самоприниження, безмірне терпіння, служіння на користь іншим і для спасіння своєї душі. Ці високі особи, з власного досвіду знаючи, як важко сходити з одного ступеня віри на інший і, особливо, як важко починати подвиги християнські, уміють зіходити до немочей слабосильних віруючих, уміють жаліти їх і вибачати їм. Такі подвижники, відмовившись від самолюбства, собі не догоджають.
В. 2. Але є християни, сильні тільки релігійним знанням, правильно розуміють вони ставлення Бога Творця до миру й обов'язки людини до Бога. Поруч із такими християнами живуть люди, що не мають ні правильного поняття про Бога, ні про свої обов'язки до Нього й до близьких. Таких немічних у вірі багато. Є чимало марновірних, забобонних, схильних до волхвування чи гадання; є слабкі із підозріливою совістю; є спраглі світла Христового, але ще просвітилися.
В. 2. От до таких людей повинна спуститися людина, освічена християнським вченням. Саме вона й повинна догоджати й служити ближньому, на благо, для повчання. Не можна насміхатися над марновірством ближнього або нехтувати ним за його жалюгідні релігійні думи; ні, потрібно його терпляче вислухати й з любов'ю роз'яснити йому, що він багато що хибно розуміє, що багато неправди в його віруваннях. І повірте, це добре, розумне слово, сказане темній людині від любові, запалить у його душі спрагу знання й усуне з неї чимало й інших неправильних думок. Той, хто повернув ближнього з невірної путі його, врятує і його, і свою душу (Як. V, 19?20).
А як часто трапляється дуже слушна нагода бути без особливих труднощів корисним ближньому в його розвитку релігійному й загальнолюдському! Під час кожної звичайної розмови в будинку або в подорожі можна повідомляти добрі, корисні відомості ближньому. Тому ти, сильний релігійним знанням і освічений в інших галузях знань загальнолюдських! Люби того, хто менше знає, не насміхайся над ним, не нехтуй ним, жалій його й користуйся кожною нагодою просвітити людину темну, без хвастощів, зі смиренністю, не для того, щоб тебе за це хвалили, не тому, що цей вплив твій на інших лестить твоєму самолюбству. Догоджайте ближньому, а не собі, на благо, для повчання. Нехай розійдеться й розіллється від вас, мужі вчені, світло віри й науки серед людей темних, але спраглих світла!
Є між нами сильні багатством. Але незліченна безліч є немічних, безсилих у засобах до життя; майже всюди бачимо: чи смерть батька занурює в убогість сиріт і вдовицю, чи багатосімейність або хворобливість батька не дає можливості звільнитися від бідності, чи постійна хвороба родини, що потребує ліків і лікарів, вимагає постійних і надзвичайних витрат; чи важка необхідна освіта дітей ? купівля підручників і сплата за навчання ? віднімає останні гроші з дому, а вдома не вистачає іноді й хліба черствого, насущного. Якщо хто вникав у положення цих нещасних, якщо відвідував хоч раз такі нещасні куточки-хатини, то чи ледь може хто зі спокійною совістю весь час сідати за свій ситний, повний стіл, не приділивши чого-небудь на щодня бідним. Тому ти, сильний багатством, приділяй, приділяй часточку твоїх грошей на бідних, не дорікаючи їм і не докоряючи їм, і не даючи відчувати своєї сили. Св. апостол Павло говорить св. єпископові Тимофію: Багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були невисокої думки про себе і надіялись не на багатство непевне, а на Бога Живого, Який дає нам усе щедро для насолоди; щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами, були щедрі і радо ділилися (1 Тим. VI, 17?18).
Є люди, сильні владою. Влада дається від Господа для того, щоб наділений владою був істинно Божим слугою на благо підлеглим (Рим. XIII, 4).
Чим вище влада, тим більше у неї обов'язків служити суспільству, подібно тому, як чим вище дерево росте, тим більше на ньому повинно бути плодової ваги, тем глибше пускає коріння. Тому наскільки високий ти, настільки й смиряйся (Сир. III, 18). Христос сказав Своїм учням: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою; і хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом (Мк. X, 43?44).
Вникай же, наділений владою, у положення своїх підлеглих; люби їх, живи одним життям з ними, а не собі догоджай; не сподівайся тільки шанування твоєї персони, особливого поклоніння й вихваляння. Якщо є в тобі дійсні достоїнства й владна сила, то й без запобігань, без домагань їх оцінять підлеглі й віддадуть їм належне.
Є ще сильні своїм впливом, завдяки рідні, зв'язкам і прадавньому родовому суспільному становищу. Для таких людей слово, сказане в захист або при клопотанні за слабкого, безневинного, бідного або хворого, нічого не значить; а це слово дорожче великих грошей. Саме таким впливовим людям творити добро й легко, і зручно, аби тільки була сумлінність.
Отже, християни сильні, зносьте, приймайте й на своє піклування немочі, недуги, недоліки, бідність безсилих, а не собі догоджайте; кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. (Рим. XV, 2).
В. 3. Тому що й сам Христос не Собі догоджав, але Він, Бог, пожертвувавши Собою, упокорив Себе, прийняв образ раба через наші погані справи, через наші гріхи; Він усе готовий перенести, аби тільки людину спасти. Самі ми приготували нашому Спасителеві такі приниження й такі страждання, як і написано у пророка й царя Давида про це. Давид говорить від імені Христового: Лихослів'я тих, що злословлять Тебе, Боже Отче, падають на мене. Тобто гріхи наші, ображаючи Бога, довели Христа до хреста. Він є Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу (Ін. I, 29). Христос дійсно через нас і нашого заради спасіння зійшов з небес, втілився від Духа Святого й Марії Діви, став Людиною, перетерпів лихослів'я, огуди, наклепи, гоніння, побої й, нарешті, смерть ? так що Він, Святіший, Безгрішний, за наші беззаконня з беззаконними поставлений. Таку-от любов Господь Всесильний, Всесвятий виявив до нас грішних, немічних. Чи не більше ми, самі люди не без пороків, повинні бути поблажливі до немочей братів наших, як про те нагадує нам і Священне Писання?
В. 4. А все, що написано було раніше в Старому Завіті, написано нам на повчання, у науку, для того, щоб ми, християни, терпінням, поблажливістю до інших і втішанням, повчальними уроками, історіями зі Священного Писання зберігали надію, тобто ?щоб ми не відпали від віри, не ослабшали в ній при нещастях, що трапляються з нами, іноді й тяжких. Багато треба нам звершити різних подвигів, і внутрішніх і зовнішніх, щоб ми, черпаючи зміцнення, наприклад, в історії Авраама, Йосипа й Якова, і втішання зі Священного Писання, мали терпіння й щоб, живучи в терпінні, перебували в надії. Одне сприяє іншому: терпіння надії, надія терпінню; терпіння ж і надія черпаються в Писанні?.
Надія ? лагідна посланниця небес, заснована на Божому слові, окриляє нашу душу, підносить її до неба над усіма життєвими негодами й скорботами, змушує її очікувати собі допомоги не від людей, але від Самого Господа; і така-от надія не посоромить побожного ? вона чиста від марновірств, вона перейнята істинною вірою у Всемогутнього й Всеблагого Бога Отця. Вона в стародавності дала силу Аврааму довго очікувати виконання обіцяння, вона настроїла його принести сина в жертву заради Господа, вона підтримала Іова праведного серед жахливих його страждань. Так невже надія на Бога нині безсила? Ні, ні!
В. 5. Бог же терпіння й втішення, чудесний у святих Своїх старозавітних, нехай же дарує вам і всім нам бути в братньому однодумстві між собою, за вченням Христа Іісуса.
В. 6. Щоб ми однодушно, становлячи одну християнську родину, як члени тіла Христового, єдиними устами славили Бога й Отця Глави нашої, Господа нашого Іісуса Христа. Як добре, як красиво, коли всі брати живуть разом злагоджено! Там Господь заповідає благословення й життя на віки (Пс. СХХХІІ, 1?3). І дійсно, подивитесь на суперечності й різновір?я в середовищі християн. Скільки нині різних іновірних сект і різних напрямів у нашому нещасному, жалюгідному російському розколі! І з кожним роком народжуються, з'являються на світі все нові, нові галузі з неправди. Уже такий звичайний хід неправди: досить людині раз відступити від прямої дороги куди-небудь убік, і потім він піде, очевидячки, прямо по цій новій дорозі й думає, що прямо йде до мети. А тим часом, з кожним кроком він усе далі й далі відходить від шляху істини й заходить по норовливо прокладеній стежці в глухомань, у нетрі, де може заблукати й загинути. Історія й сучасне життя нам це підтверджують буянням безлічі єресей і сект. Так буває й у царстві рослинному. Від прямого стовбура відступає гілка і, подовжуючись згодом, вона вже у вершині дивиться зовсім в іншу сторону. На цій гілці з'являються кілька нових паростей, які теж, у свою чергу, розвиваються своєрідно. Але в деревах, принаймні, одна сила життєва діє як у стовбурі, так і в гілках. А в людях різномислячих, в істотах вільних, хоча вони й називаються християнами, не в усіх буває помітно, щоб вони жили Христом і в Христі. Шкодуючи про тих, що помиляються й відпали від істини Христової, ми, православні, будемо зберігати твердо віру, надію й любов до Господа й своїх одновірців особливо.
В. 7. Будемо приймати один одного, як Христос прийняв нас, тобто будемо жити у злагоді й поводитись із ближніми радісно, з готовністю пожертвувати для суспільства християнського всім, що маємо у славу Божу. Полюбимо один одного, щоб однодумністю, єдиними устами сповідати Отця й Сина й Святого Духа, Трійцю Єдиносущу й Нероздільну.

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ