Тиждень 9-й по П'ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

05.08.2012

Євангеліє

(Мф. 14, 22?34)

У нинішньому Євангелії, що читалося за Божественною літургією, ми чули розповідь про бурхливе море, про вітер гидкий, про корабель, який вкривався хвилями, про потопаючого Петра і про учнів, які злякалися й заволали від страху.
Одного разу вночі учнів Христових, що перепливали в човні через Генісаретське озеро, застигла буря. Іісуса не було з ними, і оскільки сильним вітром човен било хвилями й кидало в різні боки, то зрозуміло, що учні сильно злякалися. І ось, в четверту варту ночі* бачать вони, що по хвилях іде до них якась людина. Вид людини, яка в темряві ночі йде по бурхливих, розлючених хвилях, навів на учнів страх.
Вони не впізнали свого Вчителя і прийняли Його за привид. Іісус Христос заговорив з учнями, і вони, почувши Його голос, відразу залишили страх і стали сміливішими, Петро, як найревніший, у пориві любові до Господа зважився навіть іти до Нього назустріч по хвилях, але, бачачи сильне хвилювання, злякався й почав тонути, тож Іісус вимушений був підтримати його. За помахом Господа вітер стих, хвилювання припинилося, і учні спокійно продовжували свій шлях на інший берег Генісаретського озера.
Послухаємо, яке тлумачення цього євангельського оповідання дає святитель Димитрій Ростовський. Морем є цей світ, корабель ? це Церква Христова або вся християнська Вітчизна. Зокрема ж, кораблем є кожна людина у світі. Життя наше є плавання в морі світу, плавці на спільному кораблі Церкви і царства ? це люди віруючі, великі й малі, сановиті й простолюдини. Вітри гидкі, бурі, хвилі ? це всілякі, різноманітні лиха у світі, якими те море хвилюється, ніяковіє, здригається і багатьох губить: одних потопляє, інших тримає на межі потопання, третіх ? у збентеженні й страху великому, інших же доводить до відчаю. У теперішній час, як ми самі ясно бачимо, особливо повстали і повстають за Божим попуском багато хвиль на корабель Церкви Христової, він вкривається хвилями і слабшає в своїх силах.
Хвилі морські, що потопляють корабель, ? це гріхи кожної людини. З усіх боків оточуючи її й залучаючи до злочину своїм спокусливим виглядом, гріхи поступово топлять людину. Потрібно багато духовних сил, щоб сама людина могла звільнитися від хвилювання гріховного і не потонути, і таких сил у людей зазвичай не знаходиться. Необхідна Божественна, благодатна допомога, потрібна рука Господня, яка підтримала б того, хто гине в безодні гріховній. Господь врятував апостола Петра, який звернувся до Нього з криком ?Врятуй мене!?. Не відмовить Він і нам ? простягне правицю допомоги, почувши з глибини віруючих сердець наших щире звернення: ?Господи! Врятуй нас, гинемо!?

Протоієрей Григорій Дьяченко

ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол
(1 Кор. III, 9?17)

9. Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля.
10. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній!
11. Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Іісус Христос.
12. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи,
13. то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.
14. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить;
15. коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь.
16. Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?
17. Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!

Апостол змушений був говорити про своє значення і про інших співслужителів з тієї обставини, що, як вам на минулому тижні розповідалося, коринфяни любили оцінювати, судити, рядити і пересуджувати своїх пастирів, не з однаковою повагою ставилися до них: проповідь одного слухали з насолодою, а проповіді інших, сповнені простоти, правди й суворості, недолюблювали, і від того було чимало поголосу в Коринфі про самих проповідників. Так, в Коринфі утворилися партії павловців, петрівців, аполлосівців. І нині, через 18 століть стосовно священного сану повторюється те ж саме, що було й при апостолах. Тоді певних законних проповідників віри вважали самозванцями, нібито лжеапостоламі, як, наприклад, вважали апостола Павла. А нині як дивляться в самому християнстві на священний сан і на законних священнослужителів?
Одні християни (протестанти) зовсім відкидають таїнство священства і поставляють собі пастирів по одному простому обранню з мирян, без усякого церковного освячення, тільки з богословською освітою. Інші християни (з православних) залежно від освіченості чи свого невігластва дивляться на пастирів як на людей, правда, особливого звання, але таких, з якими нібито не можна ні про що говорити, як тільки про духовні і церковні справи, або як на людей нудних, неприємних, спілкування з якими намагаються уникати. Хтось дивиться на пастиря як на свого підлеглого, який цілком від нього залежить у зовнішньому житті, і тому не ставить його вище за свого найманого слугу. Для інших зустріч зі священною особою вважається зловісним знаком, який віщує невдачу, нещастя, особливо якщо то була перша зустріч уранці або на початку будь-якої справи, подорожі тощо. Через цей забобон особи, які бояться зустрічі, намагаються йти по іншому боку вулиці, або кидають шпильки після зустрічі, або навіть роблять плювання. Але по вірі їхній і буває їм. Між тим зустріч зі священною особою має радувати віруючу душу. Благословення від священної особи є благословенням Божим. Так, Сам Бог говорив ще в Старому Заповіті про благословення священнослужителя в ім'я Святої Трійці: Вони будуть кликати Ймення Моє на Ізраїлевих синів, а Я благословлятиму їх! (Чис. VI, 27). Ось як Господь поєднує благословення священнослужителя зі Своєю благодаттю.
Отже, що ж це за особи ? священнослужителі, продовжувачі справи Христової; які були апостоли, а після них досі архієреї, священики та диякони? За кого їх треба вважати?
На це відповідає сам апостол (гл. III ст. 9): ми співробітники Божі. Тож служіння апостольське і взагалі пастирське доручається не людьми, але Самим Богом. І цар на землі співробітників собі обирає сам, а не інші обставляють його такими особами. Отже, священний сан має походження Божественне, від Бога, від Христа; частина влади Христової перейшла на Богом натхнених апостолів, найближчих учнів Його, потім на наступників влади апостольської. Отже, якщо кому Господь судив бути в Нього співробітником, про те треба і думати обережніше і ставитися шанобливіше до того. У царя земного наближені люди оточені бувають особливою пошаною, так невже співробітники Божі не гідні за одне своє звання користуватися якщо не любов'ю, то повагою? Отже, даремно християни коринфські та інші дозволяли собі дивитися на проповідників віри і будівельників таємниць Божих нешанобливо. Даремно і нині люди так марновірно й підозріло ставляться до священних осіб. Їх потрібно оточувати любов'ю і пошаною і молитися за них постійно, як за батьків духовних, які моляться не тільки про того, кого пасуть, а й про весь світ. Потрібно допомагати їм у їхній ревній, нелегкій праці, тому що вони працюють на терені різнорідному, на ниві Божій. Яка ж і де ця нива?
Ст. 9. Ви, християни, Боже поле, Божа будівля, каже апостол. Самі ж ви знаєте, який грунт у наших серцях. Який він жорстокий! Як важко його обробляти в кожному з нас нам же самим! Тим більше труднощів буває при утворенні й пом'якшенні чужого серця. Хто з вас мав досвід у християнському вихованні дітей, той знає вигини, схильність до брехні в серці ще дитини і слабкість у ній твердих начал. Та й сам св. апостол Павло зізнається, що в нас сила зла переважує добрі потяги. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! ? вигукує апостол (Рим. VII, 22?24).
Так само бідні, безпорадні, жалюгідні й усі люди! Отже, кожному і доводиться здобувати своє спасіння зі страхом та трепетом і неодмінно за допомогою інших людей. Головними ж, особливо на користь душ поставленими помічниками і є священні особи: архієреї, священики та диякони. Вони для такого служіння й отримують від Духа Святого особливу благодать через святительське висвячення (1 Тим IV, 14;. 2. Тім I, 6). Вони ж і готуються до того навмисною освітою і вивченням душі людської та її проявів для того, щоб вони були здібними лікарями душ. Але оскільки влада над собою є вища влада і без самовладання людина ? жертва інших навіювань, то в тих, кого просвіщають і готують до священного сану, і намагаються розвинути твердість волі та охоту до самопізнання.
Але при всіх цих засобах все-таки важко вести до Христа паству, за неї потрібно відповідь дати Богові. В людях пастирь може зустріти лінощі, впертість, ображене самолюбство, безхарактерність дитячу, свідоме небажання зайнятися виправленням себе. Судіть же самі, скільки потрібно пастирю мати турбот і клопотів, щоб одного навчити ласкаво, іншому докорити, там того, хто падає, підтримати, а того, хто впав у безодню гріха, підняти, сумного втішити і радісному надати вчасно пристойне для сану співчуття. Але цим-то труднощам і треба допомагати пастирю в моральному розвитку пастви, тим більше що ніхто з мирян не звільняється ні на хвилину від обов'язку служити ближньому на добро для збудування (Рим. XV, 2). Один у полі не воїн. Потрібна скрізь підтримка. Отже, православні, виявляючи співчуття пастирям, вважайте їх співробітниками Божими, які отримали особливу благодать, як служителі Христові, хоч і не завжди достойні, і доморядниками Божих таємниць (1. Кор III, 9, IV, 1).
Ст. 10. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує доручену йому будівлю, тобто душі людські, як він влаштовує порятунок і їм, і собі. Чи так прямо, правильно і міцно, як вимагає закон Божий і святе Євангеліє? Чи не ухиляється він убік? Чи не переслідує інші цілі, своєкорисливі, самолюбні? Чи не має на увазі тільки свою особисту вигоду і взагалі будь-які земні нагороди? При таких прагненнях євангельська справа в руках пастиря ? хитка.
Ст. 11. Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Іісус Христос. Тільки та будівля моральна й міцна, яка упорядковується на чистому вченні Христовому. І помічено в історії, що коли до чистого євангельського вчення якісь учителі домішували або свої вигадки, або сторонні філософські положення, то вся громада тих, хто підкорився такому змішаному вченню, не буває міцною і тривалою. Так бувало й буває завжди, коли до істини домішується брехня. Тому з тих, що навчають і виховують чужі душі, кожен пильнує, як він будує.
Ст. 12. Чи на єдино міцній основі ? вченні Іісуса Христа ? будує він; чи з чистого золота, срібла та дорогоцінного каміння? Чи й з інших матеріалів, менш цінних і міцних, якими є, наприклад, дерево, сіно, солома, очерет, хмиз? Чи навіть тільки з цих останніх? А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, того споруда вийде хороша. Це ось що значить: якщо хтось викладає віруючим вчення чисте, Христове, і до того ж найбільш чистим, щирим, задушевним словом, не вживає ні виразів недоцільних, ні особливої різкості в навчанні, а спокійно, плавно, подібно до широкої сріблястої річки, ллється мова його, з теплотою і співчуттям до чужої душі ? той свою проповідь будує на підставі вчення Христового із золота, срібла й дорогих каменів, того слово велелюбне западе в душу слухача і принесе плід великий.
А буває, що слово звіщається без співчуття до морального стану душ, заради форми, з обов'язку і нашвидкуруч, або при цьому мається на увазі своє марнославство, похвальба від людей за красномовство або за високу, суємудру вченість і знання іноземних слів ? того проповідь подібна будівлям з дерева, сіна, соломи та очерету. Вона не міцна і не залишає сліду в душі слухача, та не спасительна й для душі проповідника. Не говоримо вже про таких вчителів з християн, які до слова євангельського домішують вигадки і мрії свого гордовитого розуму. Тут може бути тільки щось схоже на блиск місяця в холодну ніч, але немає в тому теплотворного світла сонячного. І найкращі судді міцності і корисності різних проповідей ? це враження від них, глибокі чи малі, і тривалість цих вражень.
Ст. 13. Безсумнівно, діло ? проповідницьке і взагалі пастирська діяльність ? кожного неодмінно буде виявлено, зважиться й принесе ті чи інші плоди, бо день, тобто час, покаже, хто, чому і як вчив і робив, чи міцно, чи на славу Божу, чи на спасіння ближніх і себе самого чи з інших мотивів?
Тому що найкраще твердість переконань, навіюваних іншим, доводиться огнем, в ньому ж і об?являється, і огонь труднощів, жорстоких лих, страждань випробує діло кожного, яке воно є. На словах-то люди бувають і хоробрі, і віддані, і велелюбні, і привабливі, а як дійде діло до прояву цих переконань серед труднощів і скорбот, в таких випадках не завжди можна побачити всіх проповідників такими, що твердо вірять і покірливо несуть хрест. Доводиться зустрічати зневіру, малодушність, нарікання на долю тощо. Такий-то вогонь скорбот і відчуває справа кожного, яка вона є. Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас (1 Пет. IV, 12). Тіштеся з того, будьте в доброму настрої, засмучені трохи тепер? всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується (1 Пет. I, 6-7).
Ст. 14. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить. Так, у кого вчення Христове і віра тверда, той встоїть серед нещасть і не зрадить переконанням ? за те й отримає нагороду.
Ст. 15. Коли ж діло згорить, тобто коли когось учення Христове не цілком опанувало і проповіді не завжди бувають щирі і з повчанням, та й життя не цілком християнське, той під час нещастя виявиться малодушним, маловірним; той матиме шкоду, тобто того труди не будуть винагороджені, бо він, з немочі людської або з славолюбства, підлесливості тощо, шукав користі не стільки ближньому, скільки собі.
Та сам він спасеться, але так, як через огонь. Це ось що означає: хоча проповідник чи вчитель через неміч людську викладав вчення істини і не цілком точно, правильно зі словом Божим, а захоплювався або ходячими вченнями, або іншими людськими спонуканнями, але проповідував не зловмисно і не прямо проти істини, не з озлобленням проти загальноприйнятих християнських положень або догматів ? все-таки в порятунку йому не відмовлено: він може заслужити собі порятунок, але з великими зусиллями. Йому доведеться купувати порятунок серед вогню, серед пекучих обставин життя, які послані йому будуть і для його покарання, і для напоумлення. Він при твердості й рішучості вийде з цих труднощів подібно до того, як зненацька захоплений господар під час пожежі свого будинку через вогонь рятується з нього з небезпекою. Отже, краще, православні, не чекати цих крайніх заходів довготерпіння Божого; краще поволі, все життя смиренно сповідувати й проповідувати Євангеліє Христове не високомудрствуючи, щоб Господь не ввів нас у спокусу тяжку, де дух наш може і впасти. Чим наражати себе на крайні заходи, краще бути покірним у житті тихому батьківському гласу Отця Небесного, який постійно чутно нам в нашому і приватному, і суспільному житті. Краще й учителям зі страхом викладати вчення віри або науки, ніж зухвало, самовпевнено звіщати будь-які нові думки або вигадки. Через ці свіжі думки, не узгоджені з ученням Христа, можна, мабуть, і спокусити слухача або читача. А спокусити душу, і до того ж християнську, ? о, це жахливий гріх!
Ст. 16. Хіба не знаєте ви, що ви, християни, храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Так, душа наша через святе хрещення стала посудиною благодаті, храминою Божою; в ній Господь обіцяв обитель створити, якщо вона буде з любов'ю виконувати Його волю (Ін. XIV, 23). Так поміркуйте тепер, скільки потрібно обережності в поводженні, в розмові з людьми, в різнорідних життєвих стосунках із ними. Тим більша обережність повинна бути в пастиря, до слова якого мають особливу довіру і дають цьому слову знаменність і силу.
Ст. 17. Як хто нівечить, спокусить, зруйнує і словом, і ділом Божого храма ? душу людську ? того самого знівечить Господь Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви.
Учителі істини! Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу Іісуса Христа (Дії XX, 28).
Всі віруючі! До вас слово апостольське про священний сан: нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць (1 Кор IV, 1.). Не цурайтеся пастирів, підкоряйтеся батькам духовним, які присвятили себе службі святині і порятунку християн (1 Кор XVI, 16, 15.).
 

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ