Тиждень 10-й по П'ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

10.08.2012

Євангеліє
(Мф. 17, 14?23)

Одного разу приступив до Іісуса чоловік із проханням: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду. Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його. Учні не змогли зцілити хворого, як пояснив Спаситель, по невір?ю своєму. Цей же рід (тобто біси) виганяється тільки молитвою і постом.
Ці останні слова Спасителя ясно показують, що молитва й піст для нас необхідні як спасенний засіб для боротьби з підступами бісівськими. Про необхідність для нас посту й молитви неодноразово говориться і в інших місцях Євангелія (Мф. 6, 5?18; 9, 14?15). Але точних і докладних вказівок щодо посту й молитви в Євангелії нема. Такі приписи встановлені Святою Церквою Христовою. І оскільки в уставах Церкви виражається дійсний дух Євангелія, причому самі устави ці ведуть свій початок від часів апостольських, то зрозуміло, що виконання уставів Церкви для істинних християн повинне бути обов?язковим.
Як же ми ставимося до цих церковних правил і установлень? Церквою встановлені пости, що приносять оздоровлення тілу й спасенні для душі; чи багато в наш час християн, які вважають себе православними, ставиться до постів так, як велить Свята Церква? У наш час багато хто порушує піст просто без жодних причин, з однієї примхи, свавільно. Сутність гріха в порушенні постів полягає не в тому, що людина може опоганюватися скоромною їжею, а в тому, що цим виявляється непокора Церкві, непокора, яка спричиняє взагалі розгнузданість, гріховне свавілля. Як у житті повсякденному, так і поготів у релігійних справах певний порядок і дотримання правил ? обов?язкові й необхідні для людини. Ми знаємо, зокрема, і в приклад ставимо, німецьку акуратність, англійську точність і водночас гудимо французьку безпринципність і безладність. Точність і акуратність ? це не розкіш лише бажана, ні, це ? необхідна приналежність у житті кожної людини. Зробити все своєчасно, кожному заняттю відвести належні години ? це успіх всякої справи. Непокора матері-церкві в одному чому-небудь тягне за собою зневагу до інших її уставів.
Візьмемо молитву, богослужіння церковні. Чи всі християни відвідують акуратно храми Божі, чи усі з досить щирим благоговійно-молитовним настроєм виконують християнський обов?язок сповіді й святого причастя? А скільки таких, які й зовсім не вважають це своїм обов?язком? А згадайте життя наших предків, наприклад, як зображено його в нашій літературі. У романі М. Н. Загоскіна ?Юрій Милославський? двоє бояр розмовляють між собою про третю особу, і, коли один співрозмовник на вухо повідомляє іншого, що той, про кого мова йде, їсть у середу скоромне, обидва бліднуть і вигукують: ?Ах! він розбійник, бусурман!? От як твердо стояла Русь у законах церковних і взагалі в законності й порядку, у цьому була її сила й могутність, цим тільки й пояснюється, що, які сильні не були вороги, які тяжкі не були життєві бурі й негоди, Русь усе перетерпіла, усе перенесла й вийшла такою могутньою, великою й сильною. Невже ж ми будемо копати собі яму?...
 

Протоієрей Григорій Дьяченко

ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол
(1 Кор. IV, 9?16)

9. Бо я думаю, що нам, посланцям останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були видовищем світові, ангелам і людям.
10. Ми безумні Христа ради, а ви мудрі у Христі; ми немічні, а ви міцні; ви у славі, а ми в безчесті.
11. Навіть донині терпимо голод, і спрагу, і наготу, і страждаємо, і поневіряємось,
12. і трудимось, працюючи своїми руками. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо;
13. ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині.
14. Це пишу не для того, щоб вас осоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених,
15. бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Іісусі благовістям.
16. Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу.

Багато хто з коринфян і у християнстві залишилися гордовитими й хвалькуватими, особливо після того, коли у них проявилося багато надзвичайних дарів Духа Святого, як, наприклад, дар чудес, дар мов і пророцтва. За таких обставин вони вважали себе й могутніми, і славними, і наймудрішими людьми у світі. Вони зовсім забули головні вимоги християнства бути смиренними й завжди залишатися убогими духом. Вони випустили з уваги життя й поведінку своїх перших учителів християнства, св. апостолів, і їхніх, також смиренних і благодушно терплячих, супутників.
Через цей негожий моральний стан коринфських християн св. апостол Павло й змушений був їм нагадати про смиренність і терпіння. Він указує при цьому на себе й інших святих проповідників Христової віри. Він говорить:
(гл. IV, 9) нам, посланцям останнім, пізнім порівняно із пророками, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми, як би на ганебному місці, стали видовищем цілому світові, як ангелам, так і людям.
Ангели двох родів: добрі й злі. Добрі ангели бачать наше життя, радіють із нами нашому доброму служінню й співчувають нашим стражданням. Бачать наше життя й біси. Вони люті на нас за проповідь про Христа, який зруйнував їхню силу; вони вишукують у нашому житті всякий привід нашкодити нам: спричинити нам через людей нещастя, хвороби, звести наклеп, завжди намагаються підтримати злість проти нас у людях. От тому ми, каже апостол, і зробилися видовищем для ангелів. Але ми стали видовищем, предметом особливої, різнорідної уваги й для людей. І люди, подібно ангелам, стосовно нас тримають себе подвійно. Чесні співчувають нам, а люди злі, горді або легковажні засуджують, нехтують, женуть і лають нас і дотепер, хоча в нашому житті вони не знайшли нічого, вартого докору.
В. 10. Та ми й самі про себе невисокої думки: ми безумні Христа ради, вважаємо себе людьми простими, які нічого не знають і не важать в Христі. А ви, наділені всякими благами від Духа Святого, не так смиренно думаєте про себе; ви й у християнстві вважаєте себе мудрецями, найрозумнішими у світі. Ми вважаємо так: ми немічні, а на вашу думку ? ви міцні, могутні й багатством, і за родом, і надзвичайними дарами небесними; ви у славі й шукаєте слави, а ми в безчесті; ми живемо й проповідуємо, піклуємося про спасіння чужих душ, а наш подвиг, нашу працю не тільки не поважають і не цінують поблажливо ? навпаки, нас безчестять, засуджують і нашу справу. Як завжди сучасне й цілком застосовне до нашої епохи спостереження святого апостола над людською оцінкою чужої праці і оцінкою своєї роботи. Діяльність інших люди зазвичай намагаються принижувати, не цілком справедливо оцінювати й представляти. А якщо самі зроблять на гріш, розхвалять себе голосно й зажадають визнання, нагороди, начебто за великі подвиги й пожертвування. Ще: люди часто судять з зовнішнього вигляду. Якщо людина показна собою, добре, красно говорить про себе, має гроші, зв?язки родинні й дружні, щасливо поставлена у суспільному середовищі, то, будь вона хоч і не дуже розумна і працьовита, все-таки вона побачить поряд себе шанувальників і підлесників і буде мати навіть вплив на хід різних суспільних справ. Її будуть одні хвалити на словах, інші її думки й прохання поважати заради багатства й зв?язків. І такий щасливець, удостоєний не по заслугах і праці, буде вважатися, подібно коринфянам, і мудрецем, і сильним, і в славі. Інший же чоловік із щиросердечними якостями, із благочестям або, принаймні, чесний, розумний, освічений, але смиренний, що не любить вирізнятися, без багатства й родинних зв?язків ? часто, досить часто, вважається звичайним смертним, і тому залишається без уваги, без пошани й слави, а іноді за чесність свою ще збудить і гнів людський і викличе на себе незаслужені лиха й злигодні, подібно апостольським. Наприклад, св. апостол Павло говорить про себе майже незадовго до смерті:
(в. 11) навіть донині, на схилі віку нашого, ми терпимо голод і спрагу, і наготу, і страждаємо, і поневіряємось, не маємо свого дому, мандруємо з одного місця в інше. Апостоли мандрівне життя вели почасти й тому, що їм було призначено розносити вчення про Христа й християнство по всій землі, а почасти й тому, що їх гонили постійні вороги їхні.
В. 12. Ми трудимось, працюючи своїми руками. Св. апостол, як вам уже відомо, любив робити намети з вовни й цім ремеслом годувався сам, і годувалися його супутники. Хоча він мав усі права ? і божеські, і людські ? собі й своїм супутникам отримувати харчі від суспільства, якому служив (Мф. X, 10; 1 Кор. IX, 7, 11; Гал. VI, 6?7), але він жив зі свого майстерства, тому що не хотів давати й найменшого приводу для дорікання собі, для обвинувачення себе у своєкорисливості. При постійній проповіді різнохарактерним особам ще турбота про прогодування себе своїми коштами, можливо, ще не заробленими, ? це подвиг великий, служіння важке. На все потрібно час і сили. Але попри все те працьовитість пастиря як отця духовного й учителя, особливо сільського пастиря в чесних заняттях, йому спідручних, як, наприклад, бджільництво, садівництво або розумне сільське господарство, повинні бути першою рисою зовнішнього його, так би мовити, матеріального життя при неухильному виконанні ним пастирських обов?язків. Працьовитість відволікає від ледарства, від безлічі неприпустимих гріхів, сприяє зміцненню здоров?я, добробуту в житті, зміцнює в богослов?ї, привчає до терплячості й слугує для ближнього спонуканням до праці. Добрий приклад пастиря й у зовнішньому побуті повчальний для пастви і викликає в них бажання наслідувати свого духівника.
В. 12. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо.
В. 13. Ганьблять нас, ми благаємо й про ворогів наших. Ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині. І при цьому апостоли були в доброму настрої, переносячи всякі негоди життєві: і голод, і спрагу, і побиття, і наклеп, і хвороби. А вони ж, після Божої Матері, були вище всіх у світі; вони були богонатхненними людьми, провідниками в душу грішника вічних, спасенних істин. Саме вони й допомогли людям пізнати світло, освятитися й спастися. Виходить, вони були гідні вдячності, а не биття, благоговіння, а не лихослів?я, життя безбідного, а не голодного й суворого. Але не так їх вшановували. Їх зневажало більшість людей, як сміття, як порох. І багато хто з коринфян були не більш побожні зі своїми св. вчителями. Але апостол Павло готовий був їх вибачити, як вибачає батько своїх синів за легкодумство й невдячність. Апостол побіжно нагадав їм про несправедливість до трудного служіння апостольського, і при цьому він зробив застереження:
(в. 14) це пишу не для того, щоб вас осоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених, заради яких він так багато переніс, аби тільки їм було добре в християнстві, аби тільки їх спасти. У коринфян же багато було всяких учителів, найчастіше невимогливих, поблажливих до бажань і розпусних смаків їхніх.
Ось тому апостол і говорить:
(в. 15) бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Іісусі благовістям: я вам справжній отець за духом, а ви мої діти, я вас привів до Христа, освітивши вірою в Нього; про вас щодня молюся й турбуюся; за вас я відповідь повинен дати Богу, коли доведеться сказати на Страшному суді: Ось я і діти, яких дав Ти мені. Тому апостол сказав так: чада мої кохані, слухайтеся здебільшого мене, тому що навколо й серед вас багато хибних учителів і звабників із християн. Між учителями є люди самолюбні, що шукають тільки пошани собі, а не спасіння душам християнським. Це вовки люті в овечій шкурі. Будьте обережні з ними. Не бентежтеся простотою мови правдивого, смиренномудрого пастиря й навіть бідністю його одягу. Не все те золото, що блищить.
Православні! У коринфській Церкві ще при апостолах було вже безліч учителів християнських, але не всі вони були щирі, не всі чесні й віддані істині; а були або брехливі, або влесливі, або самолюбні, або самозванці без апостольського рукоположення, або не пастирі, а найманці. Нині, як минуло 18 століть, наплодилося з учителів християн така безліч із бажанням повідомити істину під видом богословського положення або думки, або наукового філософського мріяння, або підземного відкриття й дослідження, що їм і ліку немає. Але не всі вони отці. Не всі вони ведуть до Христа.
Благовістя істини Христової, як вона відкрита в слові Божому і визначена спадкоємцями апостольськими ? от що надає право вважатися отцем. Таке високоповажне ім?я належить пастиреві Православної Церкви як спадкоємцеві влади апостольської. Тому, християни, будьте поштиві до священного сану. Відстороніть від себе марновірство й упередження проти нього. Шануйте його з великою любов?ю за діло його (1 Сол. V, 13). Він благовістить вам слово Боже, для вашого спасіння звершує святі таїнства, через які ми освячуємося.
Пастир, як батько, має право всіляко прищеплювати добро своїм духовним чадам і лагідно, і суворо. Тому сприймайте зауваження пастиря, як настанови батька. Цілющі ліки не завжди бувають приємні й смачні, але зате дієві.
Звичайно, пастирі не ангели ? теж люди грішні. Св. Тихон на людське зауваження про гріховне життя пастиря відповідає так: ?Дехто каже: священик недобре живе. Але що тобі до цього? Ти за нього не будеш відповідати Богу, а він за тебе буде. Так ти молися за нього. Він теж людина і може згрішити. Добре навчання сприймай, а худої справи не повторюй. Пастиря слід любити як батька, почитати як учителя, що веде до спасіння, і вдячність до нього мати за його труди?. Хто не поважає пастиря, той не поважає Самого Іісуса Христа (Лк. X, 16; 1 Сол. IV, 8; Зах. II, 8).
Тому св. апостол Павло, зображаючи значення священного сану, і просить християн бути шанобливими й вдячними до пастирів. Він говорить: будьте і ви шанобливі до пастирів, що присвятили себе служінню святині й спасінню християн (1 Кор. XVI, 16) і шануйте пастирів, віддаючи їм перевагу перед іншими, з великою любов?ю за діло їхнє (1 Сол. V, 12). Той, хто навчається слова ? проповіддю про Христа й благочестя, говорить св. апостол, хай ділиться з наставником усяким добром (Гал. VI, 6).
Сам апостол Павло дуже цінував працю своїх помічників (наприклад Тимофія) у проповіданні Євангелія; хвалив їх і прославляв їх у своїх посланнях різним Церквам (1 Кор. IV, 17); напував і годував їх на свої кошти (Діян. XX, 34) і доручав їх такій самій любові християн.
В. 16. Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу.
У чому ж ми повинні й можемо наслідувати апостола? По-перше, у добросердому заради Христа перенесенні всяких нещасть і злигоднів, сприймаючи все це і як покарання за наші гріхи (Прем. XI, 17), і як ліки від гріха (Ос. VI, 1?2), і як необхідне випробування вашої віри й знак особливої Божої любові до нас (Євр. XII, 6; Притч. III, 11?12).
По-друге, ми можемо наслідувати святого апостола Павла в працьовитості. Ця чеснота ? велика сила в житті. Без праці: а) багато хто не міг би існувати (Бут. III, 19); б) не уникли б тяжких гріхів через ледарство (Сир. XXXIII, 28). Праця нам призначена Богом ще в райському житті Адама як добра спасенна справа, а після вигнання з раю ? і як постійне нагадування про гріхопадіння, засіб до покаяння, і як покарання за гріх. Хто ж з нас може чим-небудь вибачати свої лінощі, своє ледарство? Апостол вчить: кожний працюй, роблячи своїми власними руками корисне, щоб було з чого подавати тому, хто у злиднях (Еф. IV, 28). Отже, трудитися потрібно не тільки заради себе самого, але й заради ближнього.
По-третє, ми повинні наслідувати святого апостола й у старанному виконанні кожним з нас своїх обов?язків.
Нарешті, по-четверте, кожний з нас повинен дивитися на священний сан так, як дивиться на нього св. апостол, у тому, що пояснюється тепер, минулому і наступному тижневому апостольському читанні на літургії: ми, говорить св. апостол, співпрацівники Божі (1 Кор. III, 9). Кожен повинен розуміти нас, як служителів Христових і будівничих таїн Божих (1 Кор. IV, 1). І сам Христос сказав про Своїх священнослужителів: Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає (Лк. X, 16). Хто вас приймає, той Мене приймає (Мф. X, 40). Хто має вухо, нехай чує, що Дух Святий говорить Церквам, тобто нам, християнам (Одкр. II, 11).
 

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ