Тиждень 12-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

26.08.2012

Євангеліє 

(Мф. 19, 16?26)

Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? ? з такими словами в нинішньому Євангелії звертається до Іісуса Христа багатий юнак. Звертання ?учителю благий? ? звичайне привітання рабинів іудейських тими, хто хотів просити в них поради або повчання. Юнак намагався дотримувати всіх заповідей і приписів закону. Книжники й фарисеї, звичайно, напоумили його, що людина спасається власними законними ділами; однак же він не був спокійний, не задовольнявся виконанням законних приписань, бажав більшого. От він і запитує Іісуса Христа, що б йому зробити ще особливо доброго, щоб мати життя вічне, тобто спастися, увійти в Царство Небесне. Юнак думав, що йому будуть указані які-небудь особливі заповіді, що приписують які-небудь особливі чесноти. Але Іісус Христос повторює йому десять заповідей про ставлення до ближнього.
Все це я зберіг від юності моєї, ? говорить юнак. Відповідь ця показує, що юнак ставився до виконання заповідей закону цілком поверхово, не розуміючи самого духу заповідей і нескінченного завдання заповіді про любов. Інакше він не міг би сказати, що виконав усе це від самої юності, тому що людина не може виконати цього у всій повноті й глибині ? це завдання нескінченно велике й висока. Не так, звичайно, думали фарисеї його часу, ці всенародні вчителі, які пишалися власною праведністю, і думали, що вони все вже зробили й не залишається в них уже нічого недокінченого.
Коли хочеш бути досконалим (тобто таким, який для одержання життя вічного не має вже нічого незавершеного, йому нічого не бракує, для якого немає ніяких перешкод у досягненні життя вічного), ? говорить Христос юнакові, ? піди продай добро твоє і роздай убогим. Юнак похвалявся, що він виконав заповіді закону. Закон же вимагав, щоб він любив ближнього свого, як себе самого, і любив Господа Бога свого найбільше. Господь і говорить юнакові, що якщо він насправді має таку любов, або навіть якщо тільки прагне мати її, якщо любить або прагне так любити Бога й ближнього, як вимагає закон, ? він повинен присвятити Богу й ближнім і себе самого й усе, що має, отже, і всі багатства свої. І будеш мати скарб на небесах ? така нагорода за пропонований подвиг. Але виявилося, що багатство було ідолом юнака, він був немов невільником багатства й заради нього він залишив навіть Христа і сумний відійшов геть.
Тяжко багатому ввійти у Царство Небесне, ? сказав Христос. Небезпека багатства в справі спасіння або морального вдосконалювання лежить не в самому багатстві, а в тому, що грішній природі людини воно представляє безліч спокус і перешкод до виконання вимог закону й волі Божої, коли людина захоплена ним. Щоб показати, що це діло неможливе або надзвичайно важке, Господь використовує відоме на Сході й донині прислів?я про верблюда.
Хто ж може спастися? ? у здивуванні запитують учні, по досвіду знаючи, що всі люди схильні до багатства й придбання. Іісус лагідно заспокоює їх, говорячи, що якщо людям самим по собі неможливо звільнитися від язви користолюбства, то за допомоги благодаті Божої усе можливо...
Чи можлива для нас нині некорисливість? Умови нашого життя такі, що ми не можемо забувати про завтрашній день, не можемо не піклуватися про придбання собі майна й засобів для забезпечення нашого існування. Це й не потрібно. Зміст слів Господа, зміст неминущий за всіх часів, той, ? щоб людина, що піклується про своє земне благополуччя, не забувала, що вона тільки гість на землі, мандрівник і прибулець на самий короткий час. А тому й піклування його про блага життя не повинні заслоняти собою головної мети існування на землі ? готування себе для Царства Божого. Трудіться, працюйте, але ніколи в турботах про це не забувайте, що, можливо, завтра ж або післязавтра Господь призве вас до Себе в горній світ... Будемо ж пам?ятати слова Спасителя: Не збирайте собі скарбів на землі... Збирайте ж собі скарби на небі? бо де скарб ваш, там буде й серце ваше (Мф. 6, 19).

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол 

(1 Кор. XV, 1?11)

1. Звіщаю вам, браття, благовістування, яке я благовістив вам, яке ви і прийняли, в якому і утвердилися,
2. яким і спасаєтеся, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам, коли тільки не марно увірували.
3. Бо я передав вам спочатку те, що й сам прийняв, а саме: що Христос помер за гріхи наші, за Писанням,
4. і що Він був похований, і що воскрес на третій день, за Писанням,
5. і що явився Кифі, потім одинадцятьом;
6. потім явився більш як п?ятистам браттям одночасно, більшість яких живуть і донині, а деякі й померли;
7. потім явився Якову, також усім апостолам;
8. а після всіх явився і мені, мов якомусь виродкові.
9. Бо я найменший з апостолів і недостойний зватися апостолом, тому що гнав Церкву Божу.
10. Але благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною.
11. Проте чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і ви так увірували.

Ще й ще апостольське читання з послань до коринфян. Із цих послань частіше й більше, ніж з інших читається на Божественній недільній літургії протягом року.
І не дивно, тому що життя коринфських християн розкривалося як по світлим, так і темним сторонам повніше, скоріше, ніж в інших християнських громадах; і риси їх особливо похмурого життя найчастіше застосовні й до кожного часу. У них, наприклад, були партії через відмінність переконань? А де їх немає? У них жінки незадоволені були своїм жіночим положенням ? те саме буває й нині; у них були в силі хвастощі й марнославство вбраннями (1 Кор. XI, 5?6) ? те ж і нині; у них любили позовні справи (1 Кор. VI, 4) ? те саме помітно й тепер. У коринфян любили за столом поїсти й попити досита, і іноді порушувалася благопристойність навіть у храмі або на вечері любові (1 Кор. XI, 17?22) ? те ж повторюється й тепер. У коринфян було багато лжевчителів (1 Кор. IV, 15) ? чимало й нині; у них висловлювалося невір?я в загробне життя, у воскресіння мертвих, і навіть відкидалося воскресіння Самого Іісуса Христа. А хіба в наступні століття християнства, хіба й нині не бродять ці ж думки? Хіба тепер вони не обурюють душі християнські?..
От і св. апостолові Павлу наприкінці 1-го свого Послання, або листа, до коринфян довелося нагадати їм про головне вчення християнське й настійно умовити з батьківською любов?ю не захоплюватися псевдовченнями, що лестять чуттєвості, не відпадати від віри, тому що неважко похитнутися в переконаннях, особливо якщо моральне життя не таке вже й чисте.
У Коринфі дехто підозрював воскресіння Іісуса Христа з мертвих, говорили, що навряд чи воно й було. Але вчення про воскресіння Христа, православні християни, є основою в справі нашого спасіння. Якщо Христос не воскрес, то, виходить, Він і нас із Собою не воскресив; виходить, Він і не Спаситель; виходить, Він і не Син Божий ? Всемогутній; отже, і віра наша, і наші моральні подвиги, засновані на вірі в Христа ? даремна праця, марна боротьба добра із гріховними потягами нашої природи. Якщо Христос не воскрес, отже, і ми не воскреснемо для блаженного життя. Так до чого ж нам тепер томити, морити себе, страждати за чистоту наших переконань? От до яких думок приводить один сумнів у воскресінні Христа.
Апостол, знаючи цей сумнів у коринфянах, пише їм не як батько, а як їхній друг, як брат.
Гл. XV, 1. Браття, я й тепер письмово звіщаю вам благовістування про Христа, Його Божество й Людяність, яке я вже благовістив вам усно, живучи серед вас і упорядковуючи Церкву з вас. Тоді це благовістування про Боголюдство Іісуса Христа, про Його спокутну смерть і спасенне воскресіння ви і прийняли; у ньому ви й утвердилися не тільки від моїх слів, але й багатьма справами, чудесами й чудесними дарами Духа Святого (2 Кор. XII, 12).
В. 2. При цій твердій вірі ви й спасаєтеся, здобуваєте собі спасіння і неодмінно здобудете його, якщо дотримуєтеся того слова так, як я благовістив вам. Виходить, тверде збереження апостольського вчення й життя під впливом його служить запорукою спасіння. Виходить, ми, православні, щасливі, що свята наша Церква від самих апостолів через їхнє спадкоємство строге опікує святе, чисте християнське вчення й переказ. Під покривом її, нашої Матері-Церкви, нам спокійніше, безпечніше, радісніше влаштовувати своє спасіння, ніж багато мудрувати на вимогу різних думок і положень, по стихіях миру цього, а не в Христі. Потрібні нам тільки слухняність вченню й уставам святої Церкви, і життя наша піде рівно, у терпінні; дух наш зміцниться серед безладу і неправд і не відторгнеться від тієї Церкви, у якій ми з перших днів наших постійно отримуємо освячення й моральну підтримку.
Недобре тим душам, які легковажно прийняли віру й тримаються її до певного часу, до першої нагоди, яка спокушає помисел або чуттєвість. Ті чи не марно увірували, подібно деяким захопленим коринфянам. Такі люди по імені християни, а по думці й життю бувають часто невірними Христовому вченню.
І чому, через що іноді збуджується й живе у декого сумнів у воскресінні мертвих, у загробному житті й у спасенності Христового вчення? Передусім ? від слабкого, початкового розвитку релігійного почуття й віри в Промисел Божий, всеблагий і правосудний. По-друге ? від лихого товариства богохульників; по-третє ? від обмеженої освіти й розвитку думок тільки в області зовнішньої природи. А по-четверте ? головним чином, від злого, розбещеного серця й волі. Людині, яка загрузла в гріхах, важко, дуже важко усвідомлювати відповідальність, яка очікує на тому світі. От вона і починає себе заспокоювати, що за труною нічого більше не буде; що вічного життя немає; що душа людська є не що інше, як пара, газ (Прем. II, 2?4). І здебільшого невір?я виникає з розбещеної волі. Тут йому ґрунт; тут воно й пускає коріння і пагони. Так було й у безпутному Коринфі! Помисли невір?я прокралися у християнські душі коринфян. А св. апостол учив їх не тому.
В. 3. Бо я, живучи серед вас, передав вам спочатку те, що й сам прийняв від Христа, що явився мені, як саме основне вчення, саме те, що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, згідно з писанням пророків (Дан. IX, 26; Зах. XII, 10), і що Він, умерши дійсно, як людина був похований,
(в. 4) не тайкома, але при Йосифі й Никодимі, при мироносицях з дозволу Пілата, і що Він воскрес на третій день, за Писанням (Пс. III, 8; XV, 10). Отже, коринфянам треба уже через це твердо вірити тому, чому вчив апостол Павло. Він говорив не від себе, але за одкровенням від Самого Іісуса Христа (Гал. 1, 11?12); і до того ж ще задовго до Різдва Христового було відомо про смерть, поховання й воскресіння Христове. Але ці два докази апостола своїми запевненнями, прадавніми пророцтвами не для всякого могли бути переконливі.
Св. апостол засвідчує в дійсності воскресіння Христового очевидцями воскреслого Господа, живими свідками.
В. 5. Я передав вам тоді ж, із самого початку мого знайомства з вами, що Христос після воскресіння явився Кифі (Лк. XXIV, 34) і потім одинадцяти апостолам (Ін. XX, 26).
В. 6. Потім явився більш як п?ятистам браттям ? учням Христовим ? одночасно (Мк. XVI, 7), більшість яких живуть і донині, а деякі спочили, відійшли у вічний спокій для вічно блаженного життя (Ін. XI, 25). Апостол уподібнює смерть сну, за яким буває пробудження з новими силами для діяльності.
Є живі свідки, що бачили Господа воскреслим; що може бути переконливіше? І однак же людям маловірним і цього свідчення було замало. Так і нині є люди, що не вірують у нинішні чудеса, хоча є живі свідки чуда, що самі на собі випробували його або бачили чудесно зцілених, які, наприклад, не володіли ногами, зовсім розслаблених кілька років, біснуватих, сліпих та ін. Про таких людей сказані пророчі слова, не раз висловлені й Христом. Ці люди очі мають і не бачать, вуха мають і не чують; а все через те притупилися їхні почуття, що озлобилося серце їх і затьмарився їхній розум (Іс. VI, 9?10; Мф. XXIII, 14).
В. 7. Потім воскреслий Христос явився Якову, також усім апостолам, тобто 70-ти й іншим, перед самим вознесінням Своїм (Лк. XXIV, 50 і далі; Діян. I, 4 і далі). У це явлення Господь дав їм обіцянку послати Духа Святого й повелів їм не відлучатися з Єрусалима доти, поки не одержать Духа Святого. У це ж явлення Господь із гори Елеонської і вознісся при численних Своїх учнях (Діян. I, 9).
В. 8. А після всіх явився й мені, мов якомусь виродкові. Господь являвся Павлу не раз. Спершу на шляху в Дамаск (Діян. IX, 3?17), а потім явився йому в Коринфі у важкі хвилини його проповіді громадянам Коринфа (Діян. XVIII, 9?10).
Апостол називає себе виродком, тобто особою незрілою, невартим такий високої честі, останнім із усіх смертних. Це говорить св. Павло більше через смиренність.
В. 9. Бо я найменший з апостолів і, як я вважаю, недостойний зватися апостолом. Чому так? Тому що я, говорить апостол, гнав Церкву Божу. Святий апостол Павло нерідко нагадував про свою недостойність для того, щоб більше прославити Божу благодать, що проявляється в ньому. Якщо ж я апостол, говорить Павло, і труджуся, і упорядковую громади вірних, то тут діє не моє знання й ретельність, а благодать Божа, що обрала мене своїм знаряддям.
В. 10. Благодаттю божою я є те, що є, тобто і апостол, і чудотворець. І благодать Його в мені не була марною, бездіяльною, непотрібною; ні, я більш усіх, більш кожного з апостолів, потрудився. Правда. Ніхто не обійшов такого великого простору у світі, як Павло; ніхто стільки не написав послань, скільки він; про чудотворну його силу відомо, що його хустки й пояса, будучи накладені в Ефесі, дарували зцілення біснуватим (Діян. XIX, 11?12). Ні про кого з апостолів не відомо, щоб хто з них пережив стільки скорбот і нещасть, скільки апостол Павло. Він одного разу говорить про себе: я думаю, що я ні в чому не менший від великих апостолів (2 Кор. XI, 5). Вони Христові служителі? І я. Я значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у в?язницях і багаторазово при смерті. Від юдеїв п?ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській; багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті. у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, в постах, на холоді і в наготі? Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю. (2 Кор. XI, 23?27, 30).
Але й при всіх цих стражданнях і нещастях, що їх він витримав терпляче, із прославлянням Бога, св. апостол собі не приписує ніякої заслуги, а всю цю великодушність приписує дії благодаті.
Правда, потрудився я більше за них усіх: тільки не я, сам по собі один, а благодать Божа, яка зі мною, яка й збуджувала, і підтримувала, і втішала мене серед праць і лих життєвих.
Бачите, православні, як велика смиренність у св. апостолові. Недоліки він приписує собі самому, а чесноти не собі, але Богу.
?Чуючи це, будемо й ми недоліки свої відкривати, а про чесноти умовчувати. Якщо ж зажадають обставини, то будемо говорити про них скромно й усе приписувати благодаті, як робить апостол. Колишнє гріховне своє життя він зображує докладно, а все наступне в його християнському житті приписує благодаті Божій, щоб у всьому показати людинолюбство Бога, Який спас такого грішника й, потому, зробив його таким праведником.
Тому нехай ніхто з порочних не втрачає надії й ніхто з доброчесних не покладається на себе; але нехай останній буде обережний, а перший ревний. Тому що як безтурботний не може встояти в чесноті, так і ревний не може бути безсилим до запобігання порокові?. При благодаті Божій і тяжкий грішник повстане, виправиться й зробить чудові справи; а при одній самовпевненості й невір?ї в Промисел Божий, і нерозкаяності ? справи й життя не підуть так щасливо, спокійно, як при смиренній вірі в нього.
Саме душу смиренну благодать і відвідує. Вона ? надприродна сила Божа, незаслужена милість Господня ? почила на перших проповідниках віри Христової, тобто апостолах. Усі вони, і раніше покликані на апостольське служіння, і пізніше покликані, як Павло, сподобилися Духа Святого, кожний у міру віри й сил, і по потребі оточуючих людей; усі вони богонатхненні, непогрішні знаряддя Духа Святого, провіщають істину у світі. Тому віруючий, слухаючи того або іншого апостола, однаково сприймав одну істину Христову. Усі апостоли із великою силою свідчили про воскресіння Господа Іісуса Христа (Діян. IV, 33). Ось тому й св. апостол Павло сказав коринфянам: я проповідую вам чи інший апостол, усі ми діємо по благодаті Духа Святого, і добра дія при проповіді на ваше серце є не наша заслуга, а плід Духа Святого.
В. 11. Отже чи я, пізніше інших покликаний на апостольське служіння, чи вони, тобто апостоли, раніше мене покликані до сього, ми так істинно, вірно проповідуємо Христове вчення, і ви так увірували із самого початку, не захоплюючись іншими вчителями й не допускаючи в себе сумніви в найголовніших істинах Христової віри, наприклад, воскресіння Христа, спасенність віри в Нього, воскресіння наше, загробне життя.
Отже, браття мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди збагачуйтесь у ділі Господньому, знаючи й постійно пам?ятаючи, що труд ваш не марний перед Господом (1 Кор. XV, 58). Віруйте міцно в Господа нашого Іісуса Христа воскреслого й спасетеся ви й домашні ваші (Діян. XVI, 31).

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ