Тиждень 13-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

02.09.2012

 Євангеліє

(Мф. 21, 33-42)

Євангельське читання пропонує нам притчу Христову про злих виноградарів, які, отримавши від хазяїна влаштований виноградник, не захотіли віддавати вчасно плодів його посиланим до них рабам і били, і вбивали останніх; потім, коли хазяїн прислав до них сина свого з надією, що посоромляться сина мого, простягнули свою зухвалість до того, що вирішили убити сина-спадкоємця, щоб оволодіти його спадком; і, схопивши його, вивели геть з виноградника і убили. За вироком слухачів притчі, хазяїн лиходіїв цих покарає їх злою смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди, вчасно. Іісус Христос підтвердив цей вирок, пославшись на стародавнє пророцтво про камінь, який відкинули будівельники, але який зробився главою кута, бо це - від Господа.
Загальний зміст притчі зрозумілий для нас, як зрозуміли його і слухачі Христові. Виноградник - це обране Богом суспільство людське, Ізраїль, який насаджений, захищений і керується продуманим піклуванням за посередництва закону (огорожа), жертв (точило), храму (вежа). Але цей виноградник не залишений сам по собі. Він має приносити плоди хазяїну - життя добре і праведні справи. Обробляти виноград поставлені робітники - керівники. Горе тим вождям народним, які, забувшись, привласнюють собі надбання Боже; не волю Господа творять, але шукають здійснення своїх жадань. Воля Господня здійсниться, але ті, що зневажають її сильно постраждають. Так, вожді стародавнього Ізраїлю, забувши, що їм на зберігання і обробіток відданий народ єврейський, творили свою волю, б'ючи пророків Божих, і довершили своє противлення Богові, прикувавши до хреста Сина Божого, маючи намір у своїх руках утримати надбання Боже. Але камінь, знехтуваний цими будівельниками долі народної, - Христос - став главою кута: Він створив Свою Церкву, з огорожі якої виганяються ті, що опираються Йому. А виноград Свій, Він віддав іншим робітникам - керівникам.
Мова Христова про камінь є посиланням на 117-й псалом. У цьому псалмі Давид дякує Богові в храмі після позбавлення влади ворогів своїх. Держава єврейська порівнюється там з будівлею, будівельниками якої були Саул і старійшини. Камінь, від якого вони відмовились, був Давид, якого потім Сам Бог поклав на перше місце, зробивши царем і переможцем.
З цієї притчі і для нас повчання. Тепер ми складаємо надбання Боже - Божий виноградник, нам передали промисельні турботи, щоб ми приносили плоди - життя богоугодне, за Божими заповідями. Від Бога поставляються робітники - керівники, керівники: це наші духовні пастирі, під керівництвом яких підв?яжемось виконувати волю Божу, щоб уникнути такої злої долі, яку приготували для себе злі виноградарі з притчі Христової. 

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол

(1 Кор. XVI, 13-24)

13. Пильнуйте (не спіть), стійте у вірі, будьте мужні й непохитні.
14. Нехай усе у вас діється з любов'ю.
15. Прошу вас, браття: ви знаєте родину Стефанову, що вона є започаток Ахаї, і що вони присвятили себе на служіння святим;
16. Будьте й ви шанувальниками таких і до кожного, хто сприяє і працює.
17. Я тішуся з приходу Стефана і Фортуната, і Ахаїка: вони для мене вашу відсутність заступили,
18. Бо вони мій і ваш дух заспокоїли. Шануйте таких.
19. Вітають вас церкви Азійські; вітають вас гаряче в Господі Акила й Прискилла з домашньою їхньою церквою.
20. Вітають вас усі брати. Вітайте один одного святим поцілунком.
21. Моє, Павлове, вітання власноручне.
22. Хто не любить Господа Іісуса Христа, анатема на нього, Маран-ата
23. Благодать Господа нашого Іісуса Христа з вами,
24. І любов моя з усіма вами у Христі Іісусі. Амінь.

Звичайно, коли хто з ким розлучається на невизначений час, то в останні хвилини розлуки ті, що розлучаються роблять один одному найістотніші розпорядження; нагадують найголовніші доручення, про які була мова раніше. Так і св. апостол Павло, написавши свій перший великий, багатозмістовний лист до коринфянам, в самому кінці його знову нагадує їм про головні їх обов'язки зважаючи на релігійні настрої в їх місті.
Усе це послання складалося з роз'яснень різнорідних питань про віру, її силу і слабкість, про любов християнську у застосуванні до різних обставин життя. А у кінці свого послання св. апостол говорить вже коротше про твердість у вірі і про любов християнську, взагалі. Ось про те наказ апостола :
Гл. XVI, 13. Братія, не спіть же, не спіть, не дрімайте, бережіть себе самих; навколо вас багато злодіїв і розбійників, і найманих псевдовчителів, що шукають де б пролізти; уважно охороняйте святиню серця свого.
Стійте ж у вірі. Будьте вірні тому Христову вченню, яке чули від апостолів Христових, яке свято зберігається в Церкві Православній через вірних пастирів її.
Стійте у вірі: чи можливо зупинитися у вірі, чи можливо стояти всьому світу на тих істинах віри, які заповідані нам вісімнадцять віків тому? Час, говорять, надає своє повчання; бувають з роками нові відкриття, дослідження, іноді нові думки або цілі напрями нових думок, неочікуваних, не передбачених нібито раніше. Наприклад, нині говорять, що світ існує не восьму тисячу років, а вже десятки мільйонів років, так що і цифр таких для вимови немає.
Чому ж так думають? А на підставі пластів в землі. Ось деякі вчені стали вважати, що такий-то пласт землі міг утворитися не інакше, як через тисячі років; для іншого пласта потрібні десятки тисяч років, а для іншого - тільки сотні років. І за цією думкою споруджується цілий ряд літочислень: одні вчені говорять, що світ стоїть більйони років, інші, поскромніше, визначають мільйонами або десятками тисячоліть. Самі вчені ще не домовились, скільки покласти тисячоліть. А уся ця плутанина походить від того, що в утворенні пластів землі хочуть бачити тільки дію самої природи з її, частково вже помічених, законів, а про Самого Винуватця, що дав ці закони, замовчують. Сили природи звідки прийшли до неї? Не сама ж видима природа дала собі сили! Ми у світі не бачимо нічого такого, що б отримувало буття саме по собі, без причини, від самозародження, як деякі буреслови припускали нещодавно. Для Творця ж природи, для Всемогутнього дати пластам таку або іншу щільність і прекрасне розташування коштувало тільки одного слова і однієї миті. Він сказав - і збулося, повелів Він - і все прекрасним чином створилося (Пс. СХХХХУШ, 5). Справедливо свого часу сказала одна розумна людина при погляді на чудовий Божий світ: "Є багато, друг Гораціо, в природі такого, про що і не снилося нашим мудрецям". І навіть неможливо виміряти усю велич всесвіту нашими людськими силами і засобами.
А з іншого боку, чи багато прибутку для питання про порятунок душі від того, якщо вона дізнається, що світ видимий існує не восьму тисячу років, а більше? Саме до таких небіблійних питань та повчань відносяться і думки про безумовну свободу (лібералізм, анархізм), про рівність статей (емансіпація), про шлюбне життя, майнове спілкування (комунізм), про замогильну долю людини, нібито не таку, як про неї написано в слові Божому (спіритизм). Таких думок і навчань у світі так само багато, як гадів в морі; їм і числа немає (Пс. СШ, 25).
Але при цьому найкраще для людини стояти, як на тихій пристані, на скелі берега - на вірі Христовій. У вченні євангельському, роз'ясненому апостолами, дійсно міститься усе необхідне для спасіння. У нім висловлені усі дієслова життя вічного. І тому достатньо для нашої душі вірувати в те, що всіює Христос через апостолів і св. Православну Церкву. Тому, православні християни, стійте у вірі православній, не захоплюйтеся різними сучасними повчаннями і вимогами - за цими сучасними думками, все одно як за модою, не вженешся. Не біда, що вас назвуть відсталими, несучасними, не цілком, а тільки односторонньо освідченими (ніби-то є всебічно досвідчені, такі, що поглинули усю земну мудрість!). Не біда, якщо нам не вдасться все, що оточує нас в області мистецтв, наприклад в театрах і музеях, оглянути. Адже не насититься око від зору, від розгляду всього у світі цікавого. Єдиною є, та й завжди буде, на потребу - це віра Христова, так чудово прикрашена обрядами в Церкві нашій, що так різнобічно пояснена апостолами і св. отцями впродовж віків.
Людина при вірі істинній, незважаючи на спокуси, що оточують її, або життєві, історичні перевороти, стоїть неураженою, твердою, подібно до скелі серед бурхливих хвиль або подібно до керманича, що тримається за якір. Небезпідставно якір вважається оплотом серед бурь і символом надії та віри.
Продовжуйте ж стояти у вірі, люди, слухняні Православній Церкві; встійте у вірі, що коливається; мужайтеся в ній, легкодухі, поступливі перед чужою думкою, особливо осіб, що мають або владу, або силу уявного знання. Затверджуйтеся, якщо ви легкодухі, прикладами людей, твердих у вірі і вченні Іісуса Христа, і умовляннями апостольськими. Із спокусниками і вільнодумцями даремно не витрачайте слів; віддаляйтеся від них, намагайтеся ясніше і краще пізнати свою віру, і, пізнавши її, вам не так страшно буде бачити спокусу і чути вільні розмови. А вільнодумців в Корінфі було немало.
Немало було у корінфських християн і партій різнохарактерних; вони керувались не духом Христовим, не духом любові, миру і взаємної поблажливості; що виникали через самозакоханість і підтримувалися почуттям гордості та високої зарозумілості, про це апостол вже писав коринфянам. І оскільки без любові, співчуття добра і поблажливого ставлення до немочі суспільство буває неміцне, то св. апостол у кінці послання нагадує про любов Христову, про істинну любов до ближніх як основу і силу усіх доброчеснот, як виконання закону (Рим. XIII, 8-10), як союзу досконалості (Кол. III, 14).
Ст. 14. Нехай усе у вас діється з любов'ю. Це означає: чи "Сварить хто, чи панує хто або служить, чи вчиться хто або учить - все, все має робитися з любов'ю, бо усе згадане в посланні зло серед корінфських християн пішло від зневаги до любові. Якби любов'ю не знехтували, то вони не гордилися б і не говорили б : я Павлов, я Аполлосов (1 Кор. I, 12); якби християнська любов була між ними, то вони, християни, не йшли б судитися до язичників, краще, не судилися зовсім; якби вона була між ними, то вони не зневажали б немічних братів, не розділялися б, не хвастали б, не присвоювали духовних дарувань". Тому все нині нам буває з любов'ю. А в нас самих любові, любові-то християнської замало.
Вдивіться у наше повсякденне життя. Чи багато в нас терплячості у поводженні з оточуючими нас рідними? Чи не часто ми робимо зауваження, вимагаємо негайного виконання наших бажань без жодної уваги до положення наших підлеглих? А нинішні суди чи не бувають завалені справами по зневазі честі, по образі, нанесеній не дією, а тільки словом? Хіба вже у буденному житті, при частих зіткненнях і при поривчастому характері або спішності у справах, можна постійно стримувати слово? І навіть зневагу словом не можемо вибачити! Що ж після цього у нас християнського, як можемо називати себе християнами? Один звук без духу, один цвіт без плоду? Ах, брати, брати, і все ж усе нам дається з любов'ю!
Чи треба нагадувати вам минулу долю християнства? Чи не проливалася кров християнська у боротьбі християнських народів між собою через ображену самозакоханість? Однак, дух всепрощення, дух терпимості і любові, що доходить до самопожертви, помічається трохи і нині. Для чого, через що суперечки, сварки, розбрати, потім розколи і боротьба? Чи доводять вони до добра? Чи не краще у мирі благо влаштувати своє життя - і сімейне, і громадське? Благословенний народ, що насолоджується миром!
Мир сприяє розвитку християнства та інших громадських сил - просвітництву, промисловості, винахідництву і взагалі благоденствуванню народу. А при цьому, звичайно, в достатку зовнішньому народ більш охочим і співчутливішим буває до ближнього, ніж при своїх власних недоліках. Отже, якщо любов до Христа - Джерела добра - охоплює серце людини, тоді він намагається сам відшукати шлях до добра або скористатися підходящими обставинами для доброчесності. Тому і св. апостол, звертаючи коринфян до любові, вказує і на осіб, більш за всіх гідних такої любові, співчуття та поваги.
Ст. 15. Прошу вас, браття: ви знаєте родину Стефанову, що вона є за початок вірі та благочестю в Ахаї, і що вони себе і своє майно цілком після прийняття християнства присвятили себе на служіння святим, тобто православно віруючим. Сім'я Стефанинова завжди була гостинна. Вона перш за всіх в області Ахаї, де столицею був Корінф, увірувала в Христа. Мало того, вона твердіше і краще за всіх засвоїла християнство, і вела життя благочестиве, та віддала себе на служіння ближньому; приймала у себе в будинку задарма, годувала за свій рахунок християн-богомольців або тих хто подорожував у своїх важливих справах. І, що особливо заслуговує уваги, так це те, що вона таке життя обрала собі назавжди.
Отже, через ці чудові риси в усій Ахаї сімейство Стефаниново мало найбільшу повагу. Але, ймовірно, і тоді воно не уникнуло заздрощів, пересудів, різнорідного злого наклепу за свою доброчесність; засуджувалося у лицемірстві, святенництві. Таке явище зустрічається і нині. Почни людина, що нещодавно жила не краще, не чистіше, не святіше за інших, - почни вона каятися у гріхах, виправляти життя, уникати поганого колишнього суспільства, ходити частіше в церкву і доброчесно жити, її одразу ж назвуть ханжею, пустосвятом і надовго затаврують цими іменами. Зліше стануть відноситися до його розмов з різними особами, іноді бувають готові підслуховувати його розмови, стежити за поглядом, візитами та відвідуваннями. І кому ж яка справа до нього? Але злість вже не розбирає ні засобів здійснення мети, ні розумного відношення до людини, що взялася за розум і творить собі порятунок. Те ж було і з сім'єю Стефаниновою. Тому св. апостол і спонукає слухачів та читачів посланням до любові і закликає до поважного ставлення щодо сім'ї Стефанинової.
Будьте і ви шанобливі до таких. Слухайтеся їх слів. Наслідуйте їх і допомагайте робити добро. Сприяйте і грошовими пожертвуваннями, і тілесним служінням; спілкуйтеся з ними, щоб полегшити їм працю, бо якщо вони матимуть співробітників, то доброчесні справи простягатимуться на більшу кількість людей. Коріться таким та їх запрошенням до благодійності, і не тільки їм, але будьте шанобливі і до всякої людини, що сприяє їм у розвитку та зміцненні любові до ближнього і піклуванні про тих, хто цього потребує. Виявляйте повагу до трудящих разом з сім'єю Стефаниновою на терені громадської благодійності.
Бідність і хвороба - це два бичі громадського життя; отже, мають бути усуненими в народі громадськими ж силами. Здорові і багаті! Допоможіть бідному і хворому. І слава богу, що у нас на Русі нині виникають суспільства за суспільствами з цілями благодійними. Їм треба виявляти і повагу, і справжнє співчуття.
А чи знаєте ви, як прикро буває бачити байдужість осіб до загальної доброї справи, до установи, наприклад, учбового закладу, наче він необхідний тільки для тих, хто засновує його...
Ст. 16. Будьте ж шанобливі до всіх таких і до всякого сприяючого та трудящого в загальнокорисній справі, які, наприклад, були при Павлові - Стефан і його супутники, що принесли до Павла в Ефес немало питань і подиву від корінфських християн. Ці три представники з Корінфа по любові до своїх городян залишили місто, сім?ї і відправилися у далеке місце - в Ефес. Навіщо? Для того, щоб роз'яснити релігійні питання, що займали, а іноді і хвилювали християн в Корінфі. Спонукав їх і шлях не легкий.
З яким почуттям апостол Павло міг прийняти їх, як не з почуттями радості, як дорогих гостей з далекої країни і притому що прийшли з питання щодо порятунку душі і про життя християнське? Приємно батьку чути розумні, допитливі питання сина. Так, і навіть більш радісно, було і св. апостолові бачити та слухати трьох коринфян. Апостол говорить:
(ст. 17) Я тішуся з приходу Стефана і Фортуната, і Ахаїка: вони для мене вашу відсутність заступили; з ними як вашими представниками я побачився, поговорив і нібито з усіма вами бачився.
Ст. 18. Бо вони мій і ваш дух заспокоїли. Тому що повідомили мені щиро точні відомості про ваше життя; представили мені ваші питання, які їм були роз'яснені мною. В одних з вас я бачу твердість і ревність за вірою, в інших слабкість, але разом і бажання бути твердими. Чутка про цю слабкість тривожила люблячу душу апостола Павла. Але прийшли з Корінфа люди, розповіли усе як є і заспокоїли дух св. апостола. Ці ж три особи мали заспокоїти і дух коринфян, тому що повинні були доставити їм вірне роз'яснення питань, повідомити про полум'яну любов апостола до них грішних і таким чином поселити спокій таі бадьорість в сумні душі коринфян, що грішили. Шануйте і ви, християни, таких, будьте їм вдячні.
В останніх п'яти віршах свого послання св. апостол посилає корінфським християнам поклони і вітання від християн Малої Азії, з міста Ефеса, звідки він і писав Перше послання до Коринфян. Він говорить:
(ст. 19) Вітають вас через мене церкви Азійські; тобто церкви Малої Азії. Вітають вас гаряче в Господі, у дусі християнському, відомі у Коринфі за добротою Акила й Прискилла з домашньою їхньою церквою, тобто з усіма християнами, що збираються у їхньому будинку або їх сімейство (Рим. XVI, 4).
Ст. 20. Вітають вас через мене усі братии, тобто усі християни, що оточували апостола; християни із самого початку любили називатися братами, вірними, святими та іншими іменами.
Що ж означає це вітання або, як то кажуть, уклін? "Кланяйтеся тому-то", - говорять у нас; а по священному вираженю треба писати: вітайте. Що ж це означає? Вітання або уклін, що посилається через іншу особу або в листі, що виражає добру пам'ять про того, кого вітають, співчуття йому, єднання духу і взагалі ряд будь-яких побажань. Отже, вітання від Азійських Церков Корінфській радить коринфянам цінувати однодумність з іншими Церквами і любов до неї останніх. Тому, продовжує апостол коринфянам, Вітайте один одного.. поцілунком, але святим. Не яко Іуда цілуйте ближнього; виражайте вітання не за пристойністю тільки, не на словах або рухах(жестах) тіла, але самою справою доводьте один одному повагу, християнську, святу любов, а не цілування тільки губне; припиніть порожні сварки і розбрати.
Полюбіть як і раніше один одного та сповідуйте єдиного Визвольника Христа, не віддаючи перевагу одному апостолові перед іншим.
Ст. 21. Моє, Павлове, вітання власноруч підписую в цьому листі. А до цього св. апостол тільки говорив в листі, а писав його іншим. Для вірності ж і достовірності листа він сам підписав його, засвідчивши свою любов до коринфян і зводячи на них благословення Боже. Але у кінці свого листа апостол, закликаючи до єдиновірства, до миру, приєднав і загрозу:
(ст. 22) Хто не любить Господа Іісуса Христа, анатема на нього, Маран-ата, той буде відлучений від суспільства вірян за своє маловір?я, псевдовчення і неблагочестивого життя. І це збудеться неодмінно: маран-афа, тобто прийде Господь - Праведний Суддя - і кожному воздасть по справах. Злим людям тоді буде страшно і скорботно.
Ст. 23. Та буде ж з вами відтепер і назавжди благодать Господа нашого Іісуса Христа.
Ст. 24 І любов моя з усіма вами у Христі Іісусі. Амінь.
Пильнуйте ж і ви, брати; стійте у вірі православній, та буде у вас все - будь-яке слово або справа - з любов?ю християнською.
 

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ