Тиждень 14-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

08.09.2012

 
Євангеліє
(Мф. 22, 1?14)

Євангельська притча про шлюб царського сина зображає прикликання всіх людей у Царство Небесне ? Церкву Христову спасенну. Як притчовий цар на шлюб сина свого, так кличе Бог усякого на бенкет віри в ім?я Свого Єдинородного Сина. Але подібно тому, як у притчі перші звані гості, почесні громадяни, знехтували запрошенням, зробленим завчасно, і на останній заклик при початку бенкету відповіли відмовою, навіть образивши й побивши посланих до них царських слуг, ? так і обраний народ єврейський, століттями готувався до вступу в Царство Месії, а в останній момент не пішов на заклик Христа, у Його Церкву, попередньо зневаживши вмовляннями пророків Божих.
Розгніваний цар у притчі вбив нешанобливих громадян і місто їх спалив. Подібне перетерпіли й іудеї при руйнуванні Єрусалима. На місце недостойних раніше званих гостей скликав цар гостей з вулиці. Цим випадковим учасникам бенкету, мабуть, і дані були шлюбні шати. Такий був звичай, так інакше й не можна було б зрозуміти царя, що дорікнув одному з гостей, що ввійшов без цього шлюбного одягу.
Це скликання випадкових гостей зображує прикликання в Церкву митарів і грішників, а потім язичників. Однак для вступу в Церкву від кожного потрібно одягтися в шлюбний одяг, пропонований царем ? Богом. Це ? чистий одяг душі, обмитої благодаттю хрещення й відродженням приготованої на благі справи. Таке вбрання одягається на всякого, хто вступає в Церкву, знаком чого й у нас служить біла одежа новохрещеного. Але це одіяння душі вимагає опіки від самої людини, щоб бути чистим.
Зневажив шлюбними шатами один з гостей царевих, увійшов на бенкет, не маючи одіяння шлюбного, і був вивержений геть, засуджений на плач і скрегіт зубів. Так само не може залишитися учасником Царства Божого жоден хрещений, якщо своєю працею й ретельністю не буде оберігати в собі чистоти щиросердечної, якщо не буде піклуватися про здійснення добрих справ. Рятує Господь, приводить у Свій чертог усякого, але відбувається спасіння неодмінно за добровільної участі й сприяння самої людини. Мало ? тільки знати це, мало лише вірувати в Бога, сподіваючись, що Він Сам нас спасе, як і в нас говорять і дерзають учити деякі християни, які помиляються, ? сектанти; ні, потрібно, прийнявши вірою благодать Божу, самому потрудитися для свого спасіння, щоб ця благодать не пропала в нас.
Знав недбайливий гість із притчі, що потрібно бути на царському бенкеті в шлюбному одязі, одержав його, але не надяг. Крім недбальства й неуважності до благодійника-царя не було в нього причин до такої поведінки, тому й не міг він нічого сказати на перший, ще не грізний, але лагідний докір: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? І за те, що, знаючи, що йому робити потрібно, не зробив, ? він покараний. Так, виходить, і ми не можемо сподіватися лише на свою віру в Бога, але зобов?язані показати цю віру справами своїми.

Протоієрей Григорій Дьяченко
ПРОСТЕ ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

Апостол

(2 Кор. І, 21?24; ІІ, 1?4)

21. А Той, Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас, є Бог,
22. Він і поклав печать на нас, і дав запоруку Духа в серця наші.
23. Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,
24. не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.

1. Отже, я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.
2. Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?
3. Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо за всіх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.
4. Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас.

Святий апостол Павло наприкінці першого свого послання до коринфян повідомив їх, що йому бажано невдовзі бути в них (1 Кор. XVI, 5?6). Але, зважаючи на обставини й особливі спонукання, він не міг виконати своєї обіцянки найближчим часом. Людина припускає, а Бог розпоряджає. Вороги ж Павлові, бачачи, що Павло не виконав своєї обіцянки в точності, сталі говорити про нього, що він і взагалі не дотримує свого слова, ? говорить одне, а робить інше, та таке й вчення його: то вчить так, то інакше. Ось так ворожнеча любить із мухи робити слона, через один вчинок робити висновок про всю поведінку людини й чорнити її, хоча інше в його житті відбувається й по не залежних від нього обставинах або по спонуканнях добрих, але не відомих іншим.
Із приводу цих, пущених у Коринфі, пересудів, для підтримки добрих, довірливих християн св. апостол і написав другого листа до коринфян. Він заспокоює їх і в той самий час викриває злі язики й серця.
Він майже клятвено завіряє в щирості своїй, у чистоті й незмінності свого вчення: Вірний Бог, що наше слово до вас не було і ?так?, і ?ні?. Бо Син Божий, проповіданий, є завжди Один, є самосуща Істина; і, отже, ми серед вас під впливом Духа Святого говорили тільки одну чисту істину, яку і я, і ви в спасіння наше зберігаємо досі по милості Божій (2 Кор. I, 18?20).
Гл. I, в. 21. Той, Хто утверджує нас із вами у Христі своєю благодаттю, і Який помазав нас, дає нам вдосталь дарів Духа Святого є Господь Бог. Отже, у вченні й у збереженні істини ми забезпечені від омани. Господь наділив нас дарами Своїми подібно тому, як у Старому Завіті Він через помазання єлеєм давав потрібну силу Духа Святого царям, первосвященикам і пророкам.
В. 22. Він і поклав печать на нас, тобто Він у діях подарував такі відчутні й переконливі свідчення Своєї Божественної допомоги, як наприклад у чудесах, що всякий не упереджений, не злий повинен визнати в мені, ніби так говорить св. Павло, служіння апостольське або особливе моє посольство. Але як Господь вірний Своєму слову, так і посланників Своїх робить також вірними й постійними у вченні. Св. апостол і змушений був похвалитися: ви мене до цього змусили, говорить він; в мене ні в чому немає недостатку супроти найперших апостолів, хоч я сам і ніщо. Ознаки апостола в мені виявилися перед вами всяким терпінням, знаменнями, чудесами і силами (2 Кор. XII, 11?12). І Господь дав усім нам, а не тільки мені, запоруку Духа, тобто почуття благодатної дії, чуття істини в серця наші. Це відчуття в людях віруючих, що завжди живуть у страху Божому, зберігається майже постійно. Мир, тиша, благовоління до людей, прощення їх слабостей, відданість у волю Божу, терпляче перенесення скорбот і інших труднощів ? от усе це є доказом присутності благодаті Духа Святого в серцях наших. А саме таким, постійно богобоязливим і велелюбним до людей, і був апостол Павло. У багатьох же з нас, грішних, цей благодатний стан у серці не буває постійно й відвідує не часто: ми іноді відчуваємо в собі втіху, особливий неземний спокій під час або після молитви домашньої й церковної, або під час причащання Святих Дарів і після того кілька хвилин, або коли зробимо добро, особливо ворогу нашому.
Тоді нашій душі буває так втішно, так радісно. Сам Дух Святий, що радіє з нашої чесноти, негайно ж і нагороджує її, і сповіщає душі нашій про Себе благодатним миром. Такі благодатні стани в душі людини краще всяких слів запевняють у бутті Бога, у Його Промислі, в істинності християнської віри й не допустять душу просту зрадити істину.
Що ж стосується іншого звинувачення апостола ? у недотриманні ним своїх обіцянок, то і тут апостол з особливою ревністю охороняє свою честь пристойними спонуками.
В. 23. Бога кличу в свідки на душу мою, що... я досі не приходив до Коринфа не по слабохарактерності моїй, а, власне, жаліючи й люблячи вас, щоб, прийшовши раніше вашого виправлення від першого мого листа до вас, мені не вживати щодо вас і вашої впертості дійсну, отчу, апостольську суворість. Апостол не бажав показувати над коринфянами своєї влади й начальствування; він прагнув впливати на них силою любові. Він вичікував, яку дію матиме на них його перший лист: чи одумаються вони, чи виправляться. І для нього набагато приємніше було зустрітися в їхнім місті з коринфянами, що вже виправилися, ніж із упертими, легковажними й гордовитими. В останньому випадку життя апостола серед них могло б супроводжуватися таким же сумом, який він відчував у них і який тільки за допомогою Божою переніс у перше відвідування їхнього міста (1 Кор. II, 3). Навіщо ж іти на загальну скорботу й, можливо, не стільки корисну боротьбу в Коринф, коли через якийсь час, трохи згодом можна пожити в Коринфі при взаємній любові і єдності? Тому св. апостол так мудро й утримався від відвідування Коринфа, жаліючи коринфян. Потрібно й нам утримуватися від неприємних зіткнень; слабкий мир краще, очевидно, законної незлагоди.
В. 24. Я не кваплюся прийти до вас, тому що я не хочу показувати своєї влади над вашою слабкою вірою, яка іноді потребує суворого виправлення. Але мені приємніше бути учасником, сприяти радості вашій, а не свідком лиха і боротьби вашої з вашими ж лінощами й упертістю. Тепер і я разом з вами радію за вас: бо вірою ви тверді. Ви тверді вірою, тобто почасти укріпилися після мого листа до вас, як мене повідомили про вас, а також кращі з вас постійно залишалися твердими у вірі, незважаючи на навколишні спокуси й негаразди.
Гл. II, в. 1. Отже я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку, тобто зі скорботою для вас і для мене, доти, поки ви не виправитеся.
В. 2. Бо коли я засмучую вас, маючи на меті бути вам корисним, і сам у той же час сумую, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною? Хто втішить мене, якщо не ви, ? своєю дитячою слухняністю, своїм виправленням? Так батько або мати, засмучуючи своїх дітей, самі відчувають біль у серці не менше своїх засмучених дітей. І все це роблять для загальної користі, для своєї честі й для блага своїх дітей як суспільних діячів у сьогоденні або майбутньому.
В. 3. Те саме я і писав до вас; із цією метою й зробив вам у першому листі суворі докори й настанови, щоб ви до мого приходу виправили у вас безладдя, припинили чвари, об?єдналися любов?ю; щоб до мого приходу до вас мені не мати смутку, турботи від тих людей, з виправлення яких мені бажано було б і належало б радіти; бо за всіх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.
Бо я боюсь, щоб мені, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими я не бажаю вас бачити, також щоб і вам не зустріти, не знайти й мене таким, тобто строгим викривачем, вимогливим, караючим, яким ви не бажаєте мене бачити серед вас після довгої розлуки з вами; щоб мені не знайти у вас розбрату, заздрости, образ, пихи й іншого безладдя (2 Кор. XII, 20). Отже, від коринфян залежало бачити апостола таким або іншим. І тому що їм радісніше було бачити апостола добрим, радісним, а не сумним, то вони й повинні були виправитися; а св. апостол Павло готовий був чекати цього виправлення й відклав своє пришестя в їхнє місто до того часу, поки там не упорядкується життя християнське.
Наперед же й послав свій перший лист, суворий і викривальний. Але щоб коринфяни не подумали, що викриття ці були написані особою, що нібито має владу над їхньою вірою, з суворим докором, з обуренням, без усякого жалю до грішних, св. апостол, заспокоюючи дух коринфян і привертаючи їх до себе, пише:
В. 4. Не з обуренням, не як той, що владу має, не для того, щоб засмутити вас, писав я вам перший лист; ні, він написаний від великої скорботи й туги серця, серед багатьох сліз, пролитих при зображенні вашого безладу. Я писав до вас, власне, для того, щоб ви, пізнали мою батьківську надмірну любов до вас, під впливом якої я й повчав вас суворо. Зрозумійте ж, коринфяни, мою доброзичливість до вас; не засмучуйтеся моїм правдивим словом. Так, православні, і нині потрібно цінувати не стільки слово ласкаве, пестливе й ухильне, скільки слово пряме, яке декому здається різким, але зате добромисне, загальнокорисне. Правда ж завжди б?є у вічі. І ніж хірурга-лікаря біль спричиняє, але зате після буває виправлення тіла, полегшення недугів.
Не будемо й ми, православні, довіряти дурній поголосці про якого-небудь суспільного діяча, якщо бачимо або чуємо про його круті заходи в керуванні або про його сильні й строгі накази. Добромисність, любов до загального добра змушує бути строгим до тих, що шкодять суспільному благоустрою.
І дай Боже, щоб побільше було людей правдивих, чесних, працьовитих, що й говорять, і діють в ім'я загальної користі, щоб їх слова й заходи досягали цілей так само успішно, як досяг того св. апостол у Коринфі.

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ