Останні новини

Тиждень 21-й по П?ятидесятниці. Тлумачення Євангелія та Апостола

27.10.2012

Євангеліє

(Лк. 8,5-15)

Вийшов сіяльник сіяти сім'я своє; і коли він сіяв, одне впало при дорозі і було затоптане, і птахи небесні поклювали його; а інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, тому що не мало вологи; а третє впало у терни, і виросли терни і заглушили його; а інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід сторицею.

Сім'я - слово Боже. Як буває сім'я приносить не однаковий плід, а іноді і зовсім сохне або гине, так і слово Боже не завжди однаково сприймається душами людськими.

Першою перешкодою плідності слова Божого - неуважність, легковажність і безпечність. Є люди, у яких душа і серце, як велика дорога, відкриті для всіх навколишніх думок і вражень, для будь-якого марнослів'я і будь-яких спокус. Чи дивно, що всяка добра думка, будь-яке благе почуття глушиться і змивається нескінченним приливом нових вражень і відчуттів? Такі люди і в храм Божий заходять, але вони приходять тільки за звичаєм, наче для розваги, а не на живий відгук серця. Вони слухають або читають слово Боже, а потім після цього читають часто порожні, розтліваючі уяву книги. Недивно тому, що в серці такої людини не може укорінитися сім'я слова Божого: воно зневажається дрібними, іноді низькими швидкоплинними враженнями і мріями, як сім'я, що впало при дорозі. А інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, тому що не мало вологи... Це ті люди, у яких серце не зігріте і не пом'якшене істинною любов'ю до Бога і самозреченням. Тому слово Боже не може заглибитися і укорінитися в їх серці, зрости і принести плід. Так, наприклад, Ірод шанував Іоанна Крестителя, знаючи, що він чоловік праведний і святий, любив слухати його слово, багато в чому навіть корився йому, але коли Іоанн торкнувся тієї, що володіє пристрастю його серця і вимагав її зречення, коли сказав йому: Не належно тобі мати дружину Філіпа брата твого, - тоді Ірод заточив Іоанна у в?язниці, а потім дав веління відсікти йому голову.

А третє впало у терни, і виросли терни і заглушили його. Це ті люди, у яких турботи про матеріальний достаток заглушають слово Боже. Суєтна прихильність до земного -тимчасового наповнює і обіймає собою серце людини і пригнічує у ньому дію слова Божого. Ця прихильність може бути в рівній мірі властива не лише багатим, але й бідним; багатство саме по собі не перешкоджає порятунку, і бідність, з іншого боку, не полегшує порятунку. У бідного прихильність до земного може виявлятися в постійних турботах про здобуття добробуту, у безрадісній скорботі при невдачах, в заздрості до багатих, в наріканні і навіть хулі на Волю Божу.

А а інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід сторицею. Це ті душі, які щирим серцем і з живою завзятістю бажають і шукають свого порятунку. Вони, слухаючи або читаючи слово Боже, усім серцем вірують, що через нього розмовляє з ними Сам Бог. Вислухавши слово Боже, такі люди усім серцем зберігають його і у всьому поступають по заповіту Божому. У таких серцях слово Боже живе та діюче (Евр. 4, 12), воно повністью просочує людину: освічує його розум, тішить його серце і є найнадійнішою вказівкою для волі; через те і приносять благочестиві люди добрі плоди сторицею. Проси і гаряче молися, християнин, щоб Господь наділив твою душу грунтом добрим, здатним прийняти в себе насіння Божественних слів і принести сторицею від них плоди добрих справ!

Апостол

Гал. II, 16-20

16. Браття! Однак, дізнавшись, що людина виправдовується не справами закону, а лише вірою в Ісуса Христа, ми також увірували у Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою у Христа, а не справами закону; бо справами закону не виправдається жодна плоть.

17. А якщо, шукаючи виправдання у Христі, ми самі виявилися грішниками, ? то невже Христос є служник гріха? В жодному разі!

18. Бо якщо я знову споруджую те, що зруйнував, то сам себе вчиняю злочинцем.

19. Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я співрозп?явся з Христом.

20. І вже не я живу, але живе в мені Христос. А що нині живу у плоті, то живу вірою в Сина Божого, Котрий полюбив мене і віддав Себе за мене.

Перейнявшись євангельським духом, св. апостол Павло зрозумів надмірність, даремність і марність багатьох єврейських обрядів, відмовився від них сам, не нав'язував їх і іншим, наприклад своїм учням, і назавжди прийняв віру Христову. Саме про це він і говорить галатам в прочитаних нами віршах послання.

Гл. II, ст. 16. Браття! Однак, дізнавшись, що людина виправдовується не справами закону, а лише вірою в Ісуса Христа, ми також увірували у Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою у Христа, а не справами закону.

Що ж називається виправданням? І що це за справи закону, які не могли виправдати людину? Виправданням називається зізнання підсудної людини звільненої від кари, відновлення її колишніх прав і навіть винагорода її належною шаною. Такими підсудними, яким належало бути покараними, під клятвою, під гнівом Божим, були усі люди, що грішили до Христа.

У чому ж полягали ці справи закону, що не виправдовували людину?

У євреїв був закон повчальний, що зображував в десяти заповідях любов до Бога і до ближнього. Цей закон, як при Христі, так і після Його вознесіння не скасований, але піднесений і посилений, і навіть для християн завжди є обов'язковим. Він і для євреїв був обов'язковий і рятівний.

Євреї не скупилися на жертвоприношення. Вони приносили Богові в жертву відгодовану худобу, перед вівтарем у великій кількості проливали кров тельців, агнців і козлів. Євреї, окрім суботи, поважали й інші свої свята. Що ж Господь сказав їм? До чого Мені безліч ваших жертв? Надалі не несіть... дарів порожніх, тобто без серця, не зігрітих любов'ю до Бога і ближніх; паління ваше огидне для Мене; новомісячій і субот, святкових зборів ваших не можу терпіти. У той же час ви святкуєте і беззаконня. І коли ви простягаєте на молитві руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і скільки б ви не молилися, не послухаю вас. Ваші руки наповнені кров?ю. Омийтеся; приберіть лихі діяння ваші від очей Моїх; припиніть лиходіяти. Вчіться робити добро; любіть справедливість, зарадьте пригніченому, захистіть сироту, вирішіть справу вдови (Ис. I, 11-17).

Якщо євреї поводили себе таким чином при виконанні моральних законів, то можете судити, наскільки бездушно і в той же час як копітко, до дрібниць виконували вони зовнішні закони іншого роду - власне закони обрядові. Ці закони торкалися приношень в жертву тварин або хліба (Лев. VI). В цих законах вказано: які тварини придатні в жертву. Які частини з них на що слід вживати, чи усю тварину приносити в жертву або тільки частину її? Як і з чим приносити на вівтар цю жертву? Хто її готуватиме? Євреї це виконували до дрібниць. У законі сказано було, яких птахів і тварин можна вживати євреям у їжу (Лев. XI). Тварини розділені в законі на чистих і нечистих для підкреслення відмінності між євреям та язичниками як істотами нечистими. А євреї, навіть вже хрещені, які спостерігали закони Моїсеєві, з відразою дивилися на тих, хто споживав заборонене Моїсеєм, тоді як в Христовій Церкві вже не існувало відмінності між євреєм та язичником. То чи не час було євреєві відкинути ці справи закону, щоб жити вірою і любов'ю Христовою, щоб піклуватися більше про розвиток в собі морального почуття, любові до ближнього, ніж дорожити старовинними устоями і обрядами, що вже втратили силу і тільки вбивають пориви серця і розуму освіченого, розвиненого? Через те св. апостол Павло і говорить:

(ст. 16) і увірували у Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою у Христа, а не справами закону; бо справами закону не виправдається жодна плоть, жодна людина.

Чи врятують душу жертводавця великі пожертвування на храм Божий, на ризосховище або виключно тільки на дзвін, якщо пожертвувана велика сума беззаконно здобута із грошиків і копійок убогої братії, в той час, як остання заробляє на шматок хліба потом і кров'ю, з втратою здоров'я, з горем сім'ї і нужденністю; якщо значний пожертвуваний капітал жертводавця є плід обману, обміру, обважування, затримки або приховування чужих трудових грошей? Ні, наскільки б великими не були пожертвування на храм Божий або на дзвін, та якщо жертводавець не має любові до ближнього - користі йому, порятунку його душі немає і не буде. Говорив свого часу св. апостол Павло: якщо я роздам увесь маєток свій і тіло моє віддам заради Христа на спалювання, а любові до ближнього не маю, немає мені в тому ніякої користі (1 Кор. XIII, 3). Бог не потребує наших пожертвувань і підлабузництва; але Він Сам дає усім і всьому життя і дихання і все (Діян. XVII, 25). Він дає багатство людині, довіряючи їй потурбуватися про людей, особливо близьких по вірі і крові (Тал. VI, 10). Милості хочу, а не жертви (Ос. VI, 6), каже Бог.

Буває, що багаті роблять внески на вічне поминання в храм по заповіту, а своїх рідних залишають без всякої допомоги. Чи корисна душі така жертва?

Або інші ходять, не пропускаючи, в церкву Божу і здається, з особливою любов'ю відвідують щоденно уранішнє і вечірнє богослужіння і Божественну літургію. А тим часом, удома, у своїй сім'ї, щоденно є суворими тиранами сімейства, скупими та злопам'ятними. Що ж? Чи принесе користь ця набожність, ця молитва Богу?

Чи сказати про богомольців і богомолок, що здійснюють далекі подорожі в Соловецький монастир, в Київ, в старий Єрусалим? Чи не багато між ними буває без блукаючих? Чи не погіршується у багатьох богомольцях моральність від далеких мандрівок в натовпі різноякісних супутників? Прислухайтесь до розмов багатьох богомольців на шляху до святого місця. Скільки брехні, обману, святенництва, срамослів?я, спокусливих розповідей! Про інші справи богомольців умовчуємо.

Однак, чи не полишити нам релігійні обряди, що розглядаються нами, наприклад пост, молитву, пожертвування, щоб не здобути засудження за зовнішнє їх виконання? Ні, не полишити треба, а треба виправити їх, одухотворити. Пояснимо простіше. Наприклад, пост, або утриманняя від їжі, корисне для здоров'я, для довголітнього життя і сприятливе для душі та її занять, набуває священного значення тоді, коли ми вибачаємо образи іншим, уникаємо гріха, приборкуємо язика і думки, від серця творимо милостиню.

Молитва має бути завжди зосередженою, смиренною, без святенництва і постійною. Богомислення - це життя нашої душі.

Милостиня, як вираження любові, до ближнього має бути не самокорисливою, не самолюбною, не на показ і без очікування нагород земних за пожертвування. Хто твердо вірує у Бога, той гострозоро стежить за своєю душею, за всіма вигинами свого самолюбного, корисливого серця і кожен порив його, негідний християнського звання, намагається утримати, задавити, щоб його молитва, його справа, його обряд був пройнятий зосередженою думкою про Бога. Адже саме така зосередженість, саме такі думки про Бога можливі, і як їм радіє наша душа! Спробуйте творити милостиню, хоч невелику, але постійно з цією метою. Чи ходіть в церкву з осмисленням, даремно не розважайтесь, не дратуйтесь вранці ні вдома, ні по дорозі до храму, а вступайте в нього, пам'ятаючи про свято і молитву в храмі. І ви в храмі по милості Божій удостоїтеся радісної молитви, відчуєте в душі своїй неземний стан хоча б на декілька секунд. І тоді вам шкода буде залишати храм. Ось саме про це і треба піклуватися кожному християнину, щоб душа частіше жила думками, справами і обрядами, що нагадують їй про духовний світ, про небо. Про вишнє думайте, а не про земне (Кол. Ш, 2).

Милостиня високо цінується на Страшному суді. Хто говорить: "я люблю Бога", а брата свого ненавидить, той брехун (1 Ін. IV, 20). Саме цими думками і жила душа св. апостола Павла, коли він пізнав мертвість та даремність обрядів єврейства. Апостол знав також і те, що серед християн є багато людей грішних, які виконують тільки обряди християнського життя. Але в цьому не винні ні віра Христова, ні сам Христос.

Ст. 17. А якщо, шукаючи виправдання у Христі, ми самі виявилися грішниками, ? то невже Христос є служник гріха? В жодному разі!

Ст. 18. Бо якщо я знову споруджую те, що зруйнував, то сам себе вчиняю злочинцем. Так говорить апостол. Якщо хто-небудь з євреїв або язичників приймає християнство і потім в християнстві все-таки виконує обряди язичницькі або іудейські, наприклад в народних святах, або зберігає завіти, чи забобони колишньої своєї віри і під їх впливом грішить як і раніше, то невже хтось інший винен, окрім самого того християнина, який грішить? Чи винна або безсила віра Христова в нас, якщо ми, щороку очищуючи свою душу покаянням і освячуючи її святим причастям Тіла Христового, - після того знову ведемо колишнє, безрозсудне, гріховне життя? Ні, ми самі себе робимо злочинцями, відповідальнішими, ніж може бути людина, яка не пізнала віри Христової. Якщо вже ми дали обітницю у вірності Христу, то маємо дорожити нею і не порушувати її. Так намагався чинити і св. апостол Павло. Він говорить про себе: (ст. 19) Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Тобто, закон Моісеєв і пророки вказали йому, що обряди єврейської релігії не вічні, що вони скасовані будуть з пришестям Месії і що після явлення Месії на землі, єврейська релігія буде замінена іншою, вищою вірою. Через те апостол говорить, що він завдяки керівництву старозавітних книг залишив старозавітні обряди і умови порятунку. Я співрозп?явся з Христом; (ст. 20) І вже не я живу, але живе в мені Христос. Тобто, я, навернений благодаттю Божою до істини, тепер я покірний і як ні хто інший, цілком відданий раб Христа. Коритись Йому, Святійшому, Примилосердному - для мене невимовна радість, блаженство. Служити йому постійно - ось єдина мета усього мого життя. У таких рабах, слухняних, свято виконуючих волю Божу, Христос обіцявся жити. Він сказав: хто любить Мене, той дотримається слова Мого, і того полюбить Отець Мій, і Ми прийдемо до нього і обитель у нього створимо (Ін. XIV, 21-23). Такого щастя, такого блаженства і удостоївся св. апостол, коли свідчив, що в ньому живе Христос і усі добрі справи не його, але плід благодаті Христової. Серце св. апостола прагнуло як можна скоріше залишити тутешній світ, щоб, не розпиляючись на метушню, швидше назавжди з Христом бути на небі і цілком втілити янгольське життя. Для мене життя на землі - Христос, і смерть - надбання. А я маю бажання упокоїтися і бути з Христом, тому що це незрівнянно краще (Флп. I, 21, 23). Але життя і смерть в руках Божих. Господь Премудрий і Всеблагий знає, кому коли померти. З вірою у Бога св. апостол і проводить своє земне життя, терпляче, без нарікань чекаючи його кінця.

А що нині живу у плоті, то живу вірою в Сина Божого, Котрий полюбив мене і віддав Себе за мене. Життя наше це безцінний дар Божий, продовження його є особливим знаменням милості і довготерпіння Божого. Ми ж через свої гріхи не життя, а смерті давно заслуговуємо. Але Христос, який поклав душу за нас, щадить нас, попускає нам жити.

Чим же ми віддаємо або віддамо Христу за Його любов? Чим? - Вірою, що супроводжується добрими справами, молитвою і милостинею до ближніх, благодушним терпінням неправди за ім'я Христове, перенесенням скорбот, хвороб, бідності та іншого з впевненістю, що все це задля Христа, який полюбив нас, і влаштовує все задля кращого.

Нічого не робіть напоказ або задля марнославства, тільки через смиренномудрість... Не про себе тільки кожен піклуйся, але кожен і про інших (Флп. II, 3-4). Не будемо марнославитись, один одного дратувати, один одному заздрити (Тал. V, 26). Носіть немочі один одного, і таким чином виконаєте закон Христа (Тал. VI, 2).

На Моїсеєвому сидалищі сіли книжники та фарисеї. Вони зв'язували тягарі важкі і неудобоносимі та покладали на плечі людям, а самі не хотіли і перстом поворухнути... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, анісу і кмину, а самі з?їдаєте домівки вдів і забули найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати (Мф. XXIII, 2, 4, 14, 23). Бо справами закону, обрядових і зовні виконуваних, не виправдається ніяка плоть (Тал. II, 16).

Протоієрей Василій Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ