Тиждень 24-й по П?ятидесятниц╕. Тлумачення ╢вангел╕я та Апостола
16.11.2012
╢вангел╕╓
(Лк. 8, 41-56)
╢вангел╕ст Лука розпов╕да╓ нин╕ про зц╕лення ╤сусом Христом кровоточиво╖ ж╕нки ╕ про воскрес╕ння дочки начальника синагоги ╤а╖ра.
На прохання начальника синагоги ╤а╖ра, що поза сумн╕вом в╕рував в ╤суса Христа як Небесного Посланця, Господь ╤сус п╕шов у будинок його для зц╕лення його дочки в╕д хвороби. ╤ ось, в дороз╕ одна ж╕нка, що страждала кровотечею, торкнулася краю одягу Його ╕ негайно одужала. Ця хвороба зг╕дно ╕з законом Мо╕се╓вим вважалася нечистою. Ось чому ця ж╕нка не посм╕ла н╕ прямо попросити Господа про зц╕лення, н╕ доторкнутися до Нього, а наважилася доторкнутися лише до краю одягу Його.
╤сус Христос сказав: Доторкнувся до Мене хтось; бо Я в╕дчував силу, що вийшла з Мене. Народ т╕снився б╕ля Господа ╕, без сумн╕ву, багато хто мимовол╕ торкався Його. Але т╕льки дотик з в╕рою одн╕╓╖ ж╕нки викликав з Нього чудод╕йну силу, як В╕н Сам те в╕дчув. Господь говорить це для того, щоб виявити перед ус╕ма в╕ру ж╕нки.
В╕н сказав ╖й: В╕ра твоя врятувала тебе... Ж╕нка лише в╕д дотику до одягу Спасителя вже в╕дчула, що зц╕лена в╕д хвороби, але Господь всемогутн╕м Сво╖м словом стверджу╓, що недуга ж╕нки припинилася.
В цей час приходять послан╕ з будинку ╤а╖ра ╕ говорять йому: Дочка твоя померла; не затримуй Учителя. Коли, на думку домашн╕х, вже п╕зно було спод╕ватися на допомогу хвор╕й, то й примушувати ╤суса ╕ти до будинку ╤а╖ра, здавалося марним. Звичайно, це виявляло т╕льки слабк╕сть в╕ри домочадц╕в ╤а╖ра, тому Господь п╕дбадьорю╓ його словом: Не б╕йся, т╕льки в╕руй, ╕ врятована буде.
Господь узяв з Собою Петра, ╤акова ╕ ╤оанна, трьох найближчих учн╕в Сво╖х, яких В╕н ╕ п╕сля удостоював бути св╕дками найб╕льших под╕й.
Не плачте, - говорить Спаситель, - вона не померла, але спить. Господь назива╓ сном смерть д╕виц╕, виражаючи ту думку, що, хоча т╕ло при смерт╕ ╕ втрача╓ життя, але душа не помира╓; вона може знову оживити т╕ло, ╕ людина - воскреснути, як би пробуджуючись в╕д сну.
Узявши ╖╖ за руку, промовив: д╕виця! встань - ╕ вона встала, ╕ здивувалися батьки ╖╖... Звичайно, зрозум╕лим був подив ╕ нав╕ть переляк оточуючих. Це було перше диво воскрес╕ння з мертвих Христом. ╤ д╕йсно, як не злякатися побачивши таке надзвичайне знамення сили Божо╖!
В╕н повел╕в н╕кому не розпов╕дати про те, що сталося... Це треба було, по-перше, для того, щоб не викликати нев╕рних представлень народу ╕удейського про земне Царство Мес╕╖, ╕, по-друге, щоб не дратувати книжник╕в ╕ фарисе╖в, зл╕сть яких проти ╤суса росла з кожним днем.
Апостол
(Еф. II, 14-22)
14. Бо В╕н ╓ мир наш, який витворив з обидвох одне ╕, зруйнувавши перешкоду, що стояла посередин╕,
15. Знищив ворожнечу Т╕лом Сво╖м, а Закон запов╕дей ученням, щоб ╕з двох утворити в Соб╕ Самому одного нового чолов╕ка, опорядивши св╕т,
16. ╤ в одному т╕л╕ примирити обидвох ╕з Богом через хрест, убивши ворожнечу на ньому;
17. А коли прийшов, то пропов╕дував мир вам, далеким ╕ близьким,
18. Тому що через Нього т╕ й т╕ ма╓мо доступ до Батька, в одному Дус╕.
19. Отож, ви вже не чуж╕ ╕ не зайшл╕, але сп╕вгромадяни святин╕ ╕ сво╖ Богов╕.
20. ╤ були утверджен╕ на основ╕ Апостол╕в ╕ пророк╕в, маючи Самого ╤суса Христа нар╕жним каменем,
21. На котрому вся будова, споруджуючись до ладу, зроста╓ у святий храм у Господ╕,
22. На котрому ви також опоряджу╓теся в житло Боже Духом.
Гл. II, ст. 14. Бо В╕н ╓ мир наш, який витворив з обидвох (з ╓врея ╕ язичника) одне (створ╕ння) - християнина, ╕ який зруйнував перешкоду, що стояла м╕ж ними. ╢врей ╕ язичник спочатку, в особ╕ перших нащадк╕в Адама ╕ ╢ви, були брати м╕ж собою, складали одну с╕м'ю, один будинок. Але пот╕м самолюбн╕сть взяла сво╓, ╕ в╕докремила ╖х один в╕д одного, ставши перешкодою до вза╓мносп╕лкування, поблажливост╕ ╕ м╕цного миру. Таким чином р╕д людський, як би будинок, розд╕лився на дв╕ половини; два брати, ╓врей ╕ язичник, стали ненависн╕ один одному, а ненависть м╕ж братами бува╓ найлют╕ша у св╕т╕.
Ст. 15. В╕н скасував ворожнечу м╕ж людьми Платою Сво╓ю, у Сво╖й хресн╕й смерт╕ дов╕вши вищу любов до людей; а закон запов╕дей, як╕ торкалися зовн╕шнього обрядового життя ╓вре╖в, в╕н в╕дм╕нив ╕ зам╕нив Сво╖м велелюбним вченням, щоб з двох створити в Соб╕ Самому одну нову людину, влаштовуючи св╕т, тобто щоб не вихвалялися собою н╕ ╓врей, н╕ язичник, ╕ щоб кожен, облишивши народн╕ сво╖ прагнення, жив з ╕м'ям християнина, як вимага╓ закон Христов, що вносить упокорювання ╕ св╕т в душу, в с╕м'ю ╕ пот╕м в сусп╕льство.
Ст. 16. ╤ в одному т╕л╕ примирити обох з Богом за допомогою хреста, вбивши ворожнечу на н╕м.
Головною причиною ворожнеч╕ Бога з людиною ╓ гр╕х наш, наша скверна. Яке ж сп╕лкування чистому з нечистим? Яке сп╕лкування св╕тла ╕з п╕тьмою (2 Кор. VI, 14).
При такому в╕дчуженн╕ нашому в╕д Бога, Посредником за нас явля╓ться Христос. В╕н, прийнявши нашу плоть, взявся задовольнити Правосуддя Боже за нас, узяв наш гр╕х, зруйнував його як перешкоду, прин╕сши Самого Себе в жертву. Таким чином, на хрест╕ зд╕йснено наше примирення з Богом, з небом.
Ст. 17. ╤ Христос, прийшовши, прин╕с св╕т вам, далеким ╕ ближн╕м, тобто ╕ сво╖м - ╓вреям, ╕ в╕ддаленим за безчестя язичникам. Прин╕с В╕н благо у св╕т Сво╖м вченням, кажучи: блаженн╕ миротворц╕ (Мф. V, 9.); Я заспокою вас (Мф. XI, 28), ╕ особливо Сво╖м життям. Кому В╕н не надавав Свого благовол╕ння за життя? Кому ╕з зл╕сних людей, що обмовляли Його, не робив добра? Його хочуть каменями побити - В╕н не кара╓. Йому дають ляпаса - В╕н мирно в╕дпов╕да╓: за що ти б'╓ш Мене? (Ин. XVIII, 23). ╤ Сво╖м учням перед Сво╓ю смертю В╕н запов╕дав мир: мир М╕й лишаю вам, св╕т М╕й даю вам (╤н. XIV, 27). А п╕сля воскрес╕ння Свого яке перше слово В╕н р╕к, явившись учням? Мир вам (Лк. XXIV, 36). Посила╓ ╖х на пропов╕дь, теж велить в╕тати миром. Коли входите у будинок, говорив Спаситель, в╕тайте словами: мир будинку цьому! (Мф. X, 12). Та й по смерт╕ Сво╖й Христос спов╕щав в╕ддаленим, що в пекл╕ перебували, примирення з Богом.
Ст. 18. Через Христа, постраждалого за нас, ус╕ люди, ╕ ╓вре╖, ╕ ми, хто були в очах наших предк╕в язичниками, ма╓мо доступ до Отця, в одному Дус╕ Святому, що освячу╓ нас ╕ охороня╓ Церкву Христову до к╕нця стол╕ть.
Ст. 19. Ми вже не чуж╕ Богов╕ ╕ не прибульц╕, але сп╕вгромадяни святим ╕ сво╖ - р╕дн╕ - Богов╕.
Таку близьк╕сть, таку спор╕днен╕сть з Богом ми отримали через Христа. Але ╕нод╕ саме сво╖ бувають г╕рш╕ за чужих. Так, Христос до сво╖х прийшов, ╕ сво╖ Його не прийняли (╤н. I, 11), нав╕ть в╕ддали Його на смерть в руки чужих. ╤ ми, християни, за ╕м?ям сво╖ Христов╕ Богов╕, але як╕ ми по життю насправд╕? Чи под╕бн╕ ск╕льки-небудь Христу? А В╕н про нас п╕клу╓ться. В╕н дав нам у наставники ╕ пророк╕в, ╕ апостол╕в, щоб ми т╕льки йшли по прям╕й дороз╕ до неба.
Ст. 20. Ми затверджен╕ на п╕дстав╕ Апостол╕в ╕ пророк╕в, маючи Самого ╤суса Христа нар╕жним каменем.
Ус╕ ми, християни, словами апостола Павла упод╕бню╓мося буд╕вл╕. У кутов╕й основ╕ ц╕╓╖ буд╕вл╕ Сам Христос, пророки ╕ апостоли складають ╕нш╕ частини основи, спираючись на Христа. Душа кожного з нас повинна входити в укладання ц╕╓╖ буд╕вл╕ ╕ бути так добре пристосованою до загального плану Божого при спорудженн╕й буд╕вл╕, щоб вона не робила неправильност╕ або некраси. А для цього вона ма╓ бути р╕вна, так само гладка, як ╕ основн╕ камен╕. Як цегла в кам'ян╕й будов╕ ма╓ бути ╕ по виду, ╕ по щ╕льност╕ под╕бн╕ одна до ╕ншо╖ ╕ однаково зв'язуватися ╕ укладатися (тод╕ ╕ буд╕вля буде благонад╕йна), так ╕ наш╕ душ╕ в загальн╕й буд╕вл╕ християнства повинн╕ в╕дпов╕дати загальн╕й вол╕ Бога як головного Зиждителя. А таке пристосування залежить в╕д нас самих, в╕д нашого упод╕бнення Христу.
Ст. 20. Мирн╕ ж люди ╕ миролюбн╕ живуть, затверджен╕ на п╕дстав╕ Апостол╕в ╕ пророк╕в, маючи Самого ╤суса Христа нар╕жним, твердим, непохитним каменем.
Ст. 21. ╤ були утверджен╕ на основ╕ Апостол╕в ╕ пророк╕в, маючи Самого ╤суса Христа нар╕жним каменем, тобто християнське сусп╕льство, склада╓ться за посередництва миролюбност╕, зроста╓ у святий храм в Господов╕. Отже, за словом апостола, життя людства може розвиватися, зростати, ╕, як нин╕ говорять, прогресу╓, удосконалю╓ться т╕льки на Христ╕ ╕ на дус╕ ╓вангельському. Прогрес людства не був, не бува╓ ╕ не буде поза християнством. Без християнства в╕н немислимий. Що ж назива╓ться прогресом?
Прогресом назива╓ться удосконалення людського морального, розумового ╕ пот╕м зовн╕шнього життя. Чи можливе пол╕пшення морального життя поза християнством? Св╕т дохристиянський дов╕в неможлив╕сть пол╕пшення, а прямо ╕ ясно усв╕домлював пог╕ршення людства, хоча розвиток ╕ винах╕длив╕сть розуму людського можлив╕ ╕ окр╕м ╕стинного християнства. Але розум ще не склада╓ усю людину. У людини ╓ ще воля, ╓ сов╕сть. ╤ якщо при розвиненому розум╕ зла воля та пригн╕чена сов╕сть, то людина або людське сусп╕льство не благоденству╓, а засмучу╓ться ╕ пог╕ршу╓ться.
Розвиток ╕ удосконалення людини можливо бува╓ тод╕, коли: 1) в╕н в╕льний; 2) коли в╕н миролюбний ╕ насолоджу╓ться миром; 3) коли в╕н ма╓ навколо себе сп╕вчуття ╕ досить сприятлив╕ зовн╕шн╕ обставини.
Ст. 22. Люб╕! На Христ╕ як на нар╕жному камен╕ ╕ ми влаштову╓мося, або повинн╕ влаштовуватись, в житл╕ Божому Духом Святим, який св╕тить ╕ освячу╓ Сво╓ю благодат╕ю всякого в╕рянина.
Православн╕ мо╖ слухач╕! Повторимо коротко все вище вам детально пояснене.
Христос ╓ мир наш. В╕н пост╕йно спов╕щав, вселяв мир в╕руючим в Нього. В╕н знав, що мир ╓ необх╕дна умова людського щастя на земл╕ ╕ запорука в╕чного миру, спокою в Царств╕ Отця Небесного.