Підводна одісея команди Куща

?Підводні зйомки у всьому світі відносяться до особливо складних, для їхнього проведення треба мати спеціальне обладнання. На нашому каналі такого, на жаль, немає, це дуже дорого (бокси для такого роду зйомок коштують стільки ж, скільки камера). Такий пристрій я зробив сам дуже давно, за часів радянської влади. Коли ми з режисером Миколою Шаповаловим вирішили зняти фільм про підводний світ, мені довелося переоблаштовувати бокс протягом двох тижнів, працюючи з ранку до ночі. Камеру ми вставили невелику, але професійну, яка дає можливість отримати високоякісне зображення. Але, щоб знімати під водою, потрібне і обладнання для занурення. Я не прибічник оренди аквалангів, бо надто великий ризик ? це може призвести до загибелі людей або до псування дорогої камери. Краще мати свої прилади і бути в впевненим в їх якості.

Під водою я знімаю уже давно, з 1980-х років, коли ще працював на кіностудії. Останні роки, звичайно ж, обладнання простоювало, бо в Україні не були потрібні подібні зйомки, кіно не знімалося. Але воно дочекалося свого часу. Звичайно, усе швидко розповідається, але довго робиться: підготовки зайняли багато часу і сил. І шукали по всьому Києву новий дихальний автомат для аквалангу, бо старий загубився, і спілкувалися з дайверами, яких у столиці досить багато, але, на жаль, вони працюють на іноземному обладнанні. А у мене ? старий радянський акваланг ?Україна-2?, тому вони мені нічим не могли зарадити. І тільки через Інтернет потім знайшли. Ото радості було! Але на цьому складнощі не закінчилися ? акваланг досить старий, його треба було перебирати, профілактику робити. На жаль, здається, мало хто може зрозуміти і оцінити, скільки сил вкладається в цю справу. Деяким людям здається, що все відбувається саме по собі, легко і без напруження, а насправді так не буває... Але, не дивлячись на перепони і труднощі, ми приїхали до Криму і почали знімати. Але тільки-но я почав роботу, мені зателефонували з Києва і терміново викликали для зйомок іншої важливої події. Ми все ж таки встигли відзняти трохи матеріалу, щоб перевірити, яка картинка виходить. До того ж, треба було хоча б трохи випробувати обладнання, бо приїхали за 1000 км, і дуже не хотілося вертатися з порожніми руками після довгої підготовки. Ми навіть змонтували картину ? ?Море хвилюється раз...? Проте фільм сприйняли досить прохолодно, бо люди сподівалися побачити щось дуже красиве, екзотичне... Але це Чорне море, тут немає того, що є у Червоному морі, у Індійському, Атлантичному океанах. До того ж, як з?ясувалося пізніше, майже уся флора і фауна Чорного, Азовського і Каспійського морів була винищена медузами, яких випадково туди завезли з Північної Атлантики. Було вирішено поїхати наступного разу на Червоне море... але ідея якось забулася, загубилася.

Через рік ми з Миколою знов вирішили продовжити зйомки про підводні мандри, але з драматургічним ?начинням?, для чого ідеально підійшла кримська школа дайвінгу. Але, коли ми приїхали, з?ясувалося, що зараз у них лише один учень, тому цю ідею довелося відкинути. Ми опинилися у скрутному становищі, бо знімати нема чого. Але все, як то кажуть, Бог управив. Ми випадково дізналися, що у Алупці є водолази, про яких навіть у газеті нещодавно писали. Прийшли на рятувальну станцію, познайомилися з двома молодими хлопцями. Вони професійні водолази, приятелі з дитинства, їхнє хобі лише зміцнило дружбу, і тепер вони разом працюють рятівниками. Ми вирішили, що саме вони й стануть героями нашого фільму, бо рятувати життя ? це благородна справа, яка потребує самопожертви і мужності, глядачам було б цікаво дізнатися, що відчувають такі люди, виконуючи свій обов?язок. Хлопці виявилися комунікабельними, до того ж ? терпляче переносили всі труднощі, що виникали протягом зйомок, допомагали нам ? закачували у акваланг повітря, у них якраз було обладнання , якого нам не вистачало для цього.

З газети ми дізналися, що нещодавно ці водолази врятували життя хлопчика, який вже майже загинув, бо три хвилини пробув під водою без повітря. Фільм вирішили назвати ?Рятівники?, і розпочали зйомки. Знімали ми і вдень, і вночі, на світанку та на заході сонця. Прагнули, щоб наші кадри були такими ж цікавими, як на каналі ?Discovery?. Нічні зйомки, як мені здалося, вийшли також досить красивими ? незвичне освітлення допомогло нам створити дуже загадкову атмосферу. Все життя, здається, звузилося до однієї плями світла, а навкруги ? чорна стіна.

З рятівниками у нас зав?язався діалог щодо сучасних драйверів. Ми дійшли думки, що все повинно робитися професійно, і не можна пускати під воду людей, які не пройшли підготовку (а таке буває, і досить часто, особливо зараз). До дайверів-любителів хлопці ставляться відповідно: ?Вони занурюються під воду відпочивати, а ми ? працювати?.

Звичайно ж, не обійшлося без труднощів і у цьому відрядженні. Не дивлячись на те, що ми мали дозвіл на занурення, підписаний у Києві в управлінні погранвійськ, але через приписку ?Усі дії погоджувати з місцевими пограничними загонами?, нам довелося витратити ще добу нашого і без того недовгого відрядження на вирішення бюрократичних питань. Майже всі вимагали від нас ще нових довідок та підписів...

Ми все ж таки відзняли матеріал, згодом змонтували два фільми. Один з них ? про рятівників ? ми переслали тим хлопцям, героям фільму. Сподіваємося, їм сподобалось. Ця робота була, попри всі негаразди, дуже цікавою. Ми завзято працювали з режисером ? теж любителем екстріму. Микола навіть занурювався під воду з аквалангом.

Сподіваюсь, ми зможемо зняти ще багато матеріалу на підводну тематику, до того ж ? ще яскравішого?