Ніхто не забутий

01.12.2011

Працюючи над тематикою проектів ми намагаємось максимально охопити сучасність та зануритись в історію. Дивлячись на події та долі крізь об'єктив відеокамери, ми намагаємось по новому передати барви звичного світу.
Все неординарне та цікаве неодмінно стає об'єктом нашої уваги. Так до Дня звільнення Києва знімальна група телеканалу виїхала в експедицію з пошуковцями-ентузіастами.

?Війну не закінчено, поки не похований останній солдат?. Для нашого часу ця теза дуже актуальна. Адже на полях бойовищ Великої Вітчизняної, у забутих братських могилах лежать останки тисяч солдатів, які віддаи своє життя за Батьківщину. Їх віднайденням і перепохованням займаються ентузіасти-пошуковці.

У жовтні 43-го року війська 1-го українського фронту під командуванням генерала Ватутіна вели запеклі бої за розширення плацдарму на Правому березі Дніпра в районі селища Великий Букрин. Незважаючи на це спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьому напрямі ворог зосередив численні війська й чинив запеклий опір. Ставка Верховного головнокомандування та керівництво 1-го українського фронту прийняли рішення перевести наступальні сили на новий плацдарм у районі села Лютіж. Під покровом ночі наші танки та артилерія почали перехід з Букринського плацдарму на Лівий берег Дніпра. Пройшовши близько 200 кілометрів на Північ вони знову переправились через річку. Зроблено це було так вправно і обережно, що ворог не помітив змін. А радянські з?єднання, що залишились біля населеного пункту Великий Букрин як і раніше демонстрували спробу прорвати оборону саме там. Тим часом війська на Лютізьком плацдармі після сильної артилерійської підготовки перейшли у генеральний наступ. І вранці третього листопада раптово для ворога підійшли до Києва із Заходу. 4 листопада оточивши місто з обох боків сили об?єдналися й ступили на його околиці. Увечері 5 листопада Радянська армія входила в порожній напівзруйнований Київ.
Сьогодні земля в цих місцях буквально ? нашпигована? воєнним залізяччям. Осколки, гільзи, патрони трапляються тут ледь не на кожному кроці. Але особливо небезпечні міни та снаряди, котрі не спрацювали. Вони були приведені в бойову готовність 60 років тому й до сьогодні бойового потенціалу не втратили. Роздивляючись чергову знахідку керівник пошукової групи ?Перемога? Українського фонду пошуку ?Пам?ять?
Олександр Тарасюк зауважив: ?Щороку ми здаємо у МНС до тисячі одиниць подібних ?іграшок?. Знайшовши снаряд ? викликаємо фахівців-саперів, котрі і знешкоджують чергове ?відлуння війни?.
В боях за столицю України віддали життя більше 200 тисяч солдатів та офіцерів Червоної Армії. Й далеко не всі вони були поховані як належить. Багатьох місцеві жителі просто скидали у найближчі воронки та окопи. Сьогодні пошуковці віднаходять такі закинуті братські могили й ховають останки захисників Вітчизни з військовими почестями. Приміром Олександр Авраменко нещодавно знайшов у лісі останки двох солдатів: ?Я їх знайшов, ?нагудів? їх буквально на два патрони, які лежали в сантиметрах 10 від поверхні землі. Почав розкопувати. Відкопав набої. Нижче була металева кружка. Вона ще була вся у фарбі. Почав ?пробивати? щупом. Натрапив на кістку. І десь сантиметрів 40-30 я знайшов одного солдата. Розкопав. За ним йшов інший. Один лежав, другий був в сидячому положенні ? .
Цих солдатів ?зрізало? кулеметною чергою під час атаки. Десь на них чекали. А може й досі чекають родичі. Тож один з напрямів діяльності пошуковців ? віднайдення родичів загиблих.
У пошуковій групі ?Перемога? цим займається Марина Назаренко.
За два роки вона віднайшла родичів більш ніж двадцяти 20 солдатів. При чому географія пошуку рідні загиблих ? від України до США. Ці молоді люди збираються разом кілька разів на тиждень. У динамічному ритмі буденності у кожного з них свій фах. Сергій Гафаров працює у сфері нерухомості, Марина Назаренко ? домогосподарка, виховує двох малят-близнюків. Олександр Авраменко ? охоронець. Олександр Гайдаєнко ? таксист, Олександр Тарасюк працює у фірмі, яка займається набивкою написів на тканину. Віталій Гусаков ? єгер, але збирається вступати до семінарії і змінити камуфляж на рясу священика. Єднає ж їх одна спільна мета ? збереження пам?яті про подвиг предків. За словами Віталія незабаром меморіал має доповнитись музеєм: ?У цій місцевості буде музей Великої Вітчизняної війни. Музей буде Православний. Він буде називатися: ?Роль православного народу у Великій Вітчизняній війні?. Ми всі люди віруючі і займаємося цим від чистої душі?.
Перепоховання загиблих воїнів ? справа нелегка. Далеко не завжди місцева влада бажає виділяти землю під меморіали. Тож підтримку пошуковці знайшли у Церкви.
У 2007 році сестри розташованої поруч обителі милосердя, яка діє за підтримки вишгородського храму святих Бориса і Гліба, погодилися виділити землю для братської могили. Нині тут уже зведено меморіал, будується музей. Його експозиція розповідатиме про бої у цій місцевості та про роль Православної Церкви у здобутті Перемоги. Поки виведені лише стіни. До 9 травня будівлю планують перекрити. Музейний фонд формується зі знахідок. Поруч із меморіалом поставлять капличку, в якій служитимуть панахиди за полеглими.
Нині на території обителі почивають останки більш як трьохсот 300 солдатів. Сестри доглядають меморіал та моляться за упокІй душ захисників вітчизни. А настоятель храму сусіднього села Любимівка отець Віктор Ремажевський служить панахиди за полеглими воїнами.

Євген Левченко

Більш детально про роботу пошуковців дивіться у листопадовому випуску програми "Трудом і молитвою".