Головна сторінка
Зараз в еф╕р╕ 09:36

23:35

Окрилений Афон

23:05

Олексій Колесник. Щасливі випадковості

23:00

Молитва Небесним силам

22:30

Віктор Глушков. Учений, який випередив час, сурдопереклад

22:05

Скельні печери Галиці, сурдопереклад

22:00

Молитва Ангелу-Хранителю

21:25

Подія. Митець. Глядач

21:15

Територія добра

21:00

Літопис

20:50

Автограф. Дано мне тело. (О. Мандельштам)

20:25

Будьте здорові!

20:20

Дивосвіт

20:10

Вечір у Шишкиному лісі

20:00

Добре слово

19:50

Територія добра

19:40

Літопис

19:00

Літопис. Відлуння епох

18:30

Церква і суспільство

18:10

Оноре де Бальзак. Примарне щастя у Верхівні

18:05

Лавра Небесна

18:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

17:45

Румунська Лавра

17:40

Територія добра

17:00

Місце під сонцем. Цей дивовижний мозок. Нейрофізіолог Нана Войтенко

16:45

Літопис

16:40

Автограф. Поклик історії (С. Скляренко)

16:35

Повість минулих літ

16:25

День у Шишкиному лісі

16:20

Казки та історії

16:10

Добре слово

16:00

Дивосвіт

15:50

Образ доброчинності

15:20

Святогірська Успенська Лавра

15:15

Територія добра

15:05

Літопис

15:00

Молитва про примноження любові

14:25

Віктор Івченко. Стопкадри долі

14:00

З дивовижного світу дитинства

13:25

Молодість не байдужа

13:00

14-плюс

12:45

Літопис

12:20

Благодатні плоди Ізраїлю

12:10

Територія добра

12:05

Образ доброчинності

12:00

Молитва преподобного Парфенія Київського

11:50

Іконопис

11:00

Повертаючи любов

10:45

Літопис

10:25

Василь Забашта. Барви його душі, сурдопереклад

10:05

Ліван. Країна живої історії, сурдопереклад

10:00

Лавра Небесна, сурдопереклад

09:40

Микола Лєсков. Сила віри

09:35

Територія добра

09:05

Церква, що є над ручаєм

09:00

Молитва за мир в Україні

08:45

Сахарна: скельна обитель

08:05

Місце під сонцем. Винахідник Андрій Маранов

08:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

07:45

Ранок у Шишкиному лісі

07:35

Добре слово

07:30

Дивосвіт

07:20

Окраса Золотоноші (Успенський собор)

07:05

Літопис

07:00

Молитва перед початком доброї справи

06:40

Храм Святої Трійці (Києво-Печерська Лавра)

06:10

Житія святих. Преподобний Олексій Голосіївський

06:05

Лавра Небесна

06:00

Молитва Оптинських старців

05:35

Житія святих. Преподобний Паїсій (Величковський)

05:30

Несподівана Радість (ікона Божої Матері)

05:15

Пристань молитви і краси (Хмельницька обл., Троїцький монастир)

05:05

Ровесник Катеринослава (Дніпропетровський Преображенський собор)

05:00

Молитва Отче наш

04:45

Леся Українка. Сподівання, сурдопереклад

04:30

Два світи Панаса Мирного, сурдопереклад

04:00

Церква, що є над ручаєм, сурдопереклад

03:50

Теплий подих порцеляни

03:30

Солодкий дивосвіт (Національний музей бджільництва)

03:00

Майстер чарівних справ

02:30

"Згадаймо, брат╕╓ моя!" (╤. Котляревський)

02:00

Зодчество

01:40

Монастир отця Іони (м. Київ)

01:00

Місце під сонцем. А. Коваленко

00:00

Леонід Олійник. Крилач із Великих Деревичів

Останні новини

Солдатська правда

08.05.2012

 ГОВОРЯТЬ ПЕРЕМОЖЦ╤

Ось ╕ настала чергова р╕чниця завершення Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. Знову, як ╕ майже 70 рок╕в тому, кв╕тують сади, буя╓ цв╕том природа. Знову у вс╕х м╕стах ╕ селах в╕татимуть ветеран╕в. Знову зберуться бойов╕ побратими - пом’янути полеглих на ратних полях товариш╕в та пригадати фронтов╕ шляхи.
За пост╕йними економ╕чними, пол╕тичними, духовними  стресами не пом╕ча╓мо, як потроху р╕дшають ряди полк╕в, рот, взвод╕в. Виконавши сво╓ призначення на ц╕й земл╕, врятувавши св╕т в╕д нацизму, вони поповнюють ключ╕ журавл╕в, окликаючи живих з-п╕д небесно╖ височ╕н╕. Т╕ ж, хто дожив до сьогодн╕шнього дня, уже жива ╕стор╕я. ╤ кожна ╖хня розпов╕дь про фронтов╕ будн╕ засв╕дчу╓ правду в╕йни.
 
З╕ спогад╕в п╕хотинця  Федора Гавриша, учасника в╕йни з першого ╕ до останнього дня:
«На початку травня див╕з╕я п╕д╕йшла  до Берл╕на. Ще дв╕ доби ми провели у боях за столицю Н╕меччини. Страшне це було видовище - зруйноване м╕сто. З ус╕х п╕двал╕в вилазили голодн╕, змучен╕ люди. Просили хоч шматок хл╕ба. Ми, звичайно, д╕лилися чим могли. Але ж х╕ба вистачить на таку к╕льк╕сть людей наших пайк╕в. Положення врятував наказ маршала Жукова - годувати н╕мц╕в з солдатських польових кухонь. При чому в наказ╕ значилося, що основна увага ма╓ прид╕лятися д╕тям. Вранц╕ дев'ятого травня пов╕домили, що п╕дписано Акт про кап╕туляц╕ю Н╕меччини. Що тут почалося! Крики, сльози радост╕, стр╕льба в пов╕тря… Я сам розрядив к╕лька магазин╕в з╕ свого ППШ у пов╕тря. Важко було пов╕рити, що в╕йна позаду. Що залишився живий, не покал╕чений. Що попереду не буде н╕ смертей, н╕ кров╕, н╕ стр╕льби. Ми з товаришами стали шукати м╕сце, де б в╕дзначити цю под╕ю. Але виявилося, що в зруйнованому вщент Берл╕н╕ ╕ прис╕сти н╕де. Знайшли затишне прим╕щення у передм╕ст╕. Пом'янули полеглих. А тод╕, як годиться, випили за Велику Перемогу. Хоча Акт про кап╕туляц╕ю ╕ був п╕дписаний, та подекуди ╕ще стр╕ляли. Не бажали н╕мецьк╕ солдати здаватися. До реч╕, я на Рейхстаз╕ св╕й автограф залишив. Написав: «Ми перемогли. Дай Бог, н╕мц╕, щоб нам не бувати б╕льше з╕ збро╓ю у вас, а вам у нас». З болем д╕знався я про долю брат╕в. Адже не чув н╕чого про них з моменту моб╕л╕зац╕╖ у 1939 роц╕. Уже майже по зак╕нченню в╕йни дов╕дався, що тро╓ з них - ╤ван, Анатол╕й та Анастас╕й - загинули на фронтах. Четвертий, Павло, залишився живим, нав╕ть звання Героя СРСР удосто╖вся. Але отримав важк╕ поранення, як╕ й п╕дкосили його здоров’я. В╕н п╕шов ╕з життя 1968-го у в╕ц╕ 50 рок╕в.  У вересн╕ 1945-го я писав двоюр╕дн╕й сестр╕: «Пов╕домляю, моя люба сестро, що я залишився живий ╕ сам не знаю, чи доля була така чи мен╕ так написано. Те, що я з╕ сво╖ми фронтовими товаришами пережив за роки навали на нашу Батьк╕вщину,  ╕ те, що в╕дбувалося на мо╖х очах у мо╓му молодому житт╕, цього не могла бачити жодна людина у минулих стол╕ттях. Нема╓ тако╖ витривало╖ ╕ терплячо╖ людини в св╕т╕, як руська людина .... Слава руському народу-переможцю. Нехай ця Слава славиться на весь св╕т тисячол╕ттями». За вс╕ чотири роки я ан╕ разу не заплакав перед лицем смерт╕. Та коли я д╕знався про долю сво╖х  р╕дних, сльози навернулися мен╕ на оч╕ ╕ я не зм╕г дал╕ читати - передав лист товаришев╕ . Пам'ятаю, як п╕сля семир╕чно╖ в╕дсутност╕ нарешт╕ повертався додому. Йшов вулицею р╕дного села, а з двор╕в виходили ж╕нки, д╕ти, потай спод╕ваючись, що до них поверта╓ться довгооч╕куваний чолов╕к, батько, син, брат. З нашого села у 43-м моб╕л╕зували 180 людей. Повернулися лише 20, та й т╕ скал╕чен╕, поранен╕».  
 
Фед╕р ╤ванович п╕шов з життя у с╕чн╕ 2012 року, к╕лька м╕сяц╕в не доживши до чергового свята Перемоги.
 
Згаду╓ розв╕дник Володимир Нурищенко, учасник в╕йни з 1943 року, учасник зв╕льнення Польщ╕ та Чехословаччини
нагороджений Орденом слави ╤╤╤ ст., медалями «За в╕двагу» та «За бойов╕ заслуги»:
 
«Наша частина зм╕нювала на передов╕й пошарпаний у боях п╕дрозд╕л. Останн╕й пон╕с велик╕ втрати у боях за Сх╕дну Прусс╕ю, але так ╕ не зм╕г прорвати оборону н╕мц╕в. Був к╕нець грудня 1944 року. Займали вже обжит╕ окопи та землянки переднього краю. Попереду лежало засн╕жене поле. Трохи дал╕ був л╕с. Наш розв╕дувальний взвод отримав завдання розв╕дати «передову». Зокрема буд╕влю, яка на карт╕ була позначена як «господський дв╕р». Одягнувши б╕л╕ маскхалати, ╕з настанням темряви вирушили.  Н╕мецька передова не була суц╕льною, а складалася з окремих укр╕плених точок. Б╕ля входу у нап╕вп╕двал ходив н╕мецький вартовий з автоматом у руках, одягнутий у кожух та велик╕ солом’ян╕ чун╕ поверх чоб╕т. ╢фрейтор Жаркенов «зняв» чатового. П╕д╕йшли ми до зачинених ставнями в╕кон нап╕вп╕двалу ╕ у щ╕лину розглед╕ли накритий ст╕л, за яким к╕лька н╕мц╕в щось святкували. Миттю спустилися у п╕двал. Я - з протитанковою гранатою у руках, пом╕чник комвзводу Ян╕н – з автоматом.
Ногою вибили двер╕. ╤ обох нас охопив жах: за столом сид╕ло близько 30 н╕мецьких солдат╕в, хоча в щ╕лину нам було видно лише трьох.
 «Руки вгору! Кидайте зброю!» - закричав я н╕мецькою та зд╕йняв у руц╕ протитанкову гранату. Н╕ма сцена. Хвилина, друга… ╕ н╕мецький майор, найстарший з оф╕цер╕в, кинув свого «Вальтера» у куток. Туди ж посипалися автомати та п╕столети солдат╕в. «Кроком руш, у дв╕р!» - н╕мц╕ вийшли на вулицю, де ╖х вишикували наш╕ розв╕дники.  Ми з Ян╕ним залишились у п╕двал╕. Посеред столу стояв великий святковий торт. «Що це?» - запитав Ян╕н, показуючи на торт. Ну зв╕дки було знати, що воно таке, колгоспников╕ Ян╕ну з глухого села на Саратовщин╕. «Це велике, смачне, солодке т╕стечко», - пояснив я.  Ми ╖ли його руками, посп╕шаючи та см╕ючись, розмазуючи крем по неголених обличчях. За роки голоду, холоду й понев╕рянь ми ст╕льки натерп╕лись, що цей торт був для нас справжн╕м святом. П╕д покровом темряви ми перевели полонених через переправу.  Згодом вони дали ц╕нн╕ в╕домост╕ для нашого командування».
 
 
Андр╕й Печенюк, кавалер трьох медалей «За в╕двагу»:
«Пригадую, як форсували Одер. Величезний човен завантажували ящиками з м╕нами, по 48 кг кожен. ╥х ми доправляли до частин, що билися на ╕ншому берез╕, а назад поверталися з пораненими. Завдання було складним, адже досить велику д╕лянку простр╕лював снайпер. Двох перев╕зник╕в уже наздогнали кул╕. Настала моя черга братися за весла. Зв╕сно, так просто здаватися невидимому ворогов╕ я не хот╕в. Тому чимдуж гр╕б в╕д берега, щоб набрати х╕д. А на д╕лянц╕, що простр╕лювалася, лягав на дно ╕ плив за теч╕╓ю. Так ╕ курсував. Сл╕д сказати, поранених було тьма. Перевантажений човен с╕дав на м╕лину. Доплива╓мо до прогалини, ╕ я благаю пасажир╕в: «Лягайте, бо вб’ють». Але вони не чули. Снайпер ╖х косить, падають поранен╕. Та свою справу я все ж зробив. Багатьох переправив. Загиблих поховали нашвидкуруч просто на берез╕.  Бо ж н╕мця треба було гнати. До Берл╕на залишалося зовс╕м мало».
 
Кожна з цих ╕стор╕й - це пережит╕ драми та трагед╕╖. Це р╕дн╕, котр╕ не повернулися додому. Але з ╕ншого боку, це прояв неабияко╖ мужност╕ й сили.
Зв╕сно, треба згадати про ветеран╕в 9 Травня. Та головне - не забути про них уже 10-го вранц╕. Сьогодн╕ ми ма╓мо ун╕кальну можлив╕сть зберегти ╖хн╕ розпов╕д╕ для майбутн╕х покол╕нь. Ми уже втратили спогади учасник╕в Першо╖ Св╕тово╖ в╕йни. Сповнен╕ подвигу та болю, стор╕нки солдатського життя були старанно п╕д╕гнан╕ п╕д вимоги оф╕ц╕йно╖ ╕стор╕╖ СРСР; в╕йна була проголошена ╕мпер╕ал╕стичною ╕ говорити про не╖ в ╕ншому ключ╕ було недопустимо. Сьогодн╕ ж н╕що не на завад╕ нам донести до майбутн╕х покол╕нь правду про Велику В╕тчизняну в╕йну, аби н╕хто б╕льше не переписував ╤стор╕ю.
 
П╕дготував ╢вген Левченко

УТРО ПОБЕДЫ

Где трава от росы и от крови сырая, Где зрачки пулеметов свирепо глядят,
В полный рост, над окопом переднего края,
Поднялся победитель-солдат.

Сердце билось о ребра прерывисто, часто.
Тишина... Тишина... Не во сне - наяву.
И сказал пехотинец: - Отмаялись! Баста!-

 И приметил подснежник во рву.

И в душе, тосковавшей по свету и ласке,
Ожил радости прежней певучий поток.
И нагнулся солдат и к простреленной каске
Осторожно приладил цветок.

Снова ожили в памяти были живые -
Подмосковье в снегах и в огне Сталинград.
За четыре немыслимых года впервые,
Как ребенок, заплакал солдат.

Так стоял пехотинец, смеясь и рыдая,
Сапогом попирая колючий плетень.
За плечами пылала заря молодая,
Предвещая солнечный день.
 
Алексей Сурков

 
З╤ СВЯТОМ ВЕЛИКО╥ ПЕРЕМОГИ!