Головна сторінка
Зараз в еф╕р╕ 02:36

23:50

Автограф. Північний Кавказ. Ельбрус

23:05

Мовою танцю. Павло Вірський

23:00

Молитва Небесним силам

22:35

Сувої Мертвого моря, сурдопереклад

22:05

Микола Глущенко. Мандрівка в таїну, сурдопереклад

22:00

Молитва Ангелу-Хранителю

21:20

Місце під сонцем. Ігумен Валеріан. Проповідь. Обійняти серцем

21:10

Територія добра

21:00

Літопис

20:25

Доля одна на двох

20:20

Дивосвіт

20:10

Вечір у Шишкиному лісі

20:00

Добре слово

19:50

Автограф. Я когда-то был сыном Земли... (К. Бальмонт)

19:40

Територія добра

19:30

Літопис

19:00

Пономарі

18:40

Дорога додому

18:15

14-плюс

18:10

Лавра Небесна

18:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

17:45

Тайна Божественної любові (встановлення Таїнства Євхаристії)

17:00

Уроки богослов'я. Історія Нового Заповіту

16:45

Літопис

16:30

Моє звірятко

16:20

День у Шишкиному лісі

16:15

Казки та історії

16:05

Добре слово

16:00

Дивосвіт

15:50

Образ доброчинності

15:25

Світи Івана Франка

15:15

Територія добра

15:05

Літопис

15:00

Молитва про примноження любові

14:30

Благодатні плоди Ізраїлю

14:00

Борис Патон. Легенда електрозварювання

13:45

Автограф. Старий годинникар (Л. Костенко)

13:20

З дивовижного світу дитинства

13:00

Твори. Живи. Люби

12:45

Літопис

12:25

З історій про віру. Києво-Печерська Лавра. Патерик

12:20

Лавра Небесна

12:10

Територія добра

12:05

Образ доброчинності

12:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

11:50

Територія добра

11:35

Історія одного київського пам'ятника

11:00

Місце під сонцем. Художник Олена Клименко. Не бійтеся малювати

10:45

Літопис

10:40

Ніч у храмі (Болгарія), сурдопереклад

10:05

Иордания. Путь к небу

10:00

Лавра Небесна, сурдопереклад

09:45

Карпатський біосферний заповідник

09:30

Територія добра

09:05

Петра. Рожева квітка Йорданії

09:00

Молитва за мир в Україні

08:40

Золотий засів (Чернігівщина, історія родини Коцюбинських)

08:05

Уроки богослов'я. Історія Православ'я на Русі

08:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

07:45

Ранок у Шишкиному лісі

07:35

Добре слово

07:30

Дивосвіт

07:25

Свята душа Григорія Сковороди

07:20

Пісня Богородиці

07:05

Літопис

07:00

Молитва перед початком доброї справи

06:15

Медіолан-Мілан

06:05

Лавра Небесна

06:00

Молитва Оптинських старців

05:50

Ансамбль Благовість. Хваліте ім'я Господнє

05:35

Помилуй мя, Боже (Світязький Петро-Павлівський монастир, Волинь)

05:15

Я прийняв рішимість. Митрополит Костянтин (Дьяков)

05:05

Осяйна пісня життя (Кіровоградський музей М. Кропивницького)

05:00

Молитва Отче наш

04:50

Житія святих. Жити для зустрічі з Христом, сурдопереклад

04:30

Ліван (Баламанд), сурдопереклад

04:00

Музей Миколи Леонтовича, сурдопереклад

03:25

Безмовна проповідь

03:15

Вірність Христу (храм свв. Новомучеників, Черкаська обл.)

03:00

Житія святих. Апостол і євангеліст Лука

02:40

Перлина Південного узбережжя Криму

02:25

Дорога до храму. Вівтар

02:10

Арлекін і філософ (М. Крушельницький)

02:00

Літо в Юрзуфі

01:40

Житія святих. Цариця Тамара

01:00

Місце під сонцем. Андрій Ткачов

00:40

Автограф. Кіммерійська акварель (М. Волошин)

00:00

Хотинська фортеця

Останні новини

Великодн╓ ╕нтерв'ю Свят╕шого Патр╕арха Кирила телеканалу «╤нтер» (Укра╖на)

08.05.2013

 

Великодн╓ ╕нтерв'ю Свят╕шого Патр╕арха Кирила телеканалу «╤нтер» (Укра╖на)

У пасхальному ╕нтерв'ю укра╖нському телеканалу «╤нтер» Свят╕ший Патр╕арх Московський ╕ вс╕╓╖ Рус╕ Кирил в╕дпов╕да╓ на запитання журнал╕ста Серг╕я Дороф╓╓ва.  

— Здрастуйте. Ми знаходимося в Даниловому монастир╕, в резиденц╕╖ Свят╕шого Патр╕арха Московського ╕ вс╕╓╖ Рус╕ Кирила. Його Свят╕сть погодився дати ╕нтерв'ю телеканалу «╤нтер». Добрий день, Ваша Святосте. Христос Воскрес!
— Во╕стину Воскрес!
— Ус╕ православн╕ пам'ятають, знають, що Пасха — це найб╕льше свято церковного календаря, однак не вс╕ пам'ятають, як правильно це свято зустр╕ти ╕ як з його допомогою ╕ з допомогою Великого посту, що йому переду╓, себе можна зм╕нити на краще.
— Це дуже добре, що Ви згадали про Великий п╕ст у зв'язку з╕ святом Пасхи, тому що одне пов'язане з ╕ншим. ╤ невипадково церковна традиц╕я передбача╓ перед святом Пасхи багатоденний п╕ст. Мета посту поляга╓ в тому, щоб людина зм╕нилася. Для цього пропонуються певн╕ засоби: стриман╕сть у ╖ж╕, у певн╕й ╖ж╕, молитва, покаяння, добр╕ справи. Ось ця зм╕на дуже важлива.
Кожен зна╓ по соб╕, що радикально в╕н не може зм╕нитися, нав╕ть за час посту. Радикально потр╕бно м╕няти себе протягом усього свого життя. Але п╕д час посту в╕дбува╓ться найголовн╕ше: людина, яка концентру╓ увагу на внутр╕шньому сво╓му житт╕, почина╓ хоч трошки розбиратися в тому, що в╕дбува╓ться в ╖╖ душ╕. ╤ якщо в результат╕ цього самоанал╕зу п╕д контроль беруться як╕сь слабост╕, гр╕хи, спокуси, то це вже велика перемога. А Пасха в╕нча╓ собою цей труд духовний. ╤ коли ми чу╓мо чудов╕ слова «Христос Воскрес! — Во╕стину Воскрес!», наш╕ серця наповнюються рад╕стю. Ця рад╕сть не ╓ результатом зовн╕шнього емоц╕йного впливу на людину, як, наприклад, веселощ╕ в концертному зал╕ або на якому-небудь розважальному майданчику. Тут емоц╕╖ зовс╕м ╕нш╕, тому що рад╕сть ╕де в╕д серця, з глибини св╕домост╕, ╕ св╕дчить про те, що в цю мить людини торка╓ться благодать Божа.
╤ от що потр╕бно мати на уваз╕: як би ми серйозно н╕ працювали над самим собою, як би ми не ставили себе п╕д суворий суд сво╓╖ сов╕ст╕, як би ми не напружували сво╖ сили, постуючи, утримуючись в╕д ╖ж╕, в╕д розваг, в╕д спокус, нам н╕коли не вдалося б перемогти в соб╕ слабкост╕ й гр╕хи, якби не допомога Божа. ╤ в день Свято╖ Пасхи ми торжеству╓мо, бо через Воскрес╕ння Христа ця допомога нам не об╕цяна — вона гарантована! Господь заради того, щоб надати допомогу гр╕шников╕, постраждав, прин╕с себе в жертву й воскрес. ╤ через перемогу Христа над гр╕хом, над дияволом ми знаходимо можлив╕сть завжди спиратися на допомогу Божу. ╤ спаса╓мося не сво╖ми зусиллями, а тим, що апостол Павел назвав благодаттю. Спасенн╕ ви благодаттю через в╕ру, а це не в╕д вас, то дар Божий: не в╕д д╕л, щоб н╕хто не хвалився (╢ф. 2:8-9). Тому свято Пасхи — це свято велико╖ перемоги Христа над гр╕хом. А разом ╕з його перемогою — ╕ запорука нашо╖ перемоги над нашими власними гр╕хами в особистому, у с╕мейному, у сусп╕льному житт╕, у житт╕ всього людського роду.
— Разом ╕з тим, в╕домий ф╕лософ Бердя╓в сказав, ╕ воцерковлен╕ люди часто ц╕ слова згадують, що Бог ма╓ менше влади, н╕ж пол╕цейський, н╕ж солдат або банк╕р. ╤ коли ми бачимо к╕льк╕сть конфл╕кт╕в, во╓н ╕ протир╕ч, люди через в╕дсутн╕сть належного смирення задають питання: а чи Бог керу╓ сьогодн╕ св╕том?
— Дуже гарне питання й чудове посилання на Бердя╓ва. Усе залежить в╕д того, з яко╖ точки зору ви дивитеся на самого себе, на св╕т ╕ на Бога. Якщо ви з утил╕тарно╖ точки зору дивитеся на те, що в╕дбува╓ться щодня, то у пол╕цейського, особливо у того, який зупиня╓ наш╕ автомоб╕л╕ на дороз╕, влади начебто б╕льше, н╕ж у Бога. От в╕н узяв, п╕дняв жезл, ви зупинилися й повинн╕ платити штраф або матимете непри╓мност╕. Адже такого радикального, виразного прояву влади не в╕дбува╓ться в наших в╕дносинах з Богом. Але для того, щоб зрозум╕ти, що Бог — господар ╕стор╕╖, В╕н — творець св╕ту, потр╕бно пригадати деяк╕ дуже важлив╕ еп╕зоди з Б╕бл╕╖. От нароста╓ гр╕х, зламан╕ вс╕ моральн╕ системи ц╕нностей — ╕ що Бог робить? В╕н змива╓ всю людську цив╕л╕зац╕ю хвилею всесв╕тнього потопу. Зараз вчен╕ сперечаються, була це глобальна катастрофа чи локальна, але, в будь-якому випадку, ця катастрофа покрила собою тод╕ цив╕л╕зований св╕т, сп╕льноту людей.
Але ми зна╓мо ╕ про ╕нш╕ покарання Господа, коли В╕н вторга╓ться в ╕стор╕ю локально — Содом ╕ Гоморра. Вогонь ╕ с╕рка обпалюють той самий гр╕х, який зараз, до реч╕, у так званих християнських кра╖нах легал╕зують, забуваючи про те, чим зак╕нчилося потурання цьому гр╕ху. Господь знищу╓ Содом ╕ Гоморру, вторга╓ться в ╕стор╕ю.
Сьогодн╕ не пишеться Б╕бл╕я. Господь не да╓ н╕кому сили духу, щоб висловити Його думки, Його слова, Його волю. Але якби Б╕бл╕я писалася протягом вс╕╓╖ ╕стор╕╖, то було б безл╕ч св╕дчень про те, як Бог вторга╓ться в людську ╕стор╕ю, щоб покласти край гр╕ху ╕ щоб п╕дтримати праведн╕сть. ╤, зрештою, Бог завжди здобува╓ останню перемогу.
Був такий випадок, коли священики вступали у в╕дкриту дискус╕ю з людьми нев╕руючими. ╤ от один ╕з священнослужител╕в, арх╕мандрит Миха╖л, сказав чудову р╕ч, звертаючись до ате╖ст╕в: «Так, ви перемага╓те, за вами перемога. Але п╕сля вашо╖ перемоги завжди буде перемога Бога, В╕н здобуде останню перемогу. ╤ те, що в╕дбудеться наприк╕нц╕ ╕стор╕╖ — це й буде останньою перемогою Божою».
Ми, християни, живемо саме в контекст╕ Священно╖ ╕стор╕╖, що дуже важливо. Ми не дивимося очима обивателя, який оц╕ню╓, хто ма╓ б╕льше влади — пол╕цейський чи Бог. Ми в╕дчува╓мо серцем, на сво╓му рел╕г╕йному досв╕д╕, реальну присутн╕сть Божу в нашому житт╕ ╕ в ╕стор╕╖. ╤, що найголовн╕ше, це дуже важливо сказати саме у зв'язку з Пасхою: християнин не може бути не оптим╕стом, тому що перемога за Христом! В╕н ╖╖ вже зд╕йснив на Хрест╕ й у Воскрес╕нн╕. А дал╕ людям да╓ться час до другого й страшного пришестя, щоб одумалися, прийшли до тями, як кажуть, моб╕л╕зували сво╖ силоньки, усе що можна зробили для того, щоб бути ближче до Бога. Але остання перемога — завжди за Христом, завжди за Богом, ╕накше ╕стор╕я втрача╓ св╕й сенс.
— Я хочу Вас запитати про почуття в╕дпов╕дальност╕ людини перед Богом, тобто про те почуття, яке визнача╓ багато в чому порядок денний кожного з нас. Порадьте, як виростити в соб╕ це почуття ╕, найголовн╕ше, як його зберегти?
— По-перше, все-таки потр╕бно розум╕ти, що означа╓ бути християнином, в╕д цього все походить.
— А що це таке — бути у XXI стол╕тт╕ християнином?
— Я б почав, можливо, знову-таки з ╕стор╕╖. Був Старий Запов╕т. Бог уклав цей запов╕т з Авраамом. ╤ В╕н сказав йому: за твою в╕ру й в╕рн╕сть ти отрима╓ш багато матер╕альних благ, ти будеш багатим, ╕, найголовн╕ше, зб╕льшиться тво╓ потомство, але ти повинен бути в╕рним Мен╕. ╤ Авраам, як в╕домо, збер╕г цю в╕рн╕сть, нав╕ть пройшовши через ту спокусу, через яку його Господь пров╕в у зв'язку з вимогою принести в жертву ╓диного сина. Ось це Старий Запов╕т — у в╕дпов╕дь на в╕ру та в╕рн╕сть народ отриму╓ силу.
Що в╕дбува╓ться в християнств╕? У Старому Запов╕т╕, для того щоб дотримуватися закону, з'явилася величезна к╕льк╕сть р╕зних припис╕в, сотн╕ припис╕в. Я якось запитав дуже правов╕рного ╕удея: «Ск╕льки у вас припис╕в, як╕ потр╕бно виконувати, для того щоб спастися?» В╕н в╕дпов╕в: «Дуже багато, н╕хто не зна╓, можливо т╕льки як╕сь дуже мудр╕ рабини».
Христос полегшив вир╕шення цього завдання. В╕н всю цю величезну к╕льк╕сть припис╕в зв╕в до дев'ятнадцяти: десять залишив з╕ Старого Запов╕ту — це запов╕д╕ Мойсея, ╕ дев'ять запов╕дей блаженства. Але ц╕ приписи стосуються найголовн╕шого — вони стосуються внутр╕шнього св╕ту людини.
Якщо говорити про Новий Запов╕т — «Оця чаша Новий Запов╕т у Мо╖й кров╕, що за вас пролива╓ться» (Лк. 22:20) на в╕дпущення гр╕х╕в — це те, що сказав Господь п╕д час Тайно╖ Вечер╕. В╕н скр╕пив цей запов╕т сво╓ю кров'ю. ╤, беручи участь у цьому запов╕т╕ (а християнин — це учасник запов╕ту, угоди з Богом; коли ми хрестимося, коли вступа╓мо в Церкву, ми вступа╓мо в цю угоду з Богом), ми зобов'язу╓мося виконувати Його закон для того, щоб отримати не велику к╕льк╕сть населення або матер╕альн╕ блага, а для того, щоб отримати життя в╕чне.
Сила християнського запов╕ту в тому, що в╕н оновив, висв╕тлив справжню сутн╕сть Старого Запов╕ту ╕ вв╕в людей у нов╕ в╕дносини з Богом, а через це визначив ╕ в╕дпов╕дальн╕сть людини. Наша в╕дпов╕дальн╕сть поляга╓ в тому, щоб залишатися в╕рними Божому Запов╕ту, Новому Запов╕ту.
— Хочу уточнити щодо в╕дпов╕дальност╕: в ус╕ часи Церква доносила думку, що зовс╕м не людина ╓ м╕рилом добра й зла, а морально-етичний регламент, що його дано в╕рою ╕ культурою. Але нав╕ть маючи на уваз╕ цю константу, сама людина зм╕ню╓ться, зм╕ню╓ться час. А як зм╕ню╓ться Церква з часом?
— От завдання Церкви й поляга╓ в тому, щоб збер╕гати цей запов╕т м╕ж Богом ╕ людиною, Новий Запов╕т. ╤ тому Церква передбача╓ зд╕йснення певно╖ консервативно╖ функц╕╖, збереження. Ми повинн╕ зберегти ц╕нност╕, як╕ в цьому запов╕т╕ Бог передав людям. ╤ тому все, що стосу╓ться зм╕н в житт╕ Церкви, ма╓ в╕дношення т╕льки до зовн╕шнього боку церковного життя. Наприклад, те, що визнача╓ться культурою людей, — музика, тексти, якщо говорити про богослуж╕ння, зовн╕шн╕й обрядовий б╕к — зм╕ню╓ться не т╕льки в час╕, що дуже легко простежити, вивчаючи ╕сторичну л╕тургику (тобто як розвивалося богослуж╕ння), але зм╕ню╓ться ╕ в╕д народу до народу: ви при╖жджа╓те до Грец╕╖ — там дещо ╕нш╕ обряди, н╕ж у Рос╕╖ ╕ т.д.
Але, кр╕м того, Церква, звичайно, покликана актуал╕зувати те послання, яке вона прийняла в╕д Самого Христа через святих апостол╕в. А це означа╓ зм╕ну мови, категор╕╖ мислення. Я з вами говорю так, як не став би говорити ╕╓рарх у XVIII чи нав╕ть у XIX стол╕тт╕, були б ╕нш╕ слова. Тому актуал╕зац╕я церковного послання — це пост╕йно м╕нливий культурний фактор церковного життя. ╤ дуже важливо пам'ятати, що в Церкв╕ не може бути якихось штучних реформ, зм╕н. ╤нод╕ нас п╕дштовхують св╕тськ╕ маловоцерковлен╕ люди до того, щоб зм╕нити те чи ╕нше, як ╕нод╕ мене особисто п╕дштовхують до того, щоб я дав коментар╕ щодо пол╕тичних под╕й, щодо всього того, що в╕дбува╓ться у св╕т╕, у кра╖н╕.
— Для Вас це складний виб╕р — коментувати чи н╕?
— Для мене жодно╖ проблеми нема╓ прокоментувати. Але я коментую т╕льки те, що ма╓ реальне в╕дношення до м╕с╕╖ Церкви. А м╕с╕╓ю Церкви ╓ спас╕ння людей. Церква покликана захищати ц╕нност╕ ╢вангел╕я, передавати ╖х з покол╕ння в покол╕ння, актуал╕зувати ц╕ ц╕нност╕, отже, зг╕дно з цим, м╕няти свою мову, м╕няти категор╕╖ мислення, зм╕нювати форми богослуж╕ння, але не штучно, а у зв'язку ╕з загальним розвитком культури. Цей б╕к церковного життя п╕дда╓ться зм╕нам, але все, що стосу╓ться охоронно╖ функц╕╖, п╕ддаватися зм╕нам не може за визначенням.
— Я хочу зараз, Ваша Святосте, задати питання, яке, як мен╕ зда╓ться, дуже актуальне. Ось ця в╕дпов╕дн╕сть Церкви сьогодн╕шньому дню при збереженн╕ консервативних ц╕нностей ╕нколи нев╕рно розум╕╓ться сусп╕льством ╕ нав╕ть зустр╕ча╓ оп╕р ╕ характеристику насильницько╖ клерикал╕зац╕╖. Як можна консол╕дувати людей, нав╕ть тих, як╕ схильн╕ до агностичних настро╖в?
— Церква, власне кажучи, ╕ покликана об'╓днувати вс╕х. У нас нема╓ ворог╕в. Н╕ агностики, н╕ ате╖сти — це не наш╕ вороги. Ви, мабуть, звернули увагу на те, що Церква не бореться з ате╖стами. Вона н╕коли не виступа╓ проти конкретних особистостей, н╕коли не обража╓ людей за ╖хн╕ми антирел╕г╕йними переконаннями, тому що завдання Церкви не боротися з людьми, а робити все для того, щоб спасти цих людей.
Я нещодавно, звертаючись до одн╕╓╖ аудитор╕╖, де були присутн╕ наш╕ священики, на одних зборах говорив про те, що я проти участ╕ священик╕в у теледебатах. Чому? Не тому що нам н╕чого сказати, а тому що сам жанр передбача╓ конфл╕кт. Теледебати — це дуель, як ╖х прямо ╕нод╕ й називають — дуель у такого-то ведучого. Люди з╕штовхуються, ╕ завдання поляга╓ в тому, щоб перемогти противника. Для цього використову╓ться все — в╕д голосових зв'язок ╕ жест╕в до ╕нтелектуальних аргумент╕в. Останн╕, до реч╕, найчаст╕ше дуже слабк╕. А найб╕льше це емоц╕йний вплив.
— ╤ часом до лицем╕рства.
— Звичайно. А емоц╕йне д╕яння вплива╓ не т╕льки на супротивника, воно вплива╓ ╕ на аудитор╕ю, ╕ визнача╓ рейтинг — хто кого переговорив. Що в результат╕ виходить? Пот╕м висв╕чуються цифри: один на 20, на 30, на 40% б╕льше ма╓ симпат╕й, н╕ж ╕нший. Уяв╕ть соб╕, що так вигра╓ дуель священик. А що в╕дбува╓ться в душ╕ людини, яку в╕н перем╕г? В╕н ╖╖ назавжди в╕дштовху╓ в╕д Церкви й в╕д в╕ри, в╕н перетворю╓ ╖╖ на ворога, в╕н ╖╖ виставив на посм╕ховисько. В╕н дов╕в свою силу, ╕нтелектуальну перевагу, якщо це сталося, але в╕н душу людини погубив. Тому завдання Церкви поляга╓ не в тому, щоб боротися з людьми, а щоб допомагати людям. Ось це головна дом╕нанта нашого служ╕ння. ╤ поширю╓ться такий п╕дх╕д, як я вже сказав, на вс╕х: на в╕руючих ╕ нев╕руючих, на правих ╕ л╕вих, на демократ╕в ╕ комун╕ст╕в — на вс╕х.
— Я хочу поставити запитання, в якому вектор ╕де якраз в╕д людей, як╕ вас зараз слухають ╕ намагаються розум╕ти, формувати св╕й порядок денний. Щоб побудувати нове сусп╕льство, потр╕бно розпочати з побудови самого себе. Як перемогти кризу ╕нституту с╕м'╖, тобто, ╕накше кажучи, — кризу любов╕? Що у цьому зв'язку може й повинна зробити Церква, не отримавши разом ╕з тим зустр╕чного звинувачення в церковному диктат╕ або втручанн╕ в особисте життя?
— Справа в тому, що, знову-таки, цих звинувачень не уникнеш. Якщо, зустр╕чаючись ╕з людьми, як╕, припуст╕мо, порушують подружню в╕рн╕сть, живуть подв╕йним або потр╕йним життям, священик говорить про те, що це погано, ╕ що так жити не можна, то в╕н мимовол╕ в певн╕й к╕лькост╕ випадк╕в ста╓ людиною неприйнятною для того, хто живе таким життям ╕ не хоче його м╕няти. У якомусь сенс╕ пропов╕дь Церкви завжди несе в соб╕ конфл╕кт. А х╕ба Господь не сказав: «Я прин╕с меч!» (див. Мф. 10:34). Слово Боже н╕кого не залиша╓ байдужим, якщо людина серйозно бажа╓ сприйняти це послання. Завжди конфл╕кт! Чому? Та тому що слово Боже несе правду, а ми живемо не по правд╕. От так ╕ виника╓ м╕фологема клерикал╕зац╕╖, втручання Церкви — чому вони нас повчають? Та вас не повчають, а пропов╕дують; н╕кого не примушують, але говорять те, що зобов'язан╕ сказати з огляду на сво╓ покликання.
— Тод╕ порадьте, як розп╕знати д╕ю цього меча, як Ви кажете, особливо людям невоцерковленим або тим, хто робить перш╕ кроки назустр╕ч Церкв╕, назустр╕ч в╕р╕. З одного боку, вони можуть зрозум╕ти, що це ╓ церковний диктат ╕ регламент, якому вони, можливо, п╕дкоряться, якщо не хочуть, то ще не готов╕, з ╕ншого боку, це рейки, як╕ допоможуть ╖м себе виправити. А як розп╕знати?
— ╢ в богослов'╖ такий розд╕л — умови богоп╕знання. Тобто п╕знати Бога людина може тод╕, коли виконуються певн╕ умови. Мушу сказати, це дещо штучний розд╕л, у житт╕ все набагато складн╕ше. Але щось ╕з цього розд╕лу я зараз вам наведу як приклад. ╢ чудовий текст у Святому Письм╕: «Мудр╕сть не вв╕йде до неправедно╖ душ╕, ан╕ не замешка╓ в т╕л╕ п╕двладному гр╕хов╕» (Прем. 1:4). Тобто, якщо людина живе в гр╕ху, якщо це стало ╖╖ природою, то н╕яке слово Боже в ╖╖ душу не вв╕йде. Якщо не буде особливого впливу Господа на таку людину — через страждання, через горе, коли раптом все зм╕ню╓ться, вся система ц╕нностей переверта╓ться, якщо вона живе простим комфортним життям, до ╖╖ неправедно╖ душ╕ не вв╕йде мудр╕сть, тому що вона не може по╓днатися з особист╕стю, яка живе за законом гр╕ха. ╤ тому завжди ╕сну╓ протест з боку певних людей. Але от що важливо сказати. Протест ╓ протестом, але ╕сну╓ таке дивовижне явище в кожному з нас, н╕чим не поясниме. Н╕як╕й матер╕ал╕зм не може цього пояснити, ус╕ матер╕ал╕стичн╕ пояснення виглядають см╕шно...
— Що це?
— Сов╕сть! Марксисти пояснювали так: сов╕сть — ╓ результатом впливу середовища. Мовляв, одна сов╕сть у буржуа, ╕нша сов╕сть у пролетар╕ату. Але ми ж зна╓мо, що це не так. Сов╕сть мучить ╕ банк╕ра, ╕ п╕дпри╓мця, ╕ простого роб╕тника — ╕ в Америц╕, ╕ в Рос╕╖, ╕ в Н╕меччин╕, ╕ в Африц╕. Це ун╕версальне явище, ун╕версальне поняття. Кант в╕дкинув вс╕ схоластичн╕ докази буття Божого, але зупинився на цьому, сказавши, що моральний доказ, присутн╕сть морального начала, яке п╕зна╓ться через голос сов╕ст╕, ╓ найсильн╕шим доказом буття Божого. Так воно ╕ ╓, з цим не поспереча╓шся.
Отже, коли раптом п╕д впливом слова Божого, яке розс╕ка╓ под╕бно мечу, у людини почина╓ говорити сов╕сть, це ╕ ╓ акт перетворення. Людина жила зовс╕м ╕ншим життям, вона н╕ про що не думала. ╤ раптом якесь слово, сказане або прочитане, або нав╕ть щось побачене з екрану, перетворю╓ людину — сов╕сть почина╓ говорити! ╤ з ц╕╓╖ мит╕ вона вступа╓ на шлях пошуку смисл╕в, як╕ можуть привести цю людину д╕йсно до спас╕ння, до прийняття того, про що ми говорили — Нового Запов╕ту.
— Якщо почитати репл╕ки в╕руючих в тих же соц╕альних мережах, склада╓ться враження, що ми вс╕ в╕римо в безл╕ч бог╕в ╕ у кожного Бог св╕й. Для когось Бог — це суворий суддя ╕ н╕як ╕накше, а для когось це всепрощаючий булгаковський Га-Ноцр╕. ╤ якщо наш╕ дол╕ розходяться з уявленням про те, що може або повинен робити Бог у нашому житт╕ (як ми соб╕ кажемо: «Бог повинен нам допомагати!»), якщо ц╕ уявлення розходяться, в наш╕й в╕р╕ з'являються тр╕щини. Як у цьому контекст╕ в╕ру не втратити? Тому що багато хто ще дос╕ сприйма╓ Церкву як малах╕тову шкатулку: ось, Боже, тоб╕ св╕чка — а що натом╕сть?
— Ц╕лком в╕рно. Я б сказав, що насамперед потр╕бно в╕дштовхуватися знову-таки в╕д того, що Сам Бог про Себе сказав. Бог сказав, що В╕н — Любов (див. 1 ╤н. 4:8). Якщо хтось вважа╓, що В╕н гр╕зний Суддя, то теж ма╓ рац╕ю. ╤ виника╓ питання: а як по╓днати Любов ╕ не гр╕зного, але праведного Суддю? Приклад дуже простий. Адже справжн╕ хорош╕ батьки люблять сво╖х д╕тей, але це не означа╓, що вони все попускають. ╤ колись потр╕бно вжити, можливо, й покарання для того, щоб зупинити дитину в╕д небезпечного вчинку.
Господь так само поводиться з нами. В╕н, звичайно, нас любить. Якби це було не так, то вже давно с╕рка пролилася б не т╕льки на Содом ╕ Гоморру. В╕н нас любить, В╕н нам пост╕йно да╓ шанс. В╕н нас п╕дтриму╓, коли ми зверта╓мося до нього з молитвою. Але В╕н нас ╕ зупиня╓ — ╕нод╕ нав╕юванням, яке ми раптом отриму╓мо, у тому числ╕ й п╕д час молитви, а ╕нод╕ й скорботами. Скорботи — це ж школа життя. В╕зьм╕ть всю творч╕сть Досто╓вського. Через страждання людина п╕дноситься, зроста╓. Свят╕ отц╕ говорили: «Якщо людина не хвор╕╓, в╕д не╖ Бог в╕дступився». Хвороба тут ма╓ться на уваз╕ в широкому сенс╕ слова. Якщо у людини все благополучно, чи не в╕дступився в╕д тебе Господь? Чи не залишив В╕н тебе самому соб╕? Чи не перетворився ти на ос╕нн╕й лист, в╕д╕рваний в╕д того дерева, який мчить за волею в╕тру, думаючи, що в╕н в╕льний ╕ благополучний, а насправд╕ лише ╕грашка в руках стих╕╖?
Отже йдеться про те, що Господь втруча╓ться в наше життя ╕ коригу╓ наш пол╕т, але т╕льки не порушуючи нашо╖ свободи. В╕н усе зна╓, В╕н зна╓, чим зак╕нчиться цей пол╕т. Але людина сама летить, то не Бог нею керу╓ — праворуч чи л╕воруч ╖й повернути. Ось ця досить складна ╕дея по╓днання промислу Божого з╕ свободою людини поясню╓ться саме таким чином, що Бог, звичайно, ма╓ владу вплинути ╕ зна╓, чим ск╕нчиться взагал╕ вся людська ╕стор╕я, але в рамках цього Божественного знання, в рамках цього промислу ми в╕льн╕ в кожну мить часу обрати одне або ╕нше.
— Допомож╕ть знайти точку перетину понять «свобода», про що Ви сказали «людина летить», ╕ «в╕дпов╕дальн╕сть».
— Це ключов╕ два поняття, як╕ н╕коли не можна вживати у в╕дрив╕ одне в╕д ╕ншого, ╕накше в╕дбува╓ться внутр╕шн╓ розд╕лення, а якщо говорити зовс╕м зрозум╕лою для людей мовою — шизофрен╕я, роздво╓ння особистост╕.
До в╕дпов╕дальност╕ нас заклика╓ закон, зовн╕шн╕ обставини. А з ╕ншого боку — ╓ свобода людини. От якщо ми, будучи в╕льними, вважа╓мо, що можемо чинити як хочемо, кр╕м випадк╕в, коли нас обмежу╓ закон, тод╕ ми живемо внутр╕шньо роздво╓ним життям. Ми, з одного боку, в╕льн╕, а з ╕ншого — вважа╓мо обтяжливою в╕дпов╕дальн╕сть; ми не бажа╓мо виконувати те, чого часто вимагають в╕д нас обставини й люди.
Людина знаходить повноту життя тод╕, коли ц╕ два поняття входять в ╖╖ реальне життя. Свобода без в╕дпов╕дальност╕ — це вже стало нав╕ть за╖ждженою фразою — перетворю╓ться на свав╕лля. Людина, що живе за законом свого власного ╕нстинкту, за сво╖м хот╕нням, ста╓ соц╕ально небезпечною. Жоден закон не може в╕дрегулювати в╕дносини м╕ж людьми, якщо вони сам╕ того не бажають. Ми ж це добре зна╓мо.
 Людина ╓ в╕льною. Вона може жити так чи ╕накше, але якщо вона зн╕ма╓ з себе всяку в╕дпов╕дальн╕сть, то вона перетворю╓ться на людину внутр╕шньо розд╕лену, не здатну мати внутр╕шню гармон╕ю, тому що ц╕ дв╕ р╕зноспрямован╕ сили руйнуватимуть особист╕сть людини.
Так в╕дбува╓ться сьогодн╕ в сучасному сусп╕льств╕. Ви подив╕ться — свободу ставлять на перше м╕сце, людина автономна, вона сама може визначати, що таке добро й зло, вона в╕дпов╕дальна т╕льки перед самою собою. А що в результат╕? В результат╕ наростання особистих, с╕мейних конфл╕кт╕в, руйнування ╕нституту с╕м'╖, колосальн╕ соц╕альн╕ конфл╕кти, як╕ наростають буквально з кожним роком. Це не в масштабах одн╕╓╖ яко╖сь кра╖ни — у масштабах планети. Втрата в╕дпов╕дальност╕ — це втрата людиною здатност╕ для добра використовувати свою свободу. Ось чому ми й говоримо, що свобода й в╕дпов╕дальн╕сть — два поняття, як╕ в жодному раз╕ не можна розд╕ляти, ╕накше — життя за двома стандартами.
— Ваша Святосте, цьогор╕ч в╕дзнача╓ться 1025-р╕ччя Хрещення Рус╕. Чому ця дата ╓ важливою для Церкви, ╕ чого Ви чека╓те в╕д юв╕лейних урочистостей?
— Як факт особистого хрещення ╓ дуже важливим для людини — це початок життя з Христом, початок Нового Запов╕ту для кожно╖ людини, — так ╕ для вс╕х нас таким початком Нового Запов╕ту стало Хрещення в Ки╖вськ╕й купел╕. Це дуже важливо з точки зору м╕стично╖, духовно╖. З цього дня почався в╕дл╕к нашо╖ священно╖ ╕стор╕╖, нашо╖ ╕стор╕╖ в╕дносин з Богом.
Кр╕м того, Хрещення було дуже важливим цив╕л╕зац╕йним фактором. Хрещення в╕дкрило велик╕ перспективи для культурного зростання наших народ╕в, для створення певно╖ цив╕л╕зац╕йно╖ сп╕льност╕ сх╕дних слов'ян. ╤ тому, вважаю, що це свято, кр╕м суто церковного, духовного значення, яке ╓ для мене головним ╕ вир╕шальним, ма╓ велике культурне й сусп╕льне значення.
До того ж це да╓ нам можлив╕сть подумати про свою ╕стор╕ю, про св╕й ╕сторичний шлях, про сво╖ сп╕льн╕ корен╕, як╕ виростають ╕з ц╕╓╖ чудово╖ под╕╖, ╕, можливо, в хорошому сенс╕ слова, духовно вплинути на умонастро╖ наших сучасник╕в.
— У нас, на жаль, залиша╓ться небагато часу. Я прошу Вас зараз звернутися до православних в╕руючих Укра╖ни.
— Я хот╕в би сердечно прив╕тати вс╕х укра╖нц╕в, як╕ святкують день Свято╖ Пасхи, побажати вам, мо╖ дорог╕ брати й сестри, миру душевного, радост╕ в серц╕, с╕мейного благополуччя для тих, хто живе с╕мейним життям. А для тих, хто самотн╕й, — спокою душевного, здатност╕ передавати себе в руки Бож╕, н╕коли не втрачати над╕╖ ╕ н╕коли не нар╕кати на Господа.
Нехай силою Воскреслого Спасителя оновляться наш╕ душевн╕ сили й наша в╕ра. ╤ нехай благословення Боже перебува╓ з ус╕ма вами.
— Дякую Вам, Ваша Святосте. Христос Воскрес!
— Во╕стину Воскрес! ╤ дозвольте побажати допомоги Божо╖ Вам ╕ каналу «╤нтер» у ваших трудах.