Телепрограма «Людина праці» розповідає про наших співвітчизників, які завдяки своїй наполегливій праці відомі в усьому світі. Йдеться про ремісників. Мета програми — возвеличити талант від Бога, поєднаний з особистою працею людини-трударя.
Глядачі мають можливість спостерігати за процесом перетворення глини на прекрасний глечик, звичайного металевого бруска — на тендітний хрест. Кожен етап роботи супроводжується коментарями ремісника.
Програма не ставить собі за мету розповісти про новітні виробничі технології та досягнення сучасної промисловості. «Людина праці» — це, перш за все, розповідь про традиції, що йдуть до нас із сивої давнини. За кожною з них — ціла історія.
Люди праці є не лише спеціалістами у своїй галузі. Вони — знавці найтонших премудростей ремесла, які дбайливо зберігають і передають з покоління до покоління. Цими секретами вони діляться і з телеглядачами.
Щодня і щогодини кожним своїм вчинком і словом ми плекаємо сад свого життя. Які плоди він дасть восени – до часу не відомо нікому. Бо душа людини є полем битви між силами добра і зла. І митець, як ніхто інший, володіє талантом відображати ці не видимі оку баталії.
Вглядаючись у феєричний світ полотен Бориса Єгіазаряна, розумієш: для нього живопис – це дуже серйозно. «Коли працюю, значить, молюсь», – каже художник. І дійсно віриться, що це не просто патетичні слова.
Гуцульське різблення не можна сплутати з будь-яким іншим. Тільки у Карпатах міг народитися такий своєрідний стиль: тарелі, скриньки та навіть прості побутові речі прикрашаються рослинним орнаментом, інкрустуються бісером і кольоровим деревом. У своїх виробах майстри передають своє бачення краси навколишнього середовища, краси Богом створенного світу.
Іде операція. У світлі операційних ламп – незвичайний пацієнт. Тільки уважна й кропітка праця фахівців-віртуозів здатна відродити його до життя, зберігши його для прийдешніх поколінь.
Іноді до них звертаються, коли «пацієнта» врятувати, здається, неможливо.
Проте для них, майстрів реставраційної справи, неможливого майже не існує.
Вони приходять у реставрацію молодими спеціалістами, кажучи собі: «лише на рік», а залишаються на довше. Адже кожного дня вони торкаються величних пам’яток людства, відчувають на них патину часу і самі стають причетними до їхньої історії.
Іде операція. У світлі операційних ламп – незвичайний пацієнт. Тільки уважна й кропітка праця фахівців-віртуозів здатна відродити його до життя, зберігши його для прийдешніх поколінь.
Іноді до них звертаються, коли «пацієнта» врятувати, здається, неможливо.
Проте для них, майстрів реставраційної справи, неможливого майже не існує.
Вони приходять у реставрацію молодими спеціалістами, кажучи собі: «лише на рік», а залишаються на довше. Адже кожного дня вони торкаються величних пам’яток людства, відчувають на них патину часу і самі стають причетними до їхньої історії.
Цей фільм - про одну з самобутніх гуцульських традицій, яку свято бережуть у Карпатах. Виготовлення ліжників - не просто ремесло, це мистецтво, яке передається від батьків до дітей. Трудомістка, складна робота, яка займає не один тиждень... Але результат вартий того – кажуть, що ліжники допомагають вилікуватися при застуді: тепло рук майстра передається хворій людині. Тільки людина великої душі може зробити хороший ліжник з гірським колоритом.
Цей фільм - про одну з самобутніх гуцульських традицій, яку свято бережуть у Карпатах. Виготовлення ліжників - не просто ремесло, це мистецтво, яке передається від батьків до дітей. Трудомістка, складна робота, яка займає не один тиждень... Але результат вартий того – кажуть, що ліжники допомагають вилікуватися при застуді: тепло рук майстра передається хворій людині. Тільки людина великої душі може зробити хороший ліжник з гірським колоритом.
Цей фільм – про продовжувачів традицій, народних майстрів. Між ними мало спільного, але їх поєднує мистецтво творити неповторне. Він робить дива з розпеченого скла. Вона вкриває олійними фарбами тонке гутне скло, надаючи йому нового життя. Свої маленькі шедеври вона дарує знайомим та друзям. Його ж вироби потрапляють на виставки і мандрують по світу.
У декоративно-прикладному мистецтві лимарів народні традиції поєдналися з сучасними тенденціями. Молоді майстри працюють зі шкірою, прагнучи відновити майже втрачені традиції лимарства. І як результат – оригінальні сідла для коней, сумки, ремені, аналогів яким немає ніде на Україні.
Тетяна Бердник любить подорожувати, а з поїздок замість сувенірів привозить рослини. На її картинах представлено лише українські краєвиди, за різної пори року. Для них підходять здебільшого польові рослини, так зване різнотрав’я. А от із садових квітів художниця примудрилася робити портрети. Навіть засушені, ці квіти добре тримають колір, тож і через 30 років ви зможете милуватися їхніми природними барвами.
Нитка до нитки, стібок за стібком – так упродовж кількох тижнів твориться мереживне диво. Одне – за верстатом, інше – за допомогою простого приладдя – голки. Ткати і вишивати – ось що найперше в Україні мала вміти кожна господиня. У свої вироби вона вкладала щоденні клопоти, радощі і смутки – усе, що було на життєвій ниві.
