Справжня краса завжди зворушує душу людини, яка її споглядає. Однак, у кожного свій смак. Що красивіше: очі коханої чи озера, які обережно вкриває крига? Творіння уславленого художника чи листівка, намальована дитям? Замок із піску чи відома на весь світ Ейфелева вежа? Відповідей на ці запитання немає – краса неподільна, як істина та любов.
Навчіться бачити її скрізь – і ви знайдете щастя. Краса Божого творіння, як і було обіцяно, врятує світ, починаючи від вас – допитливих, захопливих та відкритих до пізнання. Дізнайтеся про те, що вважали красивим великі уми людства – погляньте на світ їхніми очима разом із нами в передачі «Джерело мистецтв».
Ще Станіславський казав про неприйняття глядачем театральності в театрі. А приманити сучасного досвідченого театрала – треба постаратися. Гостя студії вважає, що її театр не має права навіть на хороші середні вистави, й при тому саме він має вести глядача, а не глядач диктувати репертуар.
Узвичаїлася думка, що ХІХ століття поклало край композиторському виконавству, й останні серед могікан – Ліст, Шуман, Шопен. У грі Івана Тараненка відчувається свобода, яка буває, коли виконуєш власні твори. І якщо років 10–15 тому він задумався б, що для нього визначальне: авторство чи виконавство, написання музики чи її інтерпретація, – то тепер одне не відділяє від іншого. А ще в його творчому всесвіті є місце однодумцям – це колектив IvanTaranenkoMUSCLUB, бо більше інструментів – більше виражальних засобів, вважає маестро.
Сенс життя Агатангел Кримський убачав у тому, щоб «кожнісіньку вільну часину» присвятити Україні. Він був поліглотом-лінгвістом, істориком, сходознавцем – таким запам’ятався краще. Але в житті вченого була література. І в листуванні з корифеями признавався, що роздвоюється між творчістю та наукою. Його літературним наставником був Франко, із Лесею мав «душевну близькість та інтелектуальну спорідненість», а Грінченка називав братом. Від його поезії «віє екзотичний подих» (Франко), а романом «Андрій Лаговський» відзначився як белетрист.
Тайна Вечеря – це остання трапеза Іісуса Христа з учнями. Вони зібралися, щоб зустріти пасху іудейську. Але на трапезі не було її обов’язкового атрибута – жертовного агнця. Ним став Христос – Агнець Божий. Переламавши хліб, Він сказав: «Це Тіло Моє». А взявши чашу, заповів: «Пийте з неї всі, бо це Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів». Так було встановлено Євхаристію, таїнство Причастя.
«У мене забрали очі – я згадала про рай Мільтона. У мене забрали мої вуха – прийшов Бетховен і витер мої сльози. У мене забрали мій язик – але я почала розмовляти з Богом», – це слова письменниці Гелен Келлер, яка ще крихіткою втратила слух та зір і стала німою. Світ вона сприйме на дотик, проживе 87 років і допомагатиме людям. Бо можливо все! Навіть неможливе. Навіть глухий композитор, як Бетховен, або сліпий художник чи скульптор, як Ліна По. Гелен Келлер, Ренуар, Тулуз-Лотрек, Кустодієв, Фріда Кало – це лише кілька імен людей, що творили попри все!
В Англії часів Шекспіра саме відбувалася ревізія християнського світогляду – коли традиційні цінності зіштовхнулися з новим мисленням. А тоді Англія була локомотивом усього світового процесу. Цей нерв і вловив Шекспір, – міркує гість програми «Джерело мистецтв» Геннадій Таранюк, культуролог, дослідник літературних текстів. На його думку, Шекспір – глибоко християнський автор, бо всі його твори несуть у собі мораль. Історія Гамлета – ще дошекспірівська.
Сакральне образотворче мистецтво, починаючи ще від доби Середньовіччя, називають Біблією для неграмотних. У ньому повідана апостолами біблійна історія візуалізується й символізується.
Хоча «Берегиня» – театр, драматичне дійство тут на другому плані. А на передньому – фольклор: пісня, танець, звичай, обряд. «Берегині» трохи більш як тридцять, вона в розквіті. Та й дотепер на сцену виносяться зразки народного мистецтва, зібрані в експедиціях засновником театру Миколою Буравським.
Про історію театру, про людей, що горять ним, про традиції, що відтворюються на сцені, розповідає в «Джерелі мистецтв» художня керівниця «Берегині», музикознавиця та театрознавиця Ільїна Генсіцька-Семенцова.
Фридерик Шопен – композитор, виконавець-віртуоз, романтик за світосприйняттям і яскравий послідовник романтизму – описував свою музику багатогранним польським словом «жаль». Сам він грав тихо, але звуки відлунювали в серце… У студії «Джерела мистецтв» – краща виконавиця його творів на пострадянському просторі піаністка Людмила Марцевич – народна артистка, професорка київської музичної академії. А виконувати Шопена – це «ніби розповідати про себе…»
Замовником особняка на Липках із гастрономічною назвою був Семен Могильовцев, меценат, купець І гільдії, людина зі статками та смаком, але скромна й невибаглива. Вигляд споруди зовсім не типовий для Києва початку ХХ століття. Зовнішня архітектура стилізована під палаццо Пітті, а це Ренесансна Флоренція. Документально не підтверджено, хто спроектував будинок, хоча авторство приписують архітектору Ніколаєву. А вже в 30-х роках реставраційними роботами керував Павло Альошин…
Про історії і таємниці Шоколадного будинку у студії «Джерела мистецтв» розповідає історик Тетяна Сизоненко.
