Головна сторінка
Зараз в еф╕р╕ 02:36

23:50

Автограф. Північний Кавказ. Ельбрус

23:05

Мовою танцю. Павло Вірський

23:00

Молитва Небесним силам

22:35

Сувої Мертвого моря, сурдопереклад

22:05

Микола Глущенко. Мандрівка в таїну, сурдопереклад

22:00

Молитва Ангелу-Хранителю

21:20

Місце під сонцем. Ігумен Валеріан. Проповідь. Обійняти серцем

21:10

Територія добра

21:00

Літопис

20:25

Доля одна на двох

20:20

Дивосвіт

20:10

Вечір у Шишкиному лісі

20:00

Добре слово

19:50

Автограф. Я когда-то был сыном Земли... (К. Бальмонт)

19:40

Територія добра

19:30

Літопис

19:00

Пономарі

18:40

Дорога додому

18:15

14-плюс

18:10

Лавра Небесна

18:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

17:45

Тайна Божественної любові (встановлення Таїнства Євхаристії)

17:00

Уроки богослов'я. Історія Нового Заповіту

16:45

Літопис

16:30

Моє звірятко

16:20

День у Шишкиному лісі

16:15

Казки та історії

16:05

Добре слово

16:00

Дивосвіт

15:50

Образ доброчинності

15:25

Світи Івана Франка

15:15

Територія добра

15:05

Літопис

15:00

Молитва про примноження любові

14:30

Благодатні плоди Ізраїлю

14:00

Борис Патон. Легенда електрозварювання

13:45

Автограф. Старий годинникар (Л. Костенко)

13:20

З дивовижного світу дитинства

13:00

Твори. Живи. Люби

12:45

Літопис

12:25

З історій про віру. Києво-Печерська Лавра. Патерик

12:20

Лавра Небесна

12:10

Територія добра

12:05

Образ доброчинності

12:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

11:50

Територія добра

11:35

Історія одного київського пам'ятника

11:00

Місце під сонцем. Художник Олена Клименко. Не бійтеся малювати

10:45

Літопис

10:40

Ніч у храмі (Болгарія), сурдопереклад

10:05

Иордания. Путь к небу

10:00

Лавра Небесна, сурдопереклад

09:45

Карпатський біосферний заповідник

09:30

Територія добра

09:05

Петра. Рожева квітка Йорданії

09:00

Молитва за мир в Україні

08:40

Золотий засів (Чернігівщина, історія родини Коцюбинських)

08:05

Уроки богослов'я. Історія Православ'я на Русі

08:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

07:45

Ранок у Шишкиному лісі

07:35

Добре слово

07:30

Дивосвіт

07:25

Свята душа Григорія Сковороди

07:20

Пісня Богородиці

07:05

Літопис

07:00

Молитва перед початком доброї справи

06:15

Медіолан-Мілан

06:05

Лавра Небесна

06:00

Молитва Оптинських старців

05:50

Ансамбль Благовість. Хваліте ім'я Господнє

05:35

Помилуй мя, Боже (Світязький Петро-Павлівський монастир, Волинь)

05:15

Я прийняв рішимість. Митрополит Костянтин (Дьяков)

05:05

Осяйна пісня життя (Кіровоградський музей М. Кропивницького)

05:00

Молитва Отче наш

04:50

Житія святих. Жити для зустрічі з Христом, сурдопереклад

04:30

Ліван (Баламанд), сурдопереклад

04:00

Музей Миколи Леонтовича, сурдопереклад

03:25

Безмовна проповідь

03:15

Вірність Христу (храм свв. Новомучеників, Черкаська обл.)

03:00

Житія святих. Апостол і євангеліст Лука

02:40

Перлина Південного узбережжя Криму

02:25

Дорога до храму. Вівтар

02:10

Арлекін і філософ (М. Крушельницький)

02:00

Літо в Юрзуфі

01:40

Житія святих. Цариця Тамара

01:00

Місце під сонцем. Андрій Ткачов

00:40

Автограф. Кіммерійська акварель (М. Волошин)

00:00

Хотинська фортеця

Архів новин
2019
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2018
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2017
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2016
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2014
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2013
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2012
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2011
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2010
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2008
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
2007
січлютберкві
трачерлипсер
вержовлисгру
Останні новини

Нед╕ля про самаряниню. Тлумачення ╢вангел╕я та Апостола

11.05.2012

╢вангел╕╓ (Ин. 4, 5-42)

 ╤╕сус Христос та самарянка

╤╕сус Христос, д╕знавшись, що зб╕льшення к╕лькост╕ учн╕в Його викликало сильну неприязнь до Нього фарисе╖в, залишив ╤удею ╕ повернувся в Гал╕лею. Найкоротший шлях туди пролягав через Самар╕ю. ╤╕сус п╕шов ц╕╓ю дорогою ╕ на шляху сво╓му проходив через родючу долину м╕ж горами Гаризим та Гевал, у як╕й розкинулося м╕сто Сихем, або Сихар. Обидв╕ гори п╕дносяться на 800 фут╕в (або 244 метри) над долиною, яка лежить на висот╕ 1750 фут╕в (або 534 метри) над р╕внем моря. Численн╕ тераси та ущелини Гаризиму, як ╕ вся долина, красуються садами та гаями, багатими на прекрасну п╕вденну рослинн╕сть: апельсинов╕, гранатов╕, шовковичн╕, абрикосов╕, смоковничн╕, мигдальн╕ та ╕нш╕ дерева дають щедр╕ плоди, а спекотну п╕дошву Гевал засаджено маслиновими деревами.
На п╕вгодинн╕й в╕дстан╕ в╕д м╕ста на сх╕д Сихемська долина зм╕ню╓ться ╕ншою, що простила╓ться з п╕вноч╕ на п╕вдень; по н╕й проходить звичайна дорога з Гал╕ле╖ до ╢русалима, не завертаючи до Сихема. У цьому м╕сц╕ перебува╓ труна ╤осифа. Б╕ля могили, на схил╕ гори Гаризим, сто╖ть криниця Якова, глибиною 75 фут╕в. М╕сцев╕сть ця прим╕тна також ╕ в ╕сторичному розум╕нн╕. Тут Авраам, залишивши за вел╕нням Божим батьк╕вщину свою, поставив спочатку намети ╕ створив жертовник Господу. Тут Як╕в купив поле у син╕в Еммора; тут було поховано к╕стки ╤осифа; тут ╤╕сус Нав╕н прилюдно, перед смертю, дав благословення на виконавц╕в та наклав прокляття на порушник╕в Закону ╕ в╕дновив Зав╕т народу ╕зра╖льського з Богом його; тут за Ровоама стався великий под╕л земл╕ на царства ╤зра╖льське та ╤удейське.
╤╕сус Христос ╕шов ц╕╓ю чар╕вною долиною, що неподал╕к м╕ста Сихема. Була шоста година дня, тобто оп╕вдн╕. Втомившись в╕д подорож╕, В╕н прис╕в б╕ля криниц╕. Полуднева спека тяж╕ла над золотими нивами Сихема. Вся земля немовби задр╕мала в╕д пекучих промен╕в сонця, все н╕би заснуло, невсипною була т╕льки любов Спасителя. Через якийсь час одна самарянська ж╕нка прийшла до криниц╕ набрати води. Вона прийшла сюди, як приходила вже сотн╕ раз╕в, н╕ про що особливо не думаючи при цьому, аж бачить людину. Взр╕вши в н╕й чужинця, причому з ворожо╖ ╖╖ сп╕вв╕тчизникам ╕зра╖льсько╖ народност╕, вона не в╕та╓ його. Наповнивши сво╖ водоноси водою, самарянка хот╕ла вже п╕ти, але ╤╕сус зупинив ╖╖, сказавши: Дай напитися Мен╕! Учн╕ з рад╕стю прислужився б сво╓му Пану та Вчителю, але вони п╕шли до м╕ста купити ╖ж╕ (╤н. 4, 7-8). Ж╕нка окинула поглядом ╤╕суса з голови до п’ят: вона бачила перед собою, як ╖й здавалося, звичайного ╕удея. Тому, згадавши про ворожнечу, яка велася м╕ж ╕удеями та самарянами, сказала Йому: Як же Ти, будучи ╕уде╓м, просиш пити в мене, самарянки? (╤н. 4, 9). У в╕дпов╕дь ╤╕сус св╕дчить ╖й, що В╕н, однак, б╕льше, н╕ж вона дума╓. В╕н в╕дпов╕да╓ ╖й: Коли б ти знала дар Божий ╕ Хто Той, Хто говорить тоб╕: Дай напитися Мен╕, ти б сама просила у Нього, ╕ В╕н тоб╕ дав би води живо╖ (╤н. 4, 10). Ж╕нка не зрозум╕ла ╤╕суса. Вона думала, що В╕н говорив про криничну воду, але В╕н не мав посудини, якою б м╕г набрати води, а криниця була глибока. Тому вона в╕дказала: Тоб╕, Пане, й зачерпнути н╕чим, а криниця глибока, зв╕дки ж ма╓ш Ти воду живу? Чи Ти б╕льший за нашого отця Якова, що дав нам цю криницю, ╕ в╕н сам ╕з не╖ пив, ╕ сини його, ╕ худоба його? (╤н. 4, 11-12). Судячи, однак, по тому, що вона в розмов╕ назвала Його Паном, можна бачити, що ╤╕сус справив на не╖ особливе враження. Вона не сумн╕ва╓ться в правдивост╕ Його сл╕в, але не може зрозум╕ти, що В╕н розум╕╓ п╕д водою. ╤╕сус вказу╓ на криницю, б╕ля яко╖ вони стояли, ╕ каже ╖й: Кожен, хто воду цю п'╓, буде прагнути знову, а хто питиме воду, яку Я йому дам, прагнути не буде пов╕к, бо вода, яку Я дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя в╕чне (╤н. 4, 13-14). ╤з цих сл╕в самарянка мала б зрозум╕ти, чого, власне, хот╕в Той, Хто говорив ╕з нею. Вона мала б здогадатися, що йшлося не про земну, видиму воду. ╤ ж╕нка розум╕╓, що та вода ма╓ бути дуже добра ╕ незр╕внянно краща, н╕ж вода з криниц╕ ╤акова, бо назавжди втамову╓ спрагу, т╕льки вона не зна╓, що це за вода, яку пропону╓ ╖й ╤╕сус. Ут╕м, вона просить Його: Дай мен╕, Пане, ц╕╓╖ води, щоб я пити не хот╕ла, ╕ сюди не приходити брати (╤н. 4, 15).
Вона просить живо╖ води. Це перший крок, якого чека╓ в╕д не╖ ╤╕сус Христос. Але щоб могла вона пити цю воду, ╖й потр╕бно було усв╕домити сво╖ гр╕хи ╕ п╕знати Того, Хто з нею говорив. Тому ╤╕сус Христос продовжу╓ говорити з нею: П╕ди, поклич чолов╕ка свого та й вертайся сюди (╤н. 4, 16). Слова Спасителя торкнулися ╖╖ серця. Сов╕сть ╖╖ пробудилась. Але вона ще намага╓ться ухилитися в╕д Серцев╕дця ╕ збентежено каже: У мене нема╓ чолов╕ка. ╤╕сус це нап╕впризнання ╖╖ поблажливо прийняв за повне признання ╕, вказуючи перстом свято╖ любов╕ на хворе м╕сце ╖╖ сов╕ст╕, каже ╖й: Ти добре сказала, що чолов╕ка не ма╓ш, бо п'ятьох чолов╕к╕в ти мала, а той, кого ма╓ш тепер, не муж в╕н тоб╕. Це ти правду сказала (╤н. 4, 17-18). Цими словами В╕н нагаду╓ ╖й не т╕льки тепер╕шн╓ ╖╖ життя, без утримань, а й ус╕ гр╕хи ╖╖ п'яти колишн╕х шлюб╕в, як╕, звичайно, не без ╖╖ провини були роз╕рван╕.
Сов╕сть ╖╖ була вражена. Як б╕дна гр╕шниця, сто╖ть вона перед чужинцем, святий, проникливий погляд Якого все бачив. Вона в╕дпов╕да╓: Бачу, Пане, що пророк Ти (╤н. 4, 19). Цим вона визна╓ правдив╕сть Його сл╕в. В╕дпов╕дь ╖╖ ╓ ц╕лковита спов╕дь, вона в╕дчува╓ себе гр╕шницею, що ма╓ потребу в помилуванн╕. Тому вона в сором'язливому зам╕шанн╕ зм╕ню╓ напрямок бес╕ди ╕ пропону╓ ╤╕сусов╕ розв’язати питання: Батьки наш╕ поклонялися на ц╕й гор╕, а Ви кажете, що м╕сце, де потр╕бно поклонятися, в ╢русалим╕. Питання було зовс╕м невимушене. Вона могла ╕ мусила з пророком говорити про Бога та богошанування ╕ спод╕валася почути на це запитання щось вт╕шне для сво╓╖ душ╕. Господь, аби показати ╖й, що лише зовн╕шн╓ богослуж╕ння та богошанування не допоможе гр╕шн╕й душ╕ ╖╖, сказав: Пов╕р, ж╕нко, Мен╕, що надходить година, коли н╕ на гор╕ ц╕й, ан╕ в ╢русалим╕ вклонятися Отцев╕ ви не будете. Ви вклоня╓тесь тому, чого не зна╓те, ми вклоня╓мося тому, що зна╓мо, бо спас╕ння в╕д ╕уде╖в (╤н. 4, 21-22). Цим В╕н засуджу╓ богослуж╕ння самарян ╕ ста╓ на б╕к ╕уде╖в, як╕ одн╕ мають справжн╓ одкровення ╕ в╕д яких ма╓ вийти спас╕ння (Мес╕я), але разом ╕з тим ╕ в╕дкрива╓ погляду самарянки той час, коли зникне перешкода, що розд╕ля╓ народи. Бог прикличе язичник╕в, дасть ус╕й земл╕ духовне, сердечне поклон╕ння Богу. Цю велику ╕стину В╕н повторю╓ тут: Настане година, ╕ тепер вона ╓, коли богомольц╕ правдив╕ будуть вклонятися Отцев╕ в дус╕ та правд╕, бо Отець Соб╕ прагне таких богомольц╕в. Бог ╓ Дух, ╕ т╕, що Йому вклоняються, повинн╕ в дус╕ та в правд╕ вклонятися (╤н. 4, 23-24). Цей час уже тепер в╕дкрива╓ться явленням ╤╕суса Христа у плот╕. Справжн╕ шанувальники в╕дтепер служать Йому не самою т╕льки молитвою на устах, а й приносять у жертву Богу всю людину в дус╕ та в правд╕. Це була та жива вода, про яку самарянка казала: Пане, дай мен╕ ц╕╓╖ води (╤н. 4, 15); тепер ця вода текла в словах Господа. Самарянц╕ лишалося т╕льки черпати ╕ пити.
Вона, звичайно, не розум╕ла цих сл╕в у вс╕й ╖хн╕х повнот╕. ╤╕сус казав ╖й те, чого ще не казав жодному з╕ сво╖х учн╕в. Його слово справило на самарянку глибоке враження, хоча вона й в╕дчувала, що слабка ╕ не здатна зрозум╕ти ц╕ слова у вс╕й ╖хн╕й глибин╕. Тому сказала: Знаю, що прийде Мес╕я, Христос, як В╕н прийде, то все розпов╕сть нам (╤н. 4, 25). Цього визнання ╕ потребував в╕д не╖ ╤╕сус Христос. В╕н ладен виконати бажання ╖╖ серця ╕ тому каже: Це Я, що розмовляю з тобою (╤н. 4, 26).
У цей час повернулися з м╕ста учн╕ Його. Вони здивувалися, що ╤╕сус розмовляв ╕з ж╕нкою, ╕ до того ж самарянкою. Але любов до Нього стримала ╖х запитати ╤╕суса, нав╕що ╕ про що В╕н з нею говорить. Самарянка ж лишила св╕й водонос ╕ з рад╕сним серцем поквапилася до м╕ста. Тут вона оголосила вс╕м: П╕д╕ть, побачте того Чолов╕ка, що сказав мен╕ все, що я вчинила. Чи В╕н не Христос? (╤н. 4, 29). Як В╕н зм╕нив мене, так зм╕нить ╕ вас, ╕д╕ть т╕льки, ╕ ви перекона╓теся! Багато сихемлян п╕шло з м╕ста, щоб побачити ╤╕суса.
Тимчасом учн╕ просили Його, кажучи: Учителю, ╖ж! Але В╕н в╕дпов╕в ╖м: У Мене ╓ ╖жа, яко╖ ви не зна╓те (╤н. 4, 32). Учн╕ не зрозум╕ли Його сл╕в, не наважуючись, проте, розпитувати Його дал╕, вони говорили м╕ж собою: Х╕ба хто прин╕с Йому ╖сти? (╤н. 4, 33). ╤╕сус, прозр╕вши ╖хн╓ здивування, поясню╓ ╖м Сво╖ перш╕ слова: Моя ╖жа – творити волю Того, Хто послав Мене, ╕ справу Його довершити (╤н. 4, 34). Не про голод ╕ спрагу, не про спеку ╕ втому, не про полуденний в╕дпочинок ╕ об╕д дума╓ В╕н у ц╕ священн╕ хвилини. Тепер душа Його у Бога, Який послав Його, тепер весь дух Його поринув у велику справу, яку Отець доручив Йому. Самаряни посп╕шали до Нього через поле. Тому В╕н продовжу╓: Чи не кажете ви, с╕ючи: ще чотири м╕сяц╕, ╕ настануть жнива (╤н. 4, 35). А тут справа йде ще швидше. Нас╕ння слова щойно пос╕яно, як поле вже дозр╕ло на жнива.
О, яке широке ╕ славне поле жнив бачив Господь перед Собою, коли казав це учням б╕ля криниц╕ Якова, неподал╕к Сихема! Його оч╕, що св╕тилися рад╕стю, бачили тод╕ не лише ниви самар╕йськ╕, не лише гори ╕удейськ╕ – В╕н духом споглядав весь всесв╕т. Але щоб пробудити охоту ╕ над╕ю в учнях, як╕ повинн╕ будуть працювати на ц╕й духовн╕й нив╕, В╕н вказу╓ ╖м на те, що вони отримають нагороду женц╕в, – саме вони мають, на Його та всезагальну рад╕сть, збирати спасенних гр╕шник╕в до життя в╕чного, – на Його рад╕сть як С╕яча ╕ ╖хню рад╕сть як женц╕в; адже тут п╕дходить висл╕в: один с╕╓, а ╕нший жне (╤н. 4, 37). Сам ╤╕сус Христос викону╓ важкий труд с╕яння, а вони будуть т╕льки жати ╕ збирати в житниц╕. Яким не буде важким подеколи ╕ ╖хн╕й труд, але в пор╕внянн╕ з Його трудом в╕н не б╕льше, н╕ж весел╕ та легк╕ жнива.
Тимчасом п╕д╕йшли самаряни. Вони пов╕рили св╕дченням ж╕нки ╕ просили ╤╕суса лишитися в них. В╕н пробув два дн╕, ╕ цей час багатий на плоди та благословення. Якщо вони спочатку ув╕рували в Нього через слово ж╕нки, то тепер ув╕рували через Його слово, адже сам╕ взнали ╕ в╕дчули, що В╕н Мес╕я, Спаситель св╕ту.

 

Прото╕╓рей Григор╕й Дьяченко
ПРОСТЕ ╢ВАНГЕЛЬСЬКЕ СЛОВО

 

 

Апостол (Деян. XI, 19-26, 29-30)

 

19. А т╕, хто розпорошився в╕д пересл╕дування, що знялося через Стефана, перейшли нав╕ть до Ф╕н╕к╕╖, ╕ К╕пру, ╕ Ант╕ох╕╖, не пропов╕дуючи слова н╕кому, кр╕м ╕уде╖в.
20. Були ж деяк╕ з К╕пру та з К╕р╕не╖, що до Ант╕ох╕╖ прийшли, ╕ промовляли й до грек╕в, благов╕стячи про Господа ╤╕суса.
21. ╤ Господня рука була з ними, ╕ велика к╕льк╕сть, ув╕рувавши, навернулася до Господа.
22. ╤ в╕стка про них досягла ╢русалимсько╖ церкви, ╕ до Ант╕ох╕╖ послали Варнаву.
23. В╕н, як прийшов ╕ благодать Божу побачив, звеселився, ╕ вс╕х став просити, щоб серцем р╕шучим трималися Господа;
24. бо в╕н добрий був чолов╕к, повний Духа Святого та в╕ри. ╤ прилучилось багато народу до Господа.
25. П╕сля того подався Варнава до Тарса, щоб Савла шукати, а знайшовши, прив╕в у Ант╕ох╕ю.
26. ╤ збиралися вони в Церкв╕ ц╕лий р╕к, ╕ навчали багато народу, ╕ в Ант╕ох╕╖ вперше учн╕в названо християнами.
29. Тод╕ учн╕, всякий ╕з сво╓╖ спроможност╕, постановили послати допомогу братам, що в ╤уде╖ живуть.
30. Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших.

Кажуть: «Нема╓ лиха без добра»; або ще ╓ приказка: «Усе на краще». Чи правда це? Що видимо доброго в тому, коли людину чесну, яка мирно жила ╕ вс╕ сили сво╖ в╕ддавала на служ╕ння сусп╕льству, раптом пересл╕дують, коли вона зазна╓ печал╕, принижень ╕ ╖й чинять перешкоду нав╕ть на чесну працю, корисну соб╕ та ╕ншим д╕яльн╕сть? Що тут вт╕шного для страждальця? Його женуть без будь-яко╖ законно╖ причини. Де ж тут правда? Де розрада? – Ут╕ха в Господ╕, Який все спрямову╓ на краще. Во╕стину, так.
Жодне становище наше, що не залежить прямо в╕д нашого нег╕дного життя, не бува╓ без особливо╖ велелюбно╖ вол╕ Божо╖. Господь – Отець наш Милостивий. В╕н зна╓, кому що потр╕бно, кого, куди ╕ коли призначити, ╕ тому керу╓ нашою долею над наш╕ оч╕кування, ╕нколи всупереч нашим м╕ркуванням та мр╕ям, але В╕н бачить краще для нас далеко; для нашо╖ душ╕, якщо не для зовн╕шнього життя; Господь смиря╓ ╕ вивищу╓, зводить ╕ опуска╓, живить ╕ мертвить. У Нього не забута жодна маленька пташина (Лк. 12, 6). Чи омине В╕н Сво╓ю любов’ю в╕руючого християнина? Прикрост╕ християнина – на користь йому ╕ ближн╕м. Приклад того – запропонована з книги Д╕янь апостольських ╕стор╕я.
П╕сля того, як ╓вре╖, зокрема фарисе╖, в ╢русалим╕ забили кам╕нням першого мученика, християнського арх╕диякона Стефана, ╕ншим християнам небезпечно було лишатися в м╕ст╕. ╤ на них могли напасти, ╕ ╖х могли мучити ╕ терзати. ╥м потр╕бно було, за словом Христовим, рятуватися втечею (Мф. 10, 23). ╤ вони залишають сво╖ будинки, сво╓ господарство, може, й не без жалю; йдуть у м╕сця р╕зн╕, незнайом╕; Бог зна, як ╖х там приймуть. Погодьтеся, бути гнаним н╕ за що н╕ про що – непри╓мно. Бути у вигнанн╕, розс╕яними, далеко в╕д р╕дних, в╕д однов╕рц╕в ╕ не знати, чи надовго, – те для серця люблячого дуже обтяжливо. Але нема╓ лиха без добра. Все на краще.
По-перше, такою втечею перш╕ християни зберегли сво╓ ц╕нне для св╕ту життя, по-друге, хто розпорошився в╕д пересл╕дування, що знялося через Стефана, роз╕йшовшись по р╕зних кра╖нах в╕д ╢русалима на сх╕д, зах╕д, п╕вн╕ч та п╕вдень, ╕ притому за меж╕ ╤уде╖, нав╕ть Палестини, перейшли нав╕ть до Ф╕н╕к╕╖, ╕ К╕пру, ╕ Ант╕ох╕╖, пропов╕дуючи там слово про Христа (Д╕ян. 11, 19). Отже, якби не було гон╕нь у ╢русалим╕, християнство не п╕шло б так швидко через кордони. Душа, позбавлена влади сатани, язичництва, – надбання у Церкву Христову. Таким чином, вигнанц╕ були першими просв╕тителями ╕ноземц╕в, що перебували у п╕тьм╕, винуватцями ╖хнього спас╕ння ╕ сам╕ соб╕ такою пропов╕ддю п╕дготували нев'янучий в╕нець слави. Тож х╕ба не все на краще?
Ц╕ пропов╕дники ╢вангел╕я, звичайно, ╕з ╓вре╖в, ╕з самого початку через пануюче тод╕ переконання про вищ╕сть ╓врея ╕ перевагу його в╕ри перед будь-яким язичником н╕кому не пропов╕дували слова, кр╕м ╕уде╖в (Д╕ян. 11, 19). Але погляд цей на справу християнства – неповний, одноб╕чний. Християнство ╓ рел╕г╕╓ю всесв╕тньою; воно спов╕ща╓ вс╕м ╕ кожному, що воно того, хто йде до Христа не виганя╓, що в Церкв╕ Христов╕й вже нема╓ ╕удея, н╕ грека, нема раба, ан╕ в╕льного, нема чолов╕чо╖ стат╕, ан╕ ж╕ночо╖ (Гал. 3, 28) ╕ що, в╕дтак, обмежити пропов╕дь про Христа самими ╓вреями було б несправедливо ╕ образливо для решти св╕ту.
Ст. 20. Тому-то й були, вт╕м, деяк╕ з тих, хто розпорошився, як╕ вже ран╕ше мали справу з язичниками, як╕ знали гарн╕ риси в ╖хн╕х душах, ╕з К╕пру та з К╕р╕не╖, як╕ прийшли в Сир╕йську Ант╕ох╕ю, промовляли до грек╕в, тобто язичник╕в, благов╕стячи про Господа ╤╕суса.
Ст. 21. ╤ Бог благословив ╖хн╕ труди, осяяв серця язичник╕в, як╕ слухали ╖х: ╕ Господня рука була з ними, ╕ велика к╕льк╕сть, ув╕рувавши, навернулася до Господа.
У Господа нема╓ дог╕дництва. Добрий язичник, звертаючись до Христа не змушуваний в╕д Бога спочатку прийняти ╓врейство з незм╕нним обр╕занням, а ста╓ членом Христово╖ Церкви просто, без форм ╓врейських.
Щоправда, ╓вре╖, у християнство навернен╕, криво поглядали на таких навернених ╕з язичництва ╕ з недов╕рою ставилися до них, не проти були вважати ╖х неповними християнами.
Ст. 22. Тож, коли в╕стка про навернення язичник╕в ант╕ох╕йських через к╕прян досягла ╢русалимсько╖ церкви, до яко╖ входили ╓вре╖, то християни ╓русалимськ╕ послали в╕домого, шановного за доброту та осв╕чен╕сть християнина, також к╕прянина Варнаву в Ант╕ох╕ю. Нав╕що? – Щоб пот╕м упевнитися, чи ж справд╕ Дух Святий ╕ ант╕ох╕йц╕в-язичник╕в сподобив Сво╖х дар╕в, таких самих, як╕ послав ╓русалимським ╓вреям.
Ст. 23. В╕н прибув туди ╕ побачив благодать Божу, звеселився духом, ╕ вс╕х став просити, щоб серцем р╕шучим трималися Господа.
Ст. 24. Бо Варнава добрий був чолов╕к, повний Духа Святого та в╕ри. ╤ п╕сля вмовлянь Варнави ще прилучилось багато народу до Господа.
За такого напливу в╕руючих у християнську Церкву Варнав╕ самому важко було впоратися в Ант╕ох╕╖. Обов’язок пастора, а надто за велико╖ к╕лькост╕ в╕руючих ╕ за пост╕йного усв╕домлення тяжко╖ в╕дпов╕дальност╕ за кожну навернену або вв╕рену душу, потребу╓ напружених, надм╕рних труд╕в: одного потр╕бно розрадити, ╕ншого викрити, напоумити; тому подати допомогу речову, ╕ншого вести до осв╕ти; там п╕дняти ╕ п╕дтримати гр╕шника, який пада╓, але ладен виправитися; тут порад╕ти з тими, хто рад╕╓; в одному м╕сц╕ примирити ворогуючих, наприклад с╕мейних, а в ╕ншому – захистити в╕д неправого суду душу, н╕ в чому не винну. При цьому на обов'язку пастиря лежить ще громадське богослуж╕ння ╕ сво╓часне та безчасне надомне молитвосл╕в'я. Зрозум╕ле в╕дтак бажання Варнави мати соб╕ сп╕вроб╕тника. Ним був йому вже давно в╕домий Павло, згодом апостол, навернений ╕з ╓вре╖в, про якого в╕н сам ран╕ше гарно в╕дгукувався у ╢русалим╕ перед апостолами Петром та Яковом. Цей Павло вже к╕лька рок╕в усп╕шно пропов╕дував Христа сво╖м землякам.
Ст. 25. По нього подався сам Варнава на батьк╕вщину Павла – до Тарса, що був у сус╕дн╕й з Ант╕ох╕╓ю област╕. Там в╕н знайшов Павла ╕ прив╕в його в Ант╕ох╕ю.
Ст. 26. Збиралися вони в Церкв╕ ц╕лий р╕к, кожен день в╕дправляли богослуж╕ння, причащалися ╕ причащали народ, повчали в╕руючих ╕ навчили твердо стояти у в╕р╕ багато народу. Свят╕ пропов╕дники входили ╕ в житт╓в╕ потреби християн.
Саме тут, у Ант╕ох╕╖, учн╕в Христових уперше було названо християнами. Цю назву дали не сам╕ в╕руюч╕ у Христа, бо вони називали себе учнями, святими, братами, в╕рними. Судячи ╕з зак╕нчення слова, християнами назвали нас язичники-римляни, як╕ цими зак╕нченнями сл╕в позначали приналежн╕сть яко╖сь особи до в╕домо╖ парт╕╖ або до в╕домого племен╕.
Ст. 27, 28. Прибули ж тими днями пророки з ╢русалима до Ант╕ох╕╖. ╤ один ╕з них, на ╕м'я Агав, передбачив, що голод великий у ц╕лому св╕т╕ настане, як за Клавд╕я був (44 р╕к по Р.X.).
Ст. 29. Аби запоб╕гти лихов╕ п╕д час голоду ант╕ох╕йськ╕ християни постановили, всякий ╕з сво╓╖ спроможност╕, ╕з в╕дчуття братерства, послати допомогу братам, що в ╤уде╖ живуть, що й зробили.
Ст. 30. Вони з╕брали значну пожертву ╕ послали все це до старших, тобто до апостол╕в та ╕нших учител╕в Церкви ╤удейсько╖, вс╕м тамтешн╕м християнам через сво╖х дов╕рених ╕ вчител╕в Варнаву та Савла.
Такими були плоди гон╕ння на християн у ╢русалим╕. Слово Христове далеко рознесено. В осередку язичництва ╕ в багатолюдному м╕ст╕ сир╕йському утворилася велика Церква християнська ╕з поган, що дала вс╕м нам ╕ свою назву, дорогу серцю в╕руючого: «християнин».
Православн╕! Вт╕шно читати, як ант╕ох╕йц╕, тод╕ недавн╕ християни, кожен у м╕ру сво╖х сил, за статками, старанно намагаються допомогти ╕ншим ╕ногородн╕м, нав╕ть ╕ноземним християнам. Кожна душа вносить щось складчину, щоб далеким християнам не було скрутно п╕д час голоду. Вони знали, що буде голод у всесв╕т╕, тобто в Римськ╕й ╕мпер╕╖, ╕ що ╕ ╖х в╕н може застати, але вони ладн╕ були под╕литися останн╕м для ╕нших, забуваючи про власн╕ понев╕ряння та майбутн╕ небезпеки. ╤ звичайно, рука, яка да╓, не зубож╕╓. Сво╖ми пожертвами вони зберегли життя багатьох: старих ╕ малих, здорових та нем╕чних. За те Господь не оминув ╖х Сво╖ми благословеннями.
Православ'я – це рел╕г╕я добра та свободи; воно – рел╕г╕я всесв╕тня, воно ╓ великим поприщем для добра, воно потребу╓ в╕д кожного з нас, православних, сп╕вчутливо╖ до б╕дувань ╕нших, але неодм╕нно пост╕йно╖, розумно╖ самост╕йно╖ д╕яльност╕.
╤ Церква заклика╓ вс╕х ╕ кожного з нас до того. Вона вказу╓ нам ╕ коло та м╕сце д╕яльност╕, ╕ людей нам п╕дручних, близьких.
Параф╕я при кожн╕й церкв╕ – ось коло на благод╕йн╕сть нашу, ось перший, п╕сля сво╓╖ родини та р╕дн╕, клоп╕т для нашого серця. У параф╕╖ християни, як у велик╕й родин╕, б╕льш-менш знають одне одного; знають, хто чим живе, душевний настр╕й, гарний чи поганий, р╕зноман╕тн╕ слабкост╕ ╕ причину ╖х; вм╕ють оц╕нити б╕дн╕сть ╕ причину ╖╖: л╕нь або пияцтво батька, або багатос╕мейн╕сть чесного одиночного труд╕вника, хвороблив╕сть його або ╕нш╕ втрати. Параф╕янин бачить ╕ зна╓ ледаря ╕ працьовитого, хто заслугову╓ на допомогу, а хто н╕. Отже, благод╕йн╕сть у параф╕╖ може бути найб╕льш розумною, правдивою, пост╕йною та громадською, братньою, тобто такою, яку запов╕дано християнством. А з ╕ншого боку, за тако╖ уваги в параф╕╖ до вс╕х ╕ кожного л╕нощ╕ будуть викрит╕ ╕ викоренен╕, жебраки-гультя╖, ледач╕, т╕, хто любить солодко по╖сти, мають чесно працювати. Чесний труд╕вник, с╕м'янин знайде соб╕ п╕дтримку, його д╕тей будуть виховувати на загальнопараф╕яльний кошт, навчати грамоти, ремесла, слухняност╕, йому самому допоможуть у гор╕, збадьорять у робот╕ замовленнями; дос╕ безпом╕чну стар╕сть буде забезпечено насущним хл╕бом, хвор╕ отримають допомогу л╕ками, притулок у л╕карнях, розраду словом в╕д добрих людей ╕ пораду л╕каря. Таким чином, чотири головних бич╕ громадських: нев╕гластво, б╕дн╕сть, хвороба та л╕нощ╕ будуть усунен╕ з параф╕яльно╖ родини. ╤ зацв╕те параф╕яльне православне, християнське життя; пробудиться усв╕домлення у кожного християнина того, що в╕н – живий член православно╖ громади; в╕дкриються ╕ у нас навчальн╕ та рем╕снич╕ заклади, притулки, богад╕льн╕. Якщо кожна маленька громада заблагоденству╓, а з них склада╓ться ц╕ла православна держава, тод╕ й уся держава як сукупн╕сть громад процв╕татиме ╕ розумово, ╕ морально, ╕ матер╕ально, тобто, по зовн╕шньому життю. Як добре буде тод╕, як красиво, якщо вс╕ ревн╕ параф╕яни, як працьовит╕ мурахи в мурашнику або як добра бдж╕лка у вулику, понесуть сво╖ пост╕йн╕ пожертви на загальну справу параф╕╖! З миру по нитц╕ – б╕дному одяг.

Прото╕╓рей Васил╕й Михайловський
ПОЯСНЕННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧИТАНЬ