Головна сторінка
Зараз в еф╕р╕ 09:37

23:35

Окрилений Афон

23:05

Олексій Колесник. Щасливі випадковості

23:00

Молитва Небесним силам

22:30

Віктор Глушков. Учений, який випередив час, сурдопереклад

22:05

Скельні печери Галиці, сурдопереклад

22:00

Молитва Ангелу-Хранителю

21:25

Подія. Митець. Глядач

21:15

Територія добра

21:00

Літопис

20:50

Автограф. Дано мне тело. (О. Мандельштам)

20:25

Будьте здорові!

20:20

Дивосвіт

20:10

Вечір у Шишкиному лісі

20:00

Добре слово

19:50

Територія добра

19:40

Літопис

19:00

Літопис. Відлуння епох

18:30

Церква і суспільство

18:10

Оноре де Бальзак. Примарне щастя у Верхівні

18:05

Лавра Небесна

18:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

17:45

Румунська Лавра

17:40

Територія добра

17:00

Місце під сонцем. Цей дивовижний мозок. Нейрофізіолог Нана Войтенко

16:45

Літопис

16:40

Автограф. Поклик історії (С. Скляренко)

16:35

Повість минулих літ

16:25

День у Шишкиному лісі

16:20

Казки та історії

16:10

Добре слово

16:00

Дивосвіт

15:50

Образ доброчинності

15:20

Святогірська Успенська Лавра

15:15

Територія добра

15:05

Літопис

15:00

Молитва про примноження любові

14:25

Віктор Івченко. Стопкадри долі

14:00

З дивовижного світу дитинства

13:25

Молодість не байдужа

13:00

14-плюс

12:45

Літопис

12:20

Благодатні плоди Ізраїлю

12:10

Територія добра

12:05

Образ доброчинності

12:00

Молитва преподобного Парфенія Київського

11:50

Іконопис

11:00

Повертаючи любов

10:45

Літопис

10:25

Василь Забашта. Барви його душі, сурдопереклад

10:05

Ліван. Країна живої історії, сурдопереклад

10:00

Лавра Небесна, сурдопереклад

09:40

Микола Лєсков. Сила віри

09:35

Територія добра

09:05

Церква, що є над ручаєм

09:00

Молитва за мир в Україні

08:45

Сахарна: скельна обитель

08:05

Місце під сонцем. Винахідник Андрій Маранов

08:00

Євангеліє на кожен день та думки Святителя

07:45

Ранок у Шишкиному лісі

07:35

Добре слово

07:30

Дивосвіт

07:20

Окраса Золотоноші (Успенський собор)

07:05

Літопис

07:00

Молитва перед початком доброї справи

06:40

Храм Святої Трійці (Києво-Печерська Лавра)

06:10

Житія святих. Преподобний Олексій Голосіївський

06:05

Лавра Небесна

06:00

Молитва Оптинських старців

05:35

Житія святих. Преподобний Паїсій (Величковський)

05:30

Несподівана Радість (ікона Божої Матері)

05:15

Пристань молитви і краси (Хмельницька обл., Троїцький монастир)

05:05

Ровесник Катеринослава (Дніпропетровський Преображенський собор)

05:00

Молитва Отче наш

04:45

Леся Українка. Сподівання, сурдопереклад

04:30

Два світи Панаса Мирного, сурдопереклад

04:00

Церква, що є над ручаєм, сурдопереклад

03:50

Теплий подих порцеляни

03:30

Солодкий дивосвіт (Національний музей бджільництва)

03:00

Майстер чарівних справ

02:30

"Згадаймо, брат╕╓ моя!" (╤. Котляревський)

02:00

Зодчество

01:40

Монастир отця Іони (м. Київ)

01:00

Місце під сонцем. А. Коваленко

00:00

Леонід Олійник. Крилач із Великих Деревичів

Останні новини

В╕длуння Афгансько╖ в╕йни (Cумна ╕стор╕я правди)

14.02.2011

Час не владний викреслити з нашо╖ ╕стор╕╖ подвиги ╕ в╕дчай зранених людських душ, мужн╕сть син╕в колишнього Союзу, одягнених у солдатську шинель. На сов╕ст╕ пол╕тик╕в назавжди залишиться правом╕рн╕сть р╕шення про початок неоголошено╖ афгансько╖ в╕йни, яка тривала майже десять рок╕в. За той час понад 150 тисяч укра╖нц╕в пройшли кр╕зь ╖╖ горнило, з них б╕ля 3 тисяч не повернулися на Батьк╕вщину.
На жаль, нема╓ у простих людей тако╖ влади, щоб в╕дшукати правител╕в 1979 року, як╕ ухвалили р╕шення про участь в Афганськ╕й в╕йн╕, та шеренгою провести ╖х по всьому колишньому Радянському Союзу, щоб вони усв╕домили масштаби загиблих ╕ подивилися в оч╕ матерям.
Кер╕вництво у Москв╕ ч╕тко визначило: «Родина требует». ╤ во╖ни виконували св╕й обов’язок. А ще вони мали право в╕дважно померти. Вони були «на навчаннях», як у перш╕ п’ять рок╕в писали газети. За солдата ╕ оф╕цера, що полягли «на навчаннях», н╕хто не н╕с в╕дпов╕дальност╕. За втрати потр╕бно було платити, але н╕чим, включаючи сов╕сть. Тому на могилах не можна було писати: «Загинув на в╕йн╕». Дозволялось: «Загинув при виконанн╕ службових обов’язк╕в». ╤ все…
Матер╕ божевол╕ли, через те, що в╕дправили син╕в в арм╕ю здорових ╕ м╕цних, а отримували цинкову труну. Та ще й без права в╕дкривати ╖╖. А «згори» думали, що буде прогулянка в горах. Важко у навчанн╕ – легко в бою...
Що ж це були «за навчання» так╕?
Учасник т╕╓╖ в╕йни згаду╓: «В Афган╕стан╕ все було чужим: земля, мова, звича╖ ╕ обличчя. Нав╕ть небо, з якого упродовж усього часу не впало жодно╖ крапл╕ дощу, було с╕рим. Во╖н╕в косили тиф, жовтуха ╕ лихоманка. Люди, що пройшли Афган, не люблять його згадувати. Тому митт╓во темн╕ють обличчя тих хлопц╕в, як╕ «ходили на караван». Вони побували у пекл╕». ╤ ось все ск╕нчилося. Генерал Громов – командуючий групою в╕йськ – перетнув на останньому БТР л╕н╕ю життя ╕ смерт╕. А попереду «афганц╕в» чекало мирне життя. З ╖хн╕м болем ╕ страшними снами, у яких вони продовжували воювати.
7 кв╕тня 1988 року м╕н╕стр оборони Радянського Союзу Д. Язов п╕дписав директиву, у як╕й ╕шлося: «Виведення в╕йськ, у раз╕ п╕дписання Женевських угод м╕ж Афган╕станом та Пак╕станом, зд╕йснити в╕дпов╕дно до затвердженого плану з 15 травня 1988 року по 15 лютого 1989 року в два етапи…»
На першому етап╕ виведення в╕йськ ╕з Афган╕стану багато солдат╕в та сержант╕в, яким настав час зв╕льнятися, добров╕льно згодилися залишитися там ще на к╕лька м╕сяц╕в. Мета одна – не наражати на небезпеку в останн╕ м╕сяц╕ в╕йни молодих, необстр╕ляних. «Афганц╕»-ветерани краще за ╕нших знали, що в╕д куль найчаст╕ше гинули молод╕ й недосв╕дчен╕. Саме в таких екстремальних умовах розкриваються: гуман╕зм, самопожертва, особливо братерство, яке панувало в радянських частинах. Мабуть, так кожен з геро╖в розум╕в св╕й патр╕отичний обов’язок перед Батьк╕вщиною.
На завершальному етап╕ виведення в╕йськ кер╕вники республ╕ки Афган╕стан не хот╕ли залучати сво╖ збройн╕ сили для боротьби з опозиц╕╓ю, спод╕ваючись втягти в бойов╕ д╕╖ «шурав╕» ╕ тим самим затримати ╖х в кра╖н╕. У Москву направлялися тривожн╕ телеграми з наполегливими проханнями залишити частину радянських в╕йськ чи, у крайньому раз╕, хоча б п╕зн╕ше виводити ╖х ╕з кра╖ни. Таку позиц╕ю афганц╕в п╕дтримував Шеварднадзе, що викликало подив у оф╕цер╕в ╕ генерал╕в 40-╖ арм╕╖. Адже м╕н╕стр закордонних справ був одним ╕з основних «творц╕в» женевських угод. Залишити обмежений контингент означало зробити його заручником. Дякувати Богов╕, було прийнято р╕шення не затримувати частину в╕йськ в Афган╕стан╕, а повн╕стю ╕ точно виконати взят╕ на себе зобов’язання ╕ вивести ╖х у встановленн╕ строки.
14 лютого 1989 року на аеродром╕ у Кабул╕ вже повною м╕рою хазяйнували афганц╕. Генерал-лейтенант Б. Громов, командуючий 40-ю арм╕╓ю, останн╕й з╕ складу обмеженого контингенту радянських в╕йськ ( за винятком тих, хто залишився у полон╕) уранц╕ 15 лютого 1989 року перейшов по мосту «Дружба» через р╕чку Амудар’ю. ╥х зустр╕чали р╕дн╕ та близьк╕, численн╕ кореспонденти. Н╕хто з кер╕вник╕в кра╖ни не вважав за потр╕бне бути присутн╕м при поверненн╕ на батьк╕вщину сво╖х солдат╕в. Продемонструвавши тим самим повну байдуж╕сть до арм╕╖.
Так для СРСР зак╕нчилися тяжк╕ ╕ довг╕ роки засекречено╖ в╕йни в Афган╕стан╕.
Ветерани афгансько╖ в╕йни опинилися у тяжкому становищ╕ – багато п╕льг скасовано, можливост╕ з надання допомоги с╕м’ям загиблих, ╕нвал╕дам дуже обмежен╕.
В╕йна в Афган╕стан╕ не припиня╓ться уже понад двадцять рок╕в. Афган╕стан сьогодн╕—опорна база м╕жнародного тероризму.
Забувати ╕стор╕ю – злочинно. В╕ддати забуттю сумний досв╕д афгансько╖ в╕йни – означа╓ знехтувати траг╕чним уроком ╕стор╕╖, що неминуче призведе до нових в╕йн, кровопролить ╕ трагед╕й.
╤стор╕я безапеляц╕йно св╕дчить: тисячол╕тн╕й досв╕д не переконав людство у безглуздост╕ во╓н. Проте б╕льш╕сть ╕з нас уже усв╕домила, що за помилки влади розплачуються сво╖ми життями наш╕ близьк╕, а значить, нам достатньо ╕ одного покол╕ння, яке пережива╓ насл╕дки ц╕╓╖ в╕йни
.